79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"13" червня 2018 р. Справа № 914/2520/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бонк Т. Б.
суддів Бойко С.М.
ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - Филистин А.О.
та представників учасників справи:
від позивача - ОСОБА_2 (представник за довіреністю) - в режимі відеоконференції;
від відповідача - ОСОБА_3 (представник за довіреністю)
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія” від 23.03.2018 року
на рішення господарського суду Львівської області від 27.02.2017, суддя Запотічняк О.Д, повний текст складено - 05.03.2018 року
у справі № 914/2520/17
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія”, м.Київ,
до відповідача: Приватного підприємства “УКРРИБА”, м.Львів,
про відшкодування збитків в порядку регресу в сумі 11 000,00грн.
Приватне акціонерне товариство “Українська пожежно-страхова компанія” звернулося з позовом до Приватного підприємства “УКРРИБА” про відшкодування збитків в порядку регресу в сумі 11 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.02.2018 у справі № 914/2520/17 (суддя Запотічняк О.Д.) в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія” до Приватного підприємства “УКРРИБА” відмовлено.
Рішення суду мотивоване положеннями ст. 989, ст. 1172, ст. 1191 ЦК України, ст. 21 Закону України «Про страхування», ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 14.02.2018 по справі №752/9895/15-ц.
Місцевий господарський суд виходив з того, що сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення про стягнення з страхувальника в порядку регресу виплаченого страховиком страхового відшкодування. Факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, що відображено в відповідній довідці про дорожньо-транспортну пригоду. Водій, який є винуватцем даної ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності згідно постанови Голосіївського районного суду м. Києва. Позивач, як страховик сплатив страхове відшкодування, що підтверджується відповідним платіжним документом, а також 28.11.2016р. представником страховика було здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу.
Приватне акціонерне товариство “Українська пожежно-страхова компанія” не погоджується з даним рішенням місцевого господарського суду. За коротким змістом апеляційних вимог скаржник просить рішення господарського суду Львівської області від 27.02.2018 у справі №914/2520/17 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю, мотивуючи це тим, що дане рішення винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 13, 74, 86, 236 ГПК України, що призвело до неправильного вирішення спору. Скаржник покликається на те, що у постанові Верховного Суду України від 12.04.2014 у справі № 6-1цс14 зроблено правовий висновок, у якому наголошено, що вимоги Закону №1961-IV зобов'язують страхувальника повідомляти страховика про ДТП в порядку та в строки відповідно до п. 33.1 ст. 33 Закону, а невиконання вказаної вимоги закону надає право страховику після виплати страхового відшкодування подати регрес ний позов до страхувальника або водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, в порядку ст. 38 Закону. Крім того скаржник наголошує, що чинним законодавством не передбачено того, що Страховик набуває права для пред'явлення регресного позову лише в разі здійснення останнім необґрунтованих виплат. Крім того, на законодавчому рівні навіть не встановлено такого поняття як необґрунтовані виплати.
Скаржник звертає увагу, що з висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 31.05.2017 по справі № 753/6740/15, вбачається, що ухвалюючи рішення про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, суди повинні з'ясувати чи було повідомлено страховика про ДТП, а в разі відсутності такого повідомлення встановити з яких причин, чи можна вважати такі причини поважними та чи є документальне підтвердження цих причин. Проте, оскаржуване рішення не містить висновків щодо встановлення судом факту неповідомлення відповідачем страховика в порядку та в строки визначені ст. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також причин такого неповідомлення страховика та їх поважність.
Згідно з узагальненими доводами та запереченнями на апеляційну скаргу, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи це тим, що позивачем не доведено, що внаслідок того, що відповідач не повідомив його про дорожньо-транспортну пригоду, він здійснив необґрунтовану виплату страхового відшкодування. Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до акту огляду транспортного засобу від 28.11.2016 у графі «Пошкодження, які не пов'язані з ДТП» позивачем зазначені конкретні пошкодження транспортного засобу. Також позивачем було зазначено, що дані пошкодження, що не пов'язані з ДТП не були враховані у ремонтну калькуляцію. Це дає підстави вважати, що позивачем не було здійснено необґрунтованих виплат.
Разом з тим, відповідач у відзиві спростовує факт неповідомлення позивача про ДТП, яке трапилось 26.09.2016 у м. Києві та зазначає, що повідомлення позивача про ДТП підтверджується зі страхового акта № ОЦ/075/000/16/0680 від 16.12.2016, оскільки вказаним актом підтверджено факт і причину страхового випадку, обставини його настання, відображено розмір і форму шкоди, заподіяної в результаті страхового випадку, здійснено розрахунок страхового відшкодування, яке було здійснено відповідно до платіжного доручення №47575 від 19.12.2016. У зв'язку з наведеним, відповідач вважає, що позивач не може стверджувати про те, що не був повідомлений про ДТП, так як письмові докази свідчать про протилежне, що в свою чергу виключає підставу на право пред'явлення позову про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09 лютого 2016 року між Приватним акціонерним товариством “Українська пожежно-страхова компанія” та Приватним підприємством “УКРРИБА” укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9220934. Предметом якого є страхування автомобіля марки "MAN 19/364", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Як вбачається з Довідки про дорожньо-транспортну пригоду, 26.09.2016 в м. Києві на Одеській площі, мала місце дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортного засобу “МАN 19/364”, державний реєстраційний номер “ВС1163ВО”, під керуванням ОСОБА_4 та транспортного засобу “ЗАЗ-DAEWOO”, державний реєстраційний номер “АА 0934 ВА”, під керуванням ОСОБА_5. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, транспортному засобу “ЗАЗ”, державний реєстраційний номер “АА0934ВА”, було завдано механічних ушкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріального збитку.
Постановою Голосіївського районного суду м.Києва від 10.11.2016, винним у скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди визнано водія автомобіля “МАN 19/364”, державний реєстраційний номер “ВС1163ВО”, ОСОБА_4. Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_4 26.09.2016 о 19 год. 40 хв. на Одеській площі в м.Києві, керував автомобілем НОМЕР_2, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_3, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п.п. 13.1 ПДР України, тобто здійснив дії передбачені ст.124 КУпАП України.
З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2016 власник пошкодженого транспортного засобу “ЗАЗ” д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_6 звернувся до Приватного акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія” з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду яка мала місце 26.09.2016 о 19 год. 40 хв. на Одеській площі в м.Києві, за участю автомобіля НОМЕР_2, та автомобіля НОМЕР_3.
При цьому, 28.11.2016 представником страховика оглянуто пошкоджений транспортний засіб “ЗАЗ” д.н.з. НОМЕР_4, про що відображено в акті огляду транспортного засобу.
Власник пошкодженого транспортного засобу “ЗАЗ” д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_6 02.12.2016 звернувся до Приватного акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія” із заявою про виплату йому страхового відшкодування.
Згідно протоколу узгодження розміру та способу здійснення страхового відшкодування в порядку передбаченому п.36.2 ст.36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, ПрАТ “Українська пожежно-страхова компанія” та ОСОБА_6 дійшли згоди, що розмір страхового відшкодування за транспортний засіб “ЗАЗ” д.н.з. НОМЕР_4, який було пошкоджено внаслідок дорожньо-транспортної пригоди , що сталася 26.09.2016 о 19год. 40 хв. становить 11 000,00 грн.
16.12.2016 позивачем складено страховий акт згідно якого встановлено, що страхове відшкодування становить 11 000,00 грн.
Згідно з платіжного доручення від 19.12.2016 №47575 позивачем виплачено власнику пошкодженого транспортного засобу “ЗАЗ” д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_6 страхове відшкодування в сумі 11000,00грн.
Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача в порядку регресу матеріальних збитків в сумі 11 000,00 грн. Нормативна підстава позову, зазначена позивачем, положення підпункту “ґ” підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Відповідно до ст. 22. Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала, а відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, у т.ч., шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Нормативно-правовою підставою позову є положення підпункту “ґ” підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” згідно якої позивач просить стягнути з відповідача в порядку регресу 11 000,00 грн. виплаченого страхового відшкодування, оскільки водій ОСОБА_4 не повідомив ПрАТ “Українська пожежна-страхова компанія” як Страховика про дорожньо-транспортну пригоду та не надав відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.
Відповідно до підпункту “ґ” підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Отже, згідно вказаної норми права страховик має право, за умови виплати ним страхового відшкодування, звернутися із регресним позовом до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
При цьому, відповідно до п.33.1 ст. 33 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний, зокрема, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально (п.п.33.1.4).
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, що обов'язок водія транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, щодо письмового повідомлення страховика з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності про дорожньо-транспортну пригоду а також надання відомостей про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактного телефону та адреси, обумовлений положеннями п. 33.1.4 п.33.1 ст. 33 згаданого закону, а не положеннями п.33.1.2 пункту 33.1 статті 33 згаданого закону.
При цьому, неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування", не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду.
Положеннями п.33.1.4 п.33.1 ст. 33 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
Аналогічної правової позиції Верховний Суд дотримується в постанові від 14.02.2018 по справі №760/5736/15-ц та в постанові від 30.03.2018 по справі №902/549/17.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що неповідомлення відповідачем страховика про ДТП, позивачем здійснено необґрунтовану виплату страхового відшкодування. Крім того, у даній справі факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, що відображено в відповідній довідці про дорожньо-транспортну пригоду. Водій, який є винуватцем даної ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності згідно постанови Голосіївського районного суду м. Києва. Крім того, 28.11.2016 представником страховика здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу “ЗАЗ” д.н.з. НОМЕР_4, та позивачем сплачено страхове відшкодування, що підтверджується відповідним платіжним документом, а тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватися на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях.
Факт настання страхового випадку страховиком у даній справі не оспорюється. Дорожньо-транспортна пригода зафіксована правоохоронними органами, винна особа притягнута до відповідальності, а страхове відшкодування страховиком добровільно сплачено.
У відповідності до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Регрес є правом зворотної вимоги кредитора до боржника (особи, яка завдала шкоду) про повернення сплаченого за його вини відшкодування потерпілому. Регресна вимога носить похідний характер і виникає лише у зв'язку з виконанням іншого зобов'язання. На відміну від суброгації, при якій правовідносини зберігаються в трохи зміненому виді, регрес являє собою нові правовідносини. У регресному зобов'язанні регредієнту належить право на одержання відшкодування, регресант зобов'язаний вчинити дії по відшкодуванню. Змістом регресного зобов'язання є стягнення сплаченого.
Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ПП “Укрриба” є належним відповідачем у даній справі, оскільки з матеріалів справи вбачається, що між ПП “Укрриба” (замовник) та фізичною особою ОСОБА_4 (виконавець) укладено договір від 01.09.2016, згідно якого останній зобов'язався надавати замовнику послуги з перевезення вантажів на його автомобілі, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити зазначені послуги в порядку та на умовах встановлених договором, при цьому у відповідності до ч.2 ст. 1172 ЦК України передбачено, що замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.
Таким чином, на момент вчинення ДТП водій ОСОБА_4 діяв саме за завданням відповідача, а тому згідно ч.2 ст. 1172 ЦК України ПП “Укрриба” є належним відповідачем у справі.
Згідно ст.ст. 74, 76, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 27.02.2018 у справі № 914/2520/17 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Згідно ст.129 ГПК України судовий збір покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія” від 23.03.2018 року - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 27.02.2018 у справі № 914/2520/17 - залишити без змін.
3. Судовий збір залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.
Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк
Суддя С.М. Бойко
Суддя Г.Г. Якімець
Повний текст постанови складений 20.06.2018 року.