14 червня 2018 року
Київ
справа №814/663/17
касаційне провадження №К/9901/51772/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шипуліної Т.М.,
суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В.
розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі № 814/663/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Премьера-Ойл» до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення та вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Премьера-Ойл» у квітні 2017 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 17.02.2017 № 64/14-29-17-72, податкової вимоги від 17.02.2017 № 31-17 на суму 49935,27грн., зобов'язання внести зміни до інтегрованої картки особового рахунку з податку на прибуток приватних підприємств шляхом відображення сплати сум податку за платіжним дорученням № 219 від 10.09.2015 у сумі 48784грн., зобов'язання внести зміни до інтегрованої картки платника податків про відображення заборгованості по рахунках з бюджетом по сплаті податку на прибуток приватних підприємств з урахуванням сплаченої платіжним дорученням № 219 від 10.09.2015 суми 48784грн., здійснити перерахунок сплачених коштів без зарахування їх сплати в погашення пені в сумі 1151,27грн. та зарахувати вказані суми в погашення основного платежу з податку на прибуток приватних підприємств.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 11.07.2017 позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував рішення про опис майна у податкову заставу від 17.02.2017 № 64/14-29-17-72, податкову вимогу від 17.02.2017 № 31-17 та зобов'язав відповідача внести зміни до інтегрованої картки особового рахунку з податку на прибуток приватних підприємств шляхом відображення сплати сум вказаного податку за платіжним дорученням № 219 від 10.09.2015 у сумі 48784грн. У решті позовних вимог відмовив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.11.2017 залишив постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 без змін.
Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області звернулося 22.05.2018 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017. Також у касаційній скарзі порушено питання щодо поновлення строку касаційного оскарження.
Протоколом від 24.05.2018 здійснено автоматичний розподіл справи, однак такий розподіл не відбувся, оскільки не вистачає потрібної кількості суддів для розподілу справи.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи, протоколом від 04.06.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Шипуліної Т.М. (суддя-доповідач), Олендера І.Я., Хохуляка В.В.
При вирішенні питання щодо поважності пропуску строку касаційного оскарження ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 суд керується таким.
Касаційну скаргу податковим органом подано 22.05.2018, тобто з пропуском встановленого частиною другої статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України строку касаційного оскарження.
В обґрунтування поважності підстав пропуску строку касаційного оскарження відповідач посилається на те, що вже звертався з касаційною скаргою на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, утім ухвалою Верховного Суду від 24.01.2018 на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України таку касаційну скаргу повернуто, оскільки додана до касаційної скарги відповідачем копія довіреності не є документом, що посвідчує повноваження представника на здійснення від імені скаржника його процесуальних прав та обов'язків.
Відповідач вказує, що звернувся друге з касаційною скаргою, однак ухвалою Верховного Суду від 22.02.2018 повернуто касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України таку касаційну скаргу повернуто, оскільки додана до касаційної скарги відповідачем копія довіреності не є документом, що посвідчує повноваження представника на здійснення від імені скаржника його процесуальних прав та обов'язків.
Скаржник зазначає, що звернувся втретє з касаційною скаргою, однак ухвалою Верховного Суду від 30.03.2018 повернуто касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України таку касаційну скаргу повернуто, оскільки додана до касаційної скарги відповідачем копія довіреності не є документом, що посвідчує повноваження представника на здійснення від імені скаржника його процесуальних прав та обов'язків.
Відповідач вказує, що звернувся вчетверте з касаційною скаргою, однак ухвалою Верховного Суду від 05.05.2018 повернуто касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України таку касаційну скаргу повернуто, оскільки додана до касаційної скарги відповідачем копія довіреності не є документом, що посвідчує повноваження представника на здійснення від імені скаржника його процесуальних прав та обов'язків.
Також, податковий орган вказує на те, що вперше звернувся до суду касаційної інстанції в межах встановленого частиною другою статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України строку касаційного оскарження, тому вважає цю обставину поважною підставою пропуску строку на касаційне оскарження, а строк таким, що належить поновити.
Аналіз положень статтей 5, 13, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з касаційною скаргою) дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту 6 частини п'ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
При вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і т.д.
Відповідачем не наведено обґрунтувань щодо поважності пропуску строку касаційного оскарження у взаємозв'язку вищезазначених часових інтервалів, враховуючи, що з моменту постановлення ухвали про повернення вперше поданої касаційної скарги (24.01.2018) до подання касаційної скарги вп'яте (22.05.2018) сплинуло чотири місяці, а суд касаційної інстанції чотириразово повертав скаржнику касаційні скарги з однакових підстав. Податковим органом не зазначено обставини, які б унеможливлювали звернутися до суду касаційної інстанції у порядку встановленого законом протягом чотирьох місяців.
Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для визнання наведених скаржником у клопотанні про поновлення строку касаційного оскарження підстав пропуску такого строку поважними.
Відповідно до частини третьої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вчинення судом процесуальної дії) касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
До касаційної скарги відповідачем не додано документ про сплату судового збору.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справ «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Як зазначено вище, частиною четвертою статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України однією з вимог касаційної скарги визначено долучення документу про сплату судового збору.
Відповідно до частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вчинення судом процесуальної дії) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Враховуючи викладене, клопотання щодо відстрочення оплати судових витрат вирішується судом за наявності обґрунтованого клопотання з посиланням на конкретні факти та докази, які підтверджують обставини щодо відсутності у скаржника у всіх джерелах акумулювання фінансових ресурсів достатніх коштів для виконання вимог частини четвертої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник, порушуючи питання щодо відстрочення сплати судового збору, не наводить жодних підстав та обґрунтувань для задоволення такого клопотання.
Таким чином, суд вважає, що клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору, задоволенню не підлягає.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом - квітень 2017 року) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01.01.2017 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1600 гривень (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801).
У відповідності до абзацу 3 підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на дату звернення до суду з позовом - квітень 2017 року) ставка за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, становила 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на дату звернення до суду з позовом - квітень 2017 року) ставка за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою, становила 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 6 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Судові рішення податковим органом оскаржуються в частині задоволених позовних вимог майнового характеру (визнання протиправними та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 17.02.2017 № 64/14-29-17-72, податкової вимоги від 17.02.2017 № 31-17) та немайнового характеру (зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки особового рахунку з податку на прибуток приватних підприємств шляхом відображення сплати сум вказаного податку за платіжним дорученням № 219 від 10.09.2015 у сумі 48784грн.).
Таким чином, судовий збір за подання до адміністративного суду вказаного позову складає 1600грн. + 1600грн.= 3200грн.
Отже, судовий збір, який необхідно сплатити при поданні касаційної скарги, становить: 3200грн. х 200% = 6400грн.
Враховуючи викладене, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, встановивши строк, протягом якого скаржник має усунути вказані недоліки та надати суду касаційної інстанції:
обґрунтоване клопотання про поновлення строку касаційного оскарження з наведенням інших підстав та доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного вчинення процесуальної дії зі звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у строк, визначений законом;
документ про сплату судового збору за подання касаційної скарги у встановленому законом порядку та розмірі.
Керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Відмовити Головному управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі № 814/663/17 .
2. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі № 814/663/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Премьера-Ойл» до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення та вимоги, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
3. Встановити скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги у десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
4. Направити скаржнику копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху для виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна І.Я.Олендер В.В.Хохуляк