Постанова
Іменем України
13 червня 2018 року
м. Київ
справа № 199/5705/15-ц
провадження № 61-11024св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
учасники справи:
заявник - Комунальне підприємство «Коменергосервіс» Дніпропетровської міської ради,
боржник - ОСОБА_1,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2016 року в складі судді Якименко Л. Г. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року в складі суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування судового наказу у даній справі, посилаючись на те, що 03 грудня 2015 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська був виданий судовий наказ № 2н-199/658/15 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Коменергосервіс» Дніпропетровської міської ради (далі - КП «Коменергосервіс») суми боргу за спожиту теплову енергію за період з 15 серпня 2012 року по 20 червня 2015 року в розмірі 14 008 грн 86 коп. та витрат пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Вказуючи на те, що вона не отримувала судовий наказ Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2015 року, а також зазначаючи, що вона не згодна із розрахунком суми боргу, оскільки заборгованість стягнута судом без урахування пропуску стягувачем строку позовної давності, заявник просила суд скасувати судовий наказ № 2н-199/658/15, виданий 03 грудня 2015 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська у даній справі.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2016 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу №199/5705/15 (2н-199/658/15) від 06 серпня 2015 року залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 06 серпня 2015 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська було видано судовий наказ про стягнення заборгованості за період з 15 серпня 2012 року по 20 червня 2015 року з ОСОБА_1, який направлявся останній 06 серпня 2015 року та 17 серпня 2015 року та був нею отриманий. З урахуванням зазначеного та вказавши на відсутність підстав для поновлення боржнику строку для подання цієї заяви, яка подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 105 ЦПК України, в редакції чинній на момент розгляду заяви районним судом, суд першої інстанції залишив без розгляду заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу №199/5705/15 (2н-199/658/15) від 06 серпня 2015 року.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини щодо пропуску заявником строку на скасування судового наказу у даній справі встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву про скасування судового наказу.
Касаційна скарга мотивована тим, що 07 вересня 2016 року скаржником отримано постанову державного виконавця відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ від 05 травня 2016 року зі змісту якої їй стало відомо про те, що 03 грудня 2015 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 14 008 грн 86 коп. та витрат пов'язаних з провадженням виконавчих дій. Вказано, що скаржник з 1993 року фактично проживає разом зі своїм чоловіком за місцем реєстрації останнього, а у квартирі, на адресу якої судом першої інстанції направлявся судовий наказ ніхто не проживає і вона не отримувала спірний судовий наказ 17 серпня 2015 року та не ставила свій підпис у відповідному поштовому відправленні. Хто отримав указаний судовий наказ скаржнику не відомо. Указано, що судами попередніх інстанцій неправомірно відмовлено у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу, оскільки остання не пропустила строк на подання заяви про скасування судового наказу. Крім того, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що до розрахунку спірної заборгованості КП «Коменергосервіс» неправомірно включено суму заборгованості, яка виникла до 15 серпня 2012 року в сумі 6 498 грн 91 коп., а стягуючи таку заборгованість суди не врахували пропуск позивачем строку позовної давності щодо указаної частини заборгованості.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 рокусправу призначено до судового розгляду.26 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 105 ЦПК України, в редакції чинній на момент розгляду заяви судом першої інстанції, боржник має право протягом десяти днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування.
Згідно частини другої статті 105-1 ЦПК України, у відповідній редакції, заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 105 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
Судами встановлено, що копія судового наказу, винесеного районним судом у справі №199/5705/15 відправлена боржнику 06 серпня 2015 року та 17 серпня 2015 року та отримано ОСОБА_1, що підтверджується повідомленням про вручення кореспонденції зі штрих-кодом №4908104934974.
Судом апеляційної інстанції також указано, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона не отримувала копію судового наказу від 06 серпня 2015 року, а також того, що в повідомленні про отримання кореспонденції стоїть не її підпис, оскільки вона тривалий час проживає у іншому місті. У зв'язку із чим такі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що за наявності у матеріалах справи даних про отримання рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яким підтверджено факт надсилання боржнику винесеного у справі судового наказу та отримання його останньою, та за відсутності встановлених належним чином обставин того, що ОСОБА_1 не отримала указаний судовий наказ, суди обґрунтовано вказали на те, що доводи скаржника про неотримання нею судового наказу є недоведеними.
Разом з тим, із висновками судів попередніх інстанцій про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу №199/5705/15 (2н-199/658/15) від 06 серпня 2015 року колегія суддів касаційного суду повністю погодитись не може з огляду на наступне.
Згідно вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пунктів 3,4 частини третьої статті 105 ЦПК України, в редакції чинній на момент розгляду заяви судом першої інстанції, у заяві про скасування судового наказу має бути зазначено наказ, що оспорюється та посилання на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача.
Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про скасування судового наказу, ОСОБА_1 просила суд скасувати судовий наказ № 2-н/199/658/15, виданий 03 грудня 2015 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська, згідно якого, як указано заявником, з неї на користь КП «Коменергосервіс» стягнуто заборгованість у сумі 14 008 грн 86 коп.
Постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ від 05 травня 2016 року, на яку посилалась заявник як на підставу вимог своєї заяви, відкрито виконавче провадження № 51047578 на примусове виконання судового наказу № 2-н/199/658/15, виданого 03 грудня 2015 року.
Питання про скасування судового наказу №199/5705/15 (2н-199/658/15) від 06 серпня 2015 року, яким з боржника на користь стягувача суд стягнув заборгованість на загальну суму 20 475 грн 07 коп. та щодо якого судами попередніх інстанцій ухвалено висновки в оскаржених судових рішеннях, ОСОБА_1 перед судом не порушувала.
На зазначене суди першої та апеляційної інстанцій уваги не звернули, не перевірили відповідність заяви ОСОБА_1 вимогам частини третьої статті 105 ЦПК України, у відповідній редакції, у зв'язку із чим не встановили фактичні обставини, які є необхідними для вирішення у відповідності із вимогами процесуального закону заяви ОСОБА_1 та безпідставно вирішили питання, яке заявник не порушувала, а саме залишили без задоволення заяву боржника про скасування судового наказу №199/5705/15 (2н-199/658/15) від 06 серпня 2015 року.
Згідно вимог частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Прохання касаційної скарги про скасування судових рішень із ухваленням судом касаційної інстанції нового рішення про задоволення вимог заяви ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки наведені вище мотиви та підстави скасування судових рішень потребують встановлення фактичних обставин щодо вимог заяви про скасування судового наказу та оцінки відповідних доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції згідно вимог статті 400 ЦПК України.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення скасувати на підставі статті 411 ЦПК України із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 411, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська
С. П. Штелик