05 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 904/8308/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання",
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
(головуючий - Кузнецова І.Л., судді - Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.)
від 15.02.2018,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000",
до приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання",
про стягнення 110 482,41 грн,
У вересні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" 94 921, 92 грн заборгованості, 2 285, 92 грн 3 % річних, 13 274, 57 грн інфляційних втрат. Також просив стягнути з відповідача 24 671, 44 грн витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач передав, а відповідач прийняв продукцію, що підтверджується видатковою накладною № 8238 від 11.10.2016, довіреністю № 1847 від 10.10.2016. Відповідач отриману продукцію не оплатив, а тому позивач просив стягнути з відповідача 94 921, 92 грн разом з 2 285, 92 грн 3 % річних, 13 274,57 грн інфляційними втратами.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2017 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 рішення місцевого суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.
Провадження у справі в частині стягнення з ПрАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" 94 921, 92 грн основного боргу припинено.
Стягнуто з ПрАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" на користь ТОВ "РИМ 2000" 1 801, 15 грн 3 % річних, 10 327, 59 грн інфляційних втрат, 11 048, 24 грн витрат на оплату послуг адвоката та 1 605, 76 грн судового збору.
В решті позову відмовлено.
Стягнуто з ПрАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" на користь ТОВ "РИМ 2000" 200, 58 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 6 000, 00 грн витрат за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції.
09.03.2018 відповідач ПрАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" подало касаційну скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.02.2018, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Підставами для скасування постанови апеляційного суду відповідач зазначає те, що постанова апеляційного господарського суду є незаконною і ухвалена з порушенням норм процесуального права. Апеляційний суд безпідставно керувався ГПК України в редакції до 15.12.2017, тобто застосував закон, який не підлягав застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позов на 10,9 %, апеляційний суд стягнув з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 47, 7 % від заявленого розміру, що не відповідає принципу пропорційності, визначеному ст. 15 ГПК України. Зазначає про те, що детальний опис робіт (послуг), що були здійснені адвокатом у матеріалах справи відсутній, а тому суд не мав можливості оцінити обґрунтованість заявленого розміру таких витрат. Посилається на те, що клопотання представника позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, що міститься в позовній заяві та апеляційній скарзі, не відповідає вимогам ст. 126 ГПК України, а тому не могло бути задоволено судом.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує про те, що апеляційну скаргу на рішення місцевого суду позивача подав до набрання чинності ст. 126 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017), а тому позивачем з цих причин не був наданий детальний опис робіт (послуг), виконаних адвокатом. Позивачем було надано акт виконаних робіт від 07.11.2017, що передбачено п. 4.11. договору про надання правової допомоги в господарському процесі № 3/17 від 17.07.2017. Вказує на неправомірність тлумачення відповідачем понять "неспіврозмірність" та "визначення розумного розміру судових витрат". На думку позивача, "неспіврозмірною" буде сума, яка перевищить суму ціни позову в розмірі 110 482, 41 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, з таких підстав.
Як встановлено апеляційним судом, позивач поставив відповідачу товар на суму 94 921, 92 грн, що підтверджується видаткової накладної № 8238 від 11.10.2016, а відповідач прийняв такий товар за довіреністю № 1847 від 10.10.2016.
Поставка товару за видатковою накладною № 8238 від 11.10.2016 на суму 94 921, 92 грн була здійснена відповідно до договору поставки № 14/06 від 14.06.2016 та специфікації № 2 від 21.09.2016.
Дослідивши вказану видаткову накладну № 8238 від 11.10.2016, довіреність №1847 від 10.10.2016, в якій містяться посилання на договір поставки № 14/06 від 14.06.2016, апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що місцевий суд зробив помилковий висновок про визначення позивачем як підставу позову лише рахунок на оплату № 1527386 від 18.08.2016 та видаткову накладну № 8238 від 11.10.2016 та неправильно відмовив у задоволенні позову з цих підстав.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати на суму 94 921, 92 грн виконав (що не заперечувалось відповідачем у відзиві (а.с. 59-60)) після звернення позивача до суду, про що свідчить платіжне доручення № 2781 від 18.09.2017, прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
При прийнятті 15.02.2018 постанови у апеляційного суду не було підстав для застосування до цих правовідносин ст. 80 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), оскільки на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції питання закриття провадження у справі у цьому випадку регулювалось п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (в редакції з 15.12.2017). Однак, оскільки таке порушення норм процесуального права не призвело до ухвалення незаконного рішення в частині вирішення питання щодо стягнення з відповідача основного боргу (94 921, 92 грн), то постанова апеляційного суду не підлягає скасуванню у частині припинення провадження у справі щодо стягнення 94 921, 92 грн.
Крім того, саме відповідач неодноразово звертався до суду із заявами про припинення провадження у справі щодо стягнення з нього 94 921, 92 грн (а.с. 60, 75).
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Врахувавши те, що відповідач свої зобов'язання виконав лише після звернення позивача до суду, період прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання, апеляційний суд правомірно стягнув з відповідача 1 801,15 грн 3 % річних, 10 327, 59 грн інфляційних втрат.
Водночас, не можна погодитися з постановою апеляційного господарського суду в частині розподілу витрат на оплату послуг адвоката, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Апеляційний суд, розподіляючи витрати за послуги адвоката, прийшов до правильного висновку про те, що наявні в матеріалах справи акт від 07.11.2017, платіжне доручення № 2424 від 15.08.2017 про сплату 24 671,44 грн, а також встановлений у договорі про надання правової допомоги в господарському процесі № 3/17 від 17.07.2017 фіксований розмір адвокатських послуг у вигляді прогресивної процентної ставки в розмірі 22, 5 % від загальної суми позовних вимог не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі (зокрема, у розмірі 22, 5% від загальної суми позовних вимог) з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Однак, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що розумним розміром витрат на послуги адвоката в цьому випадку є сума 11 048, 24 грн (витрати на правову допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції) та 6 000, 00 грн (в суді апеляційної інстанції), адже вони є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.
Врахувавши договір про надання правової допомоги в господарському процесі № 3/17 від 17.07.2017, платіжні доручення № 2424 від 15.08.2017, № 3609 від 16.11.2017, акти виконаних робіт (в яких не зазначений конкретний перелік наданих адвокатом Саєнком І.М. позивачу послуг); взявши до уваги те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що Саєнком І.М. здійснювалася підготовка і подання письмових пояснень, заяв, клопотань у цій справі (а.с. 65-68, 80 - 82, 92-93, 102)), участь його у місцевому, апеляційному судах, а також те, що стягнення адвокатських витрат у зазначеній апеляційним судом сумі не відповідає вказаним цим же судом критеріям розумності, співрозмірності, Верховний Суд приходить до висновку про зміну постанови апеляційного суду в частині розподілу витрат на послуги адвоката, шляхом зменшення цих витрат з 11 048, 24 грн до 3 000, 00 грн (витрати на правову допомогу при розгляді господарської справи у місцевому суді) та з 6 000, 00 грн до 2 000 ,00 грн (у суді апеляційної інстанції).
Також, звертаючись із відзивом на касаційну скаргу, Саєнко І.М. просив стягнути з відповідача 12 000, 00 грн судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката в суді касаційної інстанції.
На підтвердження понесених позивачем таких витрат, посилається на платіжне доручення № 898 від 27.03.2018.
Оскільки із доданих до відзиву документів не можна встановити який перелік послуг (робіт) надав адвокат Саєнко І.М. позивачу, окрім підготування і подання відзиву на касаційну скаргу (обсягом 4 сторінки), Суд, керуючись ст. 126 ГПК України, вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 1 317, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
Оскільки постанова апеляційного суду підлягає зміні в частині витрат на оплату послуг адвоката (професійну правничу допомогу), на що судові витрати не нараховуються, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за розгляд касаційної скарги покладається на відповідача.
Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 126, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2018 року у справі № 904/8308/17 в частині витрат на правову допомогу за розгляд справи у місцевому господарському суді змінити, зменшивши суму їх стягнення з відповідача з 11 048, 24 грн до 3 000,00 грн та в частині витрат за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції з 6 000,00 грн до 2 000, 00 грн.
В решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2018 року залишити без змін.
Стягнути з приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" (50057, м. Кривий Ріг, вул. Заводська, буд. 1, код ЄДРПОУ 31550176) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" (49600, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, корпус 12, код ЄДРПОУ 23646710) 1 317, 00 грн витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у суді касаційної інстанції.
Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати накази.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді О. Мамалуй
І. Ткач