Постанова
Іменем України
19 червня 2018 року
м. Київ
справа № 757/45027/15-ц
провадження № 61-13737св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Міністерство оборони України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фокус Медіа», ОСОБА_5, ОСОБА_6,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус Медіа» (далі - ТОВ «Фокус Медіа»), ОСОБА_5, ОСОБА_6 про спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди і просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати недостовірною інформацію, розповсюджену заступником МіноборониОСОБА_5, оприлюднену 10 листопада 2015 року в мережі Інтернет на веб-сайті http://focus.ua, під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», щодо його причетності як полковника Міноборони до порушень законодавства України, проведення службових розслідувань та звільнення з роботи в наступній частині: «Не лише по кожному зверненні до нас, але і по кожному посту в Facebook проводяться службові розслідування. В цьому році ми провели десятки, а можливо сотні розслідувань. Відвідуючи полігони, казарми, блокпости, я часто даю свій мобільний простим солдатам. Винуватих понижують в званні та посадах, оголошують догани, звільняють. Щотижнево звільняють по декілька людей. Де тепер всесильні колись ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_11 (колишні службовці Міноборони, які відповідали за держзакупівлі і квартирне питання для військових - Фокус)? В цьому році ми звільнили 86 військових керівників різного рівня і 13 цивільних. Фактично змінилось все керівництво. Часто нам задають питання, чому ці люди не в тюрмі, однак Міноборони не має повноважень відправляти когось за грати. В наших силах провести службове розслідування, підтвердити факт порушень і передати справу в прокуратуру»; зобов'язати Міноборони та ТОВ «Фокус Медіа» протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили, на веб-сайтах Міноборони та Фокус.ua, що є власністю ТОВ «Фокус Медіа», спростувати про нього вище вказану недостовірну інформацію, зазначивши, що «ОСОБА_4 не має відношення до розкрадання майна Міноборони і не працював за відкати, відносно нього не проводилися службові розслідування та не розслідуються кримінальні провадження, і він надалі працює в Міноборони»; стягнути з ОСОБА_5 100 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, які перерахувати на розрахунковий рахунок Міноборони для медичного забезпечення воїнів АТО.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що зазначена інформація є результатом інтерв'ю, наданим заступником МіноборониОСОБА_5 інтерв'юеру ОСОБА_6 та є відповіддю на питання «Яка доля тих, хто роками розкрадав майно Міноборони і роками працював за відкати? Чи могли позбавитись від них?». Він є діючим військовослужбовцем, безпосередньо підпорядковується заступнику МіноборониОСОБА_5 Відносно нього не проводилися будь-які розслідування. Вищевказані відомості за своєю природою не є оціночними судженнями, а тому вказана інформація завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації, оскільки знижує службовий рейтинг, який напрацьовувався протягом багатьох років, сприяє виникненню недовіри у громадськості, військовослужбовців та колег.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 вересня 2016 року у складі судді Литвинової І. В. позовні вимоги задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4 інформацію, поширену ОСОБА_5 та ТОВ «Фокус Медіа» шляхом оприлюднення 10 листопада 2015 року в мережі Інтернет на веб-сайті http://focus.ua під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме: «Не лише по кожному зверненні до нас, але і по кожному посту в Facebook проводяться службові розслідування. В цьому році ми провели десятки, а можливо сотні розслідувань. Відвідуючи полігони, казарми, блокпости, я часто даю свій мобільний простим солдатам. Винуватих понижують в званні та посадах, оголошують догани, звільняють. Щотижнево звільняють по декілька людей. Де тепер всесильні колись ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_11 (колишні службовці Міноборони, які відповідали за держзакупівлі і квартирне питання для військових. - Фокус)? В цьому році ми звільнили 86 військових керівників різного рівня і 13 цивільних. Фактично змінилось все керівництво, часто нам задають питання, чому ці люди не в тюрмі, однак Міноборони не має повноважень відправляти когось за грати. В наших силах провести службове розслідування, підтвердити факт порушень і передати справу в прокуратуру». Зобов'язано ТОВ «Фокус Медіа» протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили на веб-сайті товариства http://focus.ua спростувати вищенаведену інформацію, зазначивши, що «ОСОБА_4 не має відношення до розкрадання майна Міноборони і не працював за відкати, щодо його дій не проводилися службові розслідування та відносно нього не розслідуються кримінальні провадження». Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт поширення інформації зазначеного змісту та у вказаний спосіб не заперечується відповідачами, а тому є визнаним та не підлягає доказуванню. Інформація щодо причетності полковника Міноборони ОСОБА_4 до порушень законодавства України, проведення службових розслідувань та його звільнення з роботи, є негативною та неправдивою, і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки містить твердження про порушення норм чинного законодавства, вчинення правопорушень та аморальних вчинків. При цьому суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог до Міноборони, так як відсутні докази того, що це міністерство є автором недостовірної інформації або ж поширило цю інформацію.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_9 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 вересня 2016 року скасовано в частині задоволених позовних вимог щодо визначення інформації недостовірною, зобов'язання ТОВ «Фокус Медіа» вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди та стягнення судового збору і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що місцевий суд не врахував розуміння відомостей фактичного характеру, які не відповідають дійсності та порочать позивача, від думок, поглядів, ідей, оцінок, поширених автором у статті в порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова, та не обґрунтував необхідності втручання суду у процес реалізації автором цього права. Аналіз змісту статті свідчить про те, що викладена у ній інформація не містить тверджень про факти, з якими можливо безумовно ідентифікувати особу позивача. Натомість мовно-стилістичний засіб викладення інформації та зміст висловів є вираженням суб'єктивних думок, поглядів та оцінок відповідача без посилань на конкретні факти, а стилістика викладення інформації і застосовані мовні звороти не мають стверджувального характеру. При цьому факти, які б доводили, що оспорювана інформація мотивована цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність та ділову репутацію позивача, відсутні.
28 грудня 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 грудня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що зазначені у статті відомості стосуються безпосередньо позивача, оскільки в переліку названих ОСОБА_5 осіб, міститься прізвище «ОСОБА_4». На час поширення вказаних відомостей позивач працював у Збройних силах України, а зміст статті свідчить про його винну поведінку щодо розкрадання майна, і як наслідок, подальше звільнення з роботи. Висловлювання ОСОБА_5 викладені у формі твердження, а не як оціночні судження.
27 лютого 2017 року ТОВ «Фокус Медіа» подало до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначило про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення та просило відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на те, що апеляційним судом дана належна оцінка викладеним у статті висловлюванням заступника Міністра оборони України ОСОБА_5 про позивача. Стаття не містить тверджень про факти, а викладені у ній відомості є вираженням ОСОБА_5 його поглядів і думок. Фраза «Де тепер всесильні ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_11 ?» висловлена у питальній формі, до того ж з використанням стилістичного прийому - гіперболи (перебільшення) «всесильні». Це висловлювання не містить жодних фактичних даних, які стосуються позивача чи будь-якої іншої особи, а тому є оціночним судженням.
19 січня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
16 березня 2018 року справу № 757/45027/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують викладених у ньому висновків.
Судами встановлено, що 22 січня 2014 року ОСОБА_4 був призначений на посаду заступника начальника відділу підготовки до відчуження фондів та земель управління обліку та використання державних фондів Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, з 30 квітня 2014 року обіймав посаду першого заступника начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, на якій проходив службу станом на день звернення до суду з указаним позовом.
10 листопада 2015 року на веб-сайті, що належить ТОВ «Фокус Медіа», з'явилося інтерв'ю, надане заступником Міноборони ОСОБА_5 інтерв'юеру ОСОБА_6, під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1». Частиною цього інтерв'ю є інформація, яка стала підставою для звернення ОСОБА_4 до суду з цим позовом, а саме: «Не лише по кожному зверненню до нас, але і по кожному посту в Facebook проводяться службові розслідування. В цьому році ми провели десятки, а можливо сотні розслідувань. Відвідуючи полігони, казарми, блокпости, я часто даю свій мобільний простим солдатам. Винуватих понижують в званні та посадах, оголошують догани, звільняють. Щотижнево звільняють по декілька людей. Де тепер всесильні колись ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_11 (колишні службовці Міноборони, які відповідали за держзакупівлі і квартирне питання для військових - Фокус)? В цьому році ми звільнили 86 військових керівників різного рівня і 13 цивільних. Фактично змінилось все керівництво. Часто нам задають питання, чому ці люди не в тюрмі, однак Міноборони не має повноважень відправляти когось за грати. В наших силах провести службове розслідування, підтвердити факт порушень і передати справу в прокуратуру».
Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
За змістом частини першої статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
У своїй практиці Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, § 47).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначені у статті висловлювання, думки і переконання є вираженням суб'єктивної думки і поглядів ОСОБА_5 Поширена відповідачами інформація не носить негативного характеру, є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню, а тому відсутній склад цивільно-правового порушення, яке може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.
Тому помилковим є висновок місцевого суду про те, що викладена у статті інформація є негативною та неправдивою, і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано скасовано рішення місцевого суду у зв'язку з порушенням норм матеріального права, що потягнуло за собою неправильне вирішення справи.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що зміст статті свідчить про винну поведінку позивача щодо розкрадання майна, висловлювання ОСОБА_5 викладені у формі твердження, а не як оціночне судження, були предметом розгляду апеляційного суду та їм дана належна правова оцінка.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним судом не встановлено.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов