Справа: №2а-171/08р.
Іменем України
12 серпня 2008 p. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:
Головуючого - судді Кривич Ж.О.,
при секретарі - Чихаріній В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради М.Кременчука Полтавської області, Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди за не донараховану одноразову компенсацію при встановленні III групи інвалідності,
ОСОБА_1 звернулася в січні 2008 року до суду із зазначеним позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради М.Кременчука Полтавської області, Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2, позовні вимоги підтримали, та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради М.Кременчука Полтавської області Покотило В.В. позов не визнав, та пояснив, що відповідно до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі по тексту Закон України №796-ХІІ) гр. ОСОБА_1, згідно виплатним відомостям Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації було здійснено нарахування разової грошової допомоги при встановленні групи інвалідності у розмірі, що передбачений Постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року.
Представник відповідача - Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації в судове засідання не з"явився з невідомих суду причин; про час та день розгляду справи повідомлявся.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного:
Позивач ОСОБА_1 в 1986 році приймала участь в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
В 2003 році їй встановлена третя група інвалідності в зв"язку з захворюваннями пов"язаними з участю в ліквідації аварії, а 17 липня 2003 року видане посвідчення ліквідатора першої категорії, серії НОМЕР_1.
Відповідно до ч.1, 36 ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами третьої групи внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується протягом місяця в розмірі тридцяти мінімільних заробітних плат на момент встановлення інвалідності ( далі по тексту Закон 796-ХІІ). Відповідно до Закону України №372-ІУ від 26.12.2002 року мінімальна заробітна плата становила з 01.01.2003 року 185 грн.
Отже позивачу неправомірно виплатили одноразову компенсацію у розмірі меншим, ніж передбачено Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно Законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов"язки громадянина.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд не прийняв до уваги доводи відповідача, що виплата одноразової компенсації позивачу має здійснюватись у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, а не у відповідності до Закону України №796-ХИ. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст.48 Закону №796-ХИ та норма відповідного закону України про визначення мінімальної заробітної плати на момент виплати.
Компенсація повинна складати - 185 грн. 00 коп. х 30 = 5 550 грн. 00 коп.
В 2005 році ОСОБА_1 отримала компенсацію у розмірі 189 грн. 60 коп.; недоплата становить 5360 грн. 40 коп. ( 5 500 грн. 00 коп. - 189 грн. 60 коп.), яка підлягає стягненню з управління на користь позивача.
Що стосується вимог позивача щодо стягнення компенсації втрати від частини доходів з врахуванням індексів інфляції при проведенні з нею розрахунків Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Автозаводської районної ради м.Кременчука Полтавської області, суд вважає, що в цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки до зазначених видів компенсаційних виплат індекси інфляції не застосовуються.
Також, суд вважає необгрунтованою вимогу позивача щодо стягнення з Управління праці та соціального захисту населення виконкому Автозаводської районної ради м.Кременчука Полтавської області моральної шкоди, оскільки позивачем не надано жодних доказів спричинення їй моральної шкоди діями (бездіяльністю) відповідача.
При розгляді клопотання позивача ОСОБА_1, про стягнення компенсації за відрив від звичайних занять у зв"язку з явкою до суду, суд приходить до наступного: відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 „Про граничні розміри компенсації витрат, пов"язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" за відрив від
звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб"єктом владних повноважень, її представникові у зв"язку з явкою до суду обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять. Позивач ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 не працюють, який характер звичайних занять, чи приносить він дохід - не пояснили, тому суд вважає, що в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст.ст. 86, 160-163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука Полтавської області, Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди за не донараховану одноразову компенсацію при встановленні третьої групи інвалідності - задовольнити частково.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Автозаводської районної ради м.Кременчука по виплаті одноразової компенсації як учасниці ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - незаконними.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Автозаводської районної ради м.Кременчука на користь ОСОБА_1 5 360 (п"ять тисяч триста шістдесят) грн. 40 коп.
У задоволенні позову в частині стягнення компенсації втрати частин доходів та моральної шкоди відмовити.
У стягненні з відповідача на користь позивача компенсації за відрив від звичайних занять у зв"язку з явкою до суду - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Автозаводський районний суд м.Кременчука.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.