Апеляційне провадження
№ 22-ц/796/5145/2018
19 червня 2018 року місто Київ
справа № 755/3060/18
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Волошина В.Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року про задоволення заяви про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Савлук Т.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів «ПЕНСІОН», треті особи: державний нотаріус Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Раїса Семенівна, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про визнання недійсним договору довічного утримання, -
У лютому 2018 року позивач звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому просила визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, 01 грудня 2011 року, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С., реєстровий №3-4213.
07 травня 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 відповідно договору довічного утримання від 01 грудня 2011 року.
Обгрунтовуючи вказану заяву позивач ОСОБА_2 посилалася на те, що від відповідача ОСОБА_1 на її адресу надійшло повідомлення про намір останньої відчужити частину квартири, яка була отримана нею у власність на підставі оспорюваного договору довічного утримання.
Вказувала, що до моменту ухвалення рішення у даній справі відповідач ОСОБА_1 може відчужити належну їй 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 на користь третіх осіб, а відтак невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 відповідно договору довічного утримання від 01 грудня 2011 року, посвідченого державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якійпосилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року скасувати.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом немайнового характеру, а саме про визнання договору довічного утримання, укладеного 01 грудня 2011 року недійсним, однак відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року №9«Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Вказувала, що позивач не надала суду доказів того, що її права можуть бути порушені у разі не накладення арешту на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та не надала доказів щодо реальних намірів ОСОБА_1 продати належну їй 1/2 частину спірної квартири третім особам.
Зазначала, що позивач не є стороною договору довічного утримання від 01 грудня 2011 року.
Посилалася на те, що після смерті ОСОБА_4 та до сьогоднішнього дня вона не продала належну їй 1/2частину вказаної квартири №121, а шукала шляхи, щоб вирішити питання з урахуванням взаємних інтересів її та ОСОБА_2, а наданий позивачем до суду лист-пропозиція тільки свідчать про її пропозицію вирішити майнові питання відповідно до ЦК України.
В поданому на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 відзиві позивач ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на їх необґрунтованість. Вказувала, що Дніпровський районний суд міста Києва, керуючись нормами процесуального права вмотивовано дійшов висновку, що у даному випадку невжиття заходів забезпечення позову щодо накладення арешту на 1/2 частину квартири може призвести до наслідків, що можуть унеможливити або утруднити в подальшому виконання судового рішення у разі задоволення позову. Зазначала, що в апеляційній скарзі відповідач не наводить порушень норм матеріального чи процесуального права, які були допущенні судом та не спростовує доказів позивача про намір ОСОБА_5 відчужити спірну частину квартири. Посилалася на те, що безпідставними є посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що відповідно до чинного законодавства відчуження частки в праві власності співвласником можливе лише з нотаріально посвідченої згоди іншого співвласника, така позиція не підтверджена нормами чинного законодавства
У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Згідно з п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач проти апеляційної скарги заперечувала, просила ухвалу суду першої інстанції у справі залишити без змін.
Відповідачі та треті особи у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори надійшло клопотання, в якому просили розглядати справу у відсутності їх представника.
Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Колегія суддів погоджується зданим висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
У відповідності до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами .
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Згідно з п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до суду з вищевказаним позовом просила визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, 01 грудня 2011 року, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С., реєстровий №3-4213, за яким право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 перейшло до відповідача.
Колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_1, як власник 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 має об'єктивну можливість вчинення дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Враховуючи, що предметом спору є визнання недійсним договору довічного утримання від 01 грудня 2011 року, за яким право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 перейшло до відповідача ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що даний вид забезпечення позову - накладення арешту на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 відповідно договору довічного утримання від 01 грудня 2011 року є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що, в силу положень ст.ст. 149 - 153 ЦПК України, свідчить про обґрунтованість поданої заяви про накладення арешту на майно, а відтаксуд дійшов до вірного висновку про те, що не забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
При цьому, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично зберігається в користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитисяним.
У заяві про забезпечення позову позивачем зазначено причини та обставини, у зв'язку з якими на її думку необхідно вжити заходи забезпечення позову, а саме остання вказувала, що відповідач листом-пропозицією від 22 березня 2018 року повідомила її про намір відчужити об'єкт нерухомого майна та пропонувала їй придбати належну ОСОБА_1 частину іншому співвласнику майна, а тому існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що накладення арешту може застосовуватися лише до позовів майнового характеру колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки процесуальним законодавством не передбачено таких обмежень, а також скасування вжитих заходів забезпечення позову може призвести до відчуження відповідачем належної їй 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, а відтак, до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги відповідача висновку суду першої інстанції не спростовують і на його правильність не впливають.
Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 20 червня 2018 року.
Головуючий:
Судді: