19 червня 2018 року справа № 694/415/18
17 годин 02 хвилини м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді - Трофімової Л.В., за участі секретаря - Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 694/415/18
за позовом ОСОБА_1 (вул. Ватутінська, 7, с. Юрківка, Звенигородський район, Черкаська область, 20245, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) [представник позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3 - за довіреністю]
до Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації (вул. Максима Залізняка, 10, м. Черкаси, 18000, ЄДРПОУ 03195719) [представник відповідача - не прибув]
про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, прийняв рішення.
07.05.2018 ОСОБА_1, звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Черкаської обласної державної адміністрації, просить:
- визнати неправомірною відмову Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації м. Черкаси у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І і видачі ОСОБА_1, 13.10.1961 р. н., картка платника податків НОМЕР_1, посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації м. Черкаси, встановити статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, ОСОБА_1, 13.10.1961 р. н., картка платника податків НОМЕР_1 і видати посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І.
Ухвалою суду від 16.05.2018 справу № 694/415/18 прийнято до розгляду. Ухвалою від 05.06.2018 призначено судове засідання о 12 год. 00 хв. на 19.06.2018. Відповідно до ст. ст. 257, 263 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження (у судовому засіданні).
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» мав статус громадянина постраждалого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, у зв'язку з постійним проживанням на території зони посиленого радіоекологічного контролю. 03.02.2017 позивачу встановлена 2 група інвалідності за захворюванням, пов'язаним із впливом аварії на ЧАЕС, а тому відповідно до вимог законодавства, він має право на отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії. Разом з тим, 07.09.2017 Департаментом соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації за результатами розгляду заяви позивача про видачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, прийнято рішення про відмову у видачі посвідчення категорії 1. Позивач вважає зазначене рішення протиправним та просить його скасувати. Представники позивача у судовому засіданні 19.06.2018 позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав, 04.06.2018 Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації до суду направив відзив на позов, де зазначив, що Законом України №76-VIII від 28.12.2014 внесено зміни до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме припинено дію ст.23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачалося надання відповідних пільг особам віднесеним до категорії 4 та виключено з переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, населені пункти зони радіоекологічного контролю. На момент звернення з заявою щодо видачі посвідчення категорії 1, позивач не мав статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Крім того, зазначено, що департамент не є належним відповідачем. У задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі. Позивач свого представника у судове засідання не направив, 19.06.2018 звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю з огляду на таке.
Судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії В-П № 387419, виданого Черкаською обласною радою 05.12.1994, гр. ОСОБА_1 має статус громадянина постраждалого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, як такий, що постійно проживає або постійно працює у зоні посиленого радіологічного контролю (а.с.42).
Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що призвели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 12.04.2017 № 3209, захворювання ОСОБА_1 пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС (а.с.37).
Відповідно до довідки Черкаської обласної МСЕК № 1 серія 12 ААА №868359 позивачу встановлено ІІ група інвалідності з 05.07.2017 безтерміново, причина інвалідності: захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.
Згідно витягу із протоколу № 8 засідання комісії Черкаської облдержадміністрації з питань видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 07.09.2017, за наслідками розгляду справи ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, на підставі наданих документів, відповідно до Закону України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 18.04.2017 №245/0/76-17 та від 22.08.2017 № 16900/0/2-17/29 вирішено відмовити у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 1.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та позиціям сторін, суд зазначає про таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом УРСР від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами і доповненнями (далі - Закон №796). Відповідно до ст.9 Закону № 796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно п.4 ч.1 ст.11 Закону № 796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4 належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Зважаючи на те, що позивач постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, ОСОБА_1 у розумінні Закону №796 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
За змістом ст.14 і ст.65 Закону № 796, для встановлення пільг і компенсацій вказаним особам встановлюється категорія 4 та видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом ОСОБА_4 України.
Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи регулює Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Постановою КМУ від 20.01.1997 № 51 із змінами і доповненнями (далі - Порядок № 51).
Відповідно до Порядку № 51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.
Відповідно до п.6 Порядку № 51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно ст.15 Закону № 796 передбачено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Положення ст.15 Закону № 796 кореспондуються з п.10 Порядку № 51, відповідно до якого особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років посвідчення видаються на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
Отже, особи, які станом на 01.01.1993 постійно проживали або працювали на території зони посиленого радіоекологічного контролю понад чотири роки, визнаються потерпілими від Чорнобильської катастрофи та мають право на встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом №796.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.14 Закону № 796 до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (ст.10, ст.11 і ч.3 ст.12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.
Відмовляючи у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, відповідач посилається на Закон України від 28.12.2014 № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-XII та, зокрема зону посиленого радіоекологічного контролю, в тому числі і населений пункт в якому проживала позивач, виключено з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-XII (зі змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 791а) залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону № 791 такими зонами, зокрема, є:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення у 1986 році; 2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Кі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв. км, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв. км, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
До 01.01.2015 до зон, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належала й зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв. км, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв. км за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період, яка була передбачена абз.5 ч.2 ст.2 Закону № 791а.
Згідно із Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» абзац 5 ч.2 ст.2 Закону № 791а виключено, відтак із зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю.
Законом України від 28.12.2014 №76-VIII виключено ст.23 Закону №796, що встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4. Зазначені норми, згідно Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №76-VIII набрали чинності з 01.01.2015.
Посилаючись саме на вищевикладені зміни у законодавстві, відповідач обґрунтовує свою відмову у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, зокрема, зазначаючи, що оскільки з 01.01.2015 зону посиленого радіоекологічного контролю виключено з переліку зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може бути й осіб зі статусом потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, які мали такий статус до 01.01.2015.
Необхідною умовою реалізації пільг і компенсацій, передбачених Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є встановлення відповідній особі статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 4, що видається на підставі довідки про період проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Аналізуючи зміни у законодавстві, зокрема внесені Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» виключення із правового регулювання такої зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, як зона посиленого радіоекологічного контролю, мало наслідком лише скасування компенсацій та пільг особам, віднесеним до категорії 4, які були гарантовані державою до 01.01.2015.
В той же час висновки, до яких дійшов відповідач, пов'язуючи виключення такої зони як зона посиленого радіоекологічного контролю із наявністю у особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, - є помилковими, адже жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не відбулось.
Виключення законодавцем з 01.01.2015 зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов'язана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 01.01.1993 у цій зоні не менше чотирьох років, в той час як зона посиленого радіоекологічного контролю була визначена у Законодавстві України до 01.01.2015.
Суд зазначає, що необхідною правовою підставою для видачі особі посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема є одночасна сукупність наступних умов: 1) встановлення особі інвалідності (позивачу інвалідність встановлено згідно довідки МСЕК №868359); 2) наявність довідки МСЕК про причинно-наслідковий зв'язок настання інвалідності особи із аварією на ЧАЕС (захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС - згідно експертного висновку від 12.04.2017 № 3209 та довідки МСЕК №868359).
Враховуючи зазначене, суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 відбулось правомірно, а зміни, внесені до законодавства про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, що було отримано до 01.01.2015. Отже, на момент звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії. Відповідно до п.1 ч.1 ст.14 Закону № 796 та п.10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 20.01.1997 № 51 позивач має право на отримання статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25.05.2018 справі № 802/1445/17-а (74265139). Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ст.12 Закону № 796 передбачено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Судом встановлено, що у позивача наявні підстави для встановлення статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі посвідчення потерпілого 1 категорії, оскільки ст.14 Закону № 796 встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, який встановлений, зокрема медико-соціальною експертною комісією.
Позивач проходив огляд в МСЕК 05.07.2017, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VІІІ, проте для вирішення питання про встановлення позивачу статусу потерпілого 1 категорії не має значення факт проходження позивачем огляду у МСЕК після 01.01.2015, оскільки на момент проходження огляду МСЕК позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, що зберігається у нього довічно, якщо не буде змінений на іншу категорію.
Відповідно до ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно КАС України (ч.1 ст.77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 КАС України. Відповідно до КАС України (ч.2 ст.77) у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами дослідження матеріалів справи та перевірки їх доказами, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи рішення комісії Черкаської обласної державної адміністрації з питань видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оформлене протоколом від 07.09.2017 № 8 про відмову ОСОБА_5 у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 1 діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи зазначене, позовну вимогу щодо визнання протиправним рішення про відмову у встановлення статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 1 належить задовольнити.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача видати посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії з вкладкою, суд зазначає про таке.
Відповідно до п.3 Порядку № 51 інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, видаються посвідчення синього кольору, серія А.
До посвідчення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, додається вкладка за встановленим зразком. Зазначене посвідчення без вкладки з 01.01.1997 вважається недійсним.
Згідно з абз.3 п.10 Порядку №51 видача посвідчень провадиться, зокрема, потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Відповідно до абз.4 та абз.9 п.10 Порядку №51 посвідчення видаються інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи, що експертним висновком встановлено причинний зв'язок захворювання позивача із впливом аварії на Чорнобильській АЕС та встановлено ІI групу інвалідності, тому позивач має право на отримання посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Щодо посилання відповідача на роз'яснення Міністерства соціальної політики України, викладеному у листі від 31.07.2017 №911/01/01-50, суд зазначає, що лист має інформаційний характер і не містить норм обов'язкових до виконання.
У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, варто зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів ОСОБА_4 Європи державам-членам «Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту» ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12.05.2004 передбачено, що, відповідно до вимог ст.13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
У п.145 рішення ЄСПЛ у справі Chahal проти Об'єднаного Королівства, 15.11.1996, 22414/93 зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
«Ефективний засіб правого захисту» у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно положень Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з п.2 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частина 3 ст.245 КАС України передбачає, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено ч.3 ст.245 КАС України.
Такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
У спірних правовідносинах, які є предметом розгляду даної справи, праву позивача отримати посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 кореспондує обов'язок відповідача прийняти таке рішення.
Зі змісту положень, закріплених ч.3 ст.245 КАС України встановлено, що у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, оскільки право позивача на отримання статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача - департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації прийняти рішення про надання позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та видачу посвідчення категорії 1 з вкладкою.
Щодо неналежного відповідача, то суд зазначає, що хоча комісія Черкаської обласної державної адміністрації з питань видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і створюється ОДА, однак функціонує при Департаменті соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, який є юридичною особою. Таким чином департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації є належним відповідачем.
З огляду на те, що позивач, позов якого задоволено, звільнений від сплати судового збору відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а доказів здійснення інших судових витрат не надано, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 2, 4, 6-14, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення оформлене протоколом від 07.09.2018 № 8 Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації (вул. Максима Залізняка, 10, м. Черкаси, 18036, код ЄДРПОУ 03195719), про відмову ОСОБА_1 (вул. Ватутінська, 7, с. Юрківка, Звенигородський район, Черкаська область, 20245, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 1.
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації (вул. Максима Залізняка, 10, м. Черкаси, 18036, код ЄДРПОУ 03195719) прийняти рішення про надання ОСОБА_1 (вул. Ватутінська, 7, с. Юрківка, Звенигородський район, Черкаська область, 20245, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та про видачу посвідчення категорії 1 із вкладкою.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України шляхом подання до суду першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням п.п.15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 23.06.2018.
Суддя Л.В. Трофімова