Постанова
Іменем України
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 280/347/17
провадження № 61-620св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя - доповідач)
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Міністерство оборони України,
представник відповідача - Ільчик Олександр Володимирович, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області у складі судді Василенка Р. О. від 29 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Павицької Т. М. від 04 грудня 2017 року,
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що він з травня 1977 року по грудень 2006 року проходив військову службу в Збройних силах, під час якої 25 листопада 1992 року отримав поранення, які стали причиною його захворювання та встановлення 2 групи інвалідності.
У зв'язку із отриманим захворюванням та інвалідністю йому завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності залучати значні матеріальні ресурси, позбавленні можливості працювати, реалізовувати інші матеріальні і духовні можливості.
Посилаючись на вказані обставини та положення статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 23, 1167 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 75 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 75 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 у 1992 році отримав поранення під час проходження військової служби, наслідком якого є захворювання та встановлення 2 групи інвалідності, тому, на підставі статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статей 23, 1167 ЦК України позивач має право на відшкодування завданої моральної шкоди, обов'язок відшкодування якої покладається на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що позивач отримав травму у 1992 році і це не стосується Міністерства оборони України, так як безпосередньо не проходив військову службу у відповідача, апеляційний суд зазначив, що позивач був звільнений в запас за станом здоров'я у 2006 році і згідно наданих медичних документів, в тому числі висновку військово-лікарської комісії, поранення та його наслідки пов'язані з проходженням військової служби (захистом Батьківщини).
У грудні 2017 року Міністерство оборони України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою. Проходження військової служби позивача у Збройних Силах України розпочалося з 1993 року, а тому за отримане позивачем 25 листопада 1992 року поранення Міністерство оборони України відповідальності не несе. Крім того, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували, що військова служба пов'язана із захистом Батьківщини, а тому військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та грошові компенсації. Моральні страждання за виконання військового обов'язку вже враховані чинним законодавством, тому до спірних правовідносин положення цивільного права про відшкодування моральної шкоди не застосовуються.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
27 березня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому останній вважає подану касаційну скаргу безпідставною і необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд установив, що ОСОБА_1 з травня 1977 року по грудень 2006 року проходив військову службу в Збройних Силах.
25 листопада 1992 року при розмінуванні об'єкту на території державного кордону в Чеченській республіці внаслідок вибуху міни отримав повітряну комоцію головного мозку і множинні осколкові поранення спини та рук.
Наказом командувача сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 21 листопада 2006 року № 527 майора ОСОБА_1 звільнено з лав Збройних Сил України у запас за станом здоров'я.
Наказом Корсунь-Шевченківського районного військового комісару від 04 грудня 2006 року № 113 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу районного військового комісаріату.
На час звільнення, відповідно до висновку МСЕК від 17 жовтня 2006 року, позивачу у зв'язку із пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, встановлено 3 групу інвалідності та протипоказана важка фізична праця.
Під час повторного огляду МСЕК 19 вересня 2011 року позивачу встановлено 2 групу інвалідності безтерміново.
Згідно довідки від 05 жовтня 2006 року № 2684/603, яка видана військово-лікарською комісією (військова частина НОМЕР_1 м. Полтава), та медичної документації позивач має захворювання, що є наслідком отриманого поранення, зокрема, осколкової мінно-вибухової травми з повітряною комоцією головного мозку і пов'язане з проходженням військової служби (а. с. 8).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до статті 17 вказаного Закону відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.
Разом з тим, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, відповідно до положень частини першої статті 23 ЦК України. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
Суди попередніх інстанцій, покладаючи на Міністерство оборони України обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди позивачу за наслідком захворювання, яке він отримав під час проходження військової служби, не взяли до уваги, що позивач отримав поранення, яке потягло захворювання та встановлення стійкої втрати працездатності, під час розмінуванні об'єкту на території державного кордону в Чеченській республіці Російської Федерації, не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між виконанням ним обов'язків військової служби та його наслідками, у тому числі і у заподіянні позивачу моральної шкоди саме за протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України.
Так, довідка військово-лікарської комісії від 05 жовтня 2006 року № 2684/603 стосовно того, що захворювання позивача пов'язано з проходженням військової служби свідчить лише про те, що захворювання позивача виникло у період служби у військових частинах Збройних сил і не встановлює причин виникнення захворювання та не підтверджує протиправності дій відповідача.
Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося також те, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни,військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, передбаченими цими законами, в тому числі, право на які виникає у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
Порядок забезпечення військовослужбовців путівками для
санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між пораненням і захворюванням позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у Збройних силах, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України, то за таких обставинпідстави для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу шкоду відсутні.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу Міністерства оборони України, скасовано ухвалені в справі судові рішення та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, то судові витрати покладаються на позивача.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то судові витрати віднести за рахунок держави.
Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 04 грудня 2017 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. П. Курило