Справа № 149/460/18
Провадження № 22-ц/772/1248/2018
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаревич М. Г.
Доповідач:Матківська М. В.
20 червня 2018 рокуСправа № 149/460/18м. Вінниця
Апеляційний суд Вінницької області в складі:
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів: Денишенко Т.О., Марчук В.С.
При секретарі: Сніжко О.А.
За участю: позивача ОСОБА_3; представника відповідача - адвоката ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5
на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 і ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_7 і ОСОБА_8, про визнання права власності на спадкове майно,
Рішення ухвалив суддя Войнаревич М.Г.
Рішення ухвалено у м. Хмільнику Вінницької області, час ухвалення рішення невідомий
Дата складення повного тексту рішення невідома,
2 березня 2018 року ОСОБА_6 і ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_5, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_7 і ОСОБА_8, про визнання права власності на спадкове майно, яким просили визнати за кожним із них право приватної власності на 2/5 частки житлової квартири за АДРЕСА_1 загальною площею 58,4 кв. м., з урахуванням 1/5 частки, що належала кожному із них у спільній сумісній власності, відповідно до свідоцтва про право власності на житло та з урахуванням 1/5 частки, яку кожен із них отримав в порядку спадкування за законом першої черги після смерті ОСОБА_9, яка належала їй у спільній сумісній власності відповідно до свідоцтва про право власності на житло.
Заявлені позовні вимоги мотивували тим, що їм - двом позивачам, відповідачу та ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_6 від 20.01.1996 року, виданого Виконавчим комітетом Хмільницької міської ради на підставі рішення від 28 грудня 1995 року № 275, на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 загальною площею 58,4 кв. м.
ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Відкрилася спадщина на належне їй майно. Спадщину прийняв ОСОБА_6 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України, фактично вступивши в управління і володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Відкрилася спадщина на належне їй майно. Спадщину прийняли спадкоємці першої черги - чоловік ОСОБА_3 і син ОСОБА_5. Батьки спадкодавця - ОСОБА_7 і ОСОБА_8 спадщину не прийняли.
Державний нотаріус Хмільницької державної нотаріальної контори відмовила їм у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що у правовстановлюючому документі, яким є свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_6, виданому Виконавчим комітетом Хмільницької міської ради 20 січня 1996 року, відсутні відомості про належність цього нерухомого майна спадкодавцеві, а саме: не зазначена частка у спільній сумісній власності на квартиру.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року позовні вимоги задоволені.
Визнано за першочерговим спадкоємцем за законом ОСОБА_6 право приватної власності на 2/5 частки житлової квартири за АДРЕСА_1 загальною площею 58,4 кв. м., з урахуванням 1/5 частки, що належала ОСОБА_6 в спільній сумісній власності, відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_6 від 20.01.1996 року, виданого виконавчим комітетом Хмільницької міської ради Вінницької області на підставі рішення від 29.12.1995 року № 275, зареєстрованого в КП «ВООБТІ» 25.02.1996 року за № НОМЕР_6 та з урахуванням 1/5 частки, яку ОСОБА_6 отримав в порядку спадкування за законом першої черги після смерті дружини ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, що належала в спільній сумісній власності, відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_6 від 20.01.1996 року, виданого виконавчим комітетом Хмільницької міської ради Вінницької області на підставі рішення від 28.12.1995 року № 275, зареєстрованого в КП «ВООБТІ» 25.02.1996 року за № НОМЕР_6.
Визнано за першочерговим спадкоємцем за законом ОСОБА_3 право приватної власності на 2/5 частки житлової квартири за АДРЕСА_1 загальною площею 58,4 кв. м., з урахуванням 1/5 частки, що належала ОСОБА_3 у спільній сумісній власності, відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_6 від 20.01.1996 року, виданого виконавчим комітетом Хмільницької міської ради Вінницької області на підставі рішення від 28.12.21995 року № 275, зареєстрованого в КП «ВООБТІ» 25.02.1996 року за № НОМЕР_6 та з урахуванням 1/5 частки, яку ОСОБА_3 отримав в порядку спадкування за законом першої черги після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, що належала їй в спільній сумісній власності, відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_6 від 20.01.1996 року, виданого виконавчим комітетом Хмільницької міської ради Вінницької області на підставі рішення від 28.12.1995 року № 275, зареєстрованого в КП «ВООБТІ» 25.02.1996 року за № НОМЕР_6.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
Зазначив, що рішення суду вважає незаконним та необгрунтованим у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.
Відповідно до пункту 3 абзацу 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Згідно з підпунктом 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Отже справа розглядається Апеляційним судом Вінницької області, який діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити і, скасувавши рішення суду першої інстанції, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_3 надіслав відзив на апеляційну скаргу та у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить її відхилити і залишити без змін рішення суду першої інстанції. Пояснив, що відповідач є його єдиним сином і коли у суді першої інстанції слухалася дана справа, вони мирно домовилися про поділ всього спадкового майна.
Позивач ОСОБА_6, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність, а також надіслав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки мотиви та підстави щодо скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними та необгрунтованими, в той час як рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, вірно застосовані судом норми процесуального і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення цивільного спору, доведено та всебічно обгрунтовано їх в рішенні суду, надано належну оцінку всім доказам, грунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Треті особи ОСОБА_7 і ОСОБА_8, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, відзиву не надали.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.
Судом встановлено, що 20 січня 1996 року виконавчим комітетом Хмільницької міської ради Вінницької області на підставі рішення від 28 грудня 1995 року № 275 видано свідоцтво № НОМЕР_6 про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_2, згідно якого квартира дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_5 - 1/100 долі будинку (а. с. 9).
ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року - свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 видане 12 травня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Хмільницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 124 (а. с. 7).
ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року - свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2, видане повторно 14 лютого 2018 року Хмільницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Вінницькій області, актовий запис № 9 від 13 січня 2014 року (а.с.8).
Хмільницька міська рада 14 лютого 2018 року надала інформацію про те, що: ОСОБА_9 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 в якій також був зареєстрований ОСОБА_6 (повідомлення № 17-14/143); ОСОБА_10 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року була зареєстрована у будинку АДРЕСА_6, де також були зареєстровані: ОСОБА_3 і ОСОБА_5 (повідомлення № 17-14/147) (а. с. 15, 16).
Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3, виданого Хмільницьким райбюро ЗАГС Вінницької області 24 січня 1962 року (актовий запис № 8) ОСОБА_6 уклав шлюб із ОСОБА_9 (а. с. 20).
ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 року. Його батьками є: ОСОБА_6 і ОСОБА_9 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4, видане Хмільницьким райбюро ЗАГС Вінницької області 4 травня 1965 року, актовий запис № 101) (а. с. 22).
20 липня 1986 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб із ОСОБА_10, про що зроблено актовий запис за № 124 Хмільницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Вінницькій області (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 видано повторно 14 лютого 2018 року) (а. с. 23).
Хмільницька державна нотаріальна контора 01.08.2017 року надала відповідь ОСОБА_6 про те, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9 неможливо у зв'язку з тим, що у свідоцтві про право власності № НОМЕР_6 виданого виконавчим комітетом Хмільницької міської ради 20 січня 1996 року відсутні відомості про належність нерухомого майна спадкодавцеві, а саме: не вказано розмір частки квартири, яка належить ОСОБА_9 (а. с. 33).
21.03.2018 року Хмільницька державна нотаріальна контора надала відповідь ОСОБА_3 про те, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_10 неможливо через те, що у свідоцтві про право власності на житло № НОМЕР_6, виданого виконавчим комітетом Хмільницької міської ради 20 січня 1996 року відсутні відомості про належність нерухомого майна спадкодавцеві, а саме: не зазначена частка у спільній сумісній власності на квартиру (а. с. 35).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивачі підтримують позовні вимоги, а відповідач їх визнав повністю, задоволення позову не суперечить вимогам та законним інтересам сторін та відповідає чинному законодавству України, не порушує прав, свобод та інтересів третіх осіб.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до такого висновку на підставі неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи і з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Так, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 на праві спільної власності належить ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10 і ОСОБА_5 на підставі свідоцтва № НОМЕР_6 про право власності на житло, виданого 20 січня 1996 року згідно рішення виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 28 грудня 1995 року № 275. Дана квартира приватизовано згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду (а. с. 9).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про власність» (у чинній редакції станом на час видачі свідоцтва про право власності) суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про власність» наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.
Статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, чинній на час приватизації сторонами спірної квартири) до об'єктів приватизації віднесені квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Оскільки Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не визначено умов, за яких один із членів сім'ї матиме більшу або меншу частку в приватизованому житлі, то частка кожного є рівною.
Таким чином, частки померлих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 за життя кожного із співвласників складають по 1/5 частини квартири АДРЕСА_4.
Співвласник квартири ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року і на її майно відкрилася спадщина.
Частка померлого учасника спільної власності спадкується на загальних підставах і може переходити до спадкоємців як за заповітом так і за законом, згідно вимог чинної на час відкриття спадщини статті 524 ЦК України (в редакції 1963 року).
Заповіту спадкодавець не залишила.
У разі смерті співвласника приватизованої квартири частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.
Відповідно до статі 525 ЦК України, в редакції від 18 липня 1963 року, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у редакції чинній з 1 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Тому до правовідносин по спадкуванню майна померлої ОСОБА_9 підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України у редакції від 18 липня 1963 року із послідуючими змінами до нього, тобто норми, що діяли на час відкриття спадщини, яка фактично була прийнята спадкоємцем за законом першої черги її чоловіком ОСОБА_6.
Відповідно до статті 529 ЦК України (1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Згідно вимог статті 548 ЦК України (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Статтею 549 ЦК України (1963 року) визначаються дії, що свідчать про прийняття спадщини. Такими є: якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо спадкоємець подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Ці дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
За правилами статті 553 ЦК України (1963 року) спадкоємець за законом або заповітом вправі відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.
Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
За змістом пункту 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.07.1994 року, в діючій редакції на час відкриття спадщини, спадкоємець не міг прийняти лише якусь частину спадщини, як і відмовитися від якоїсь частини спадщини.
Хмільницька державна нотаріальна контора 26 липня 2017 року відкрила спадкову справу № 180/2017 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9 за поданою 26 липня 2017 року заявою її чоловіка ОСОБА_6 про прийняття спадщини і видачу йому свідоцтва про право на спадщину. Спадкоємець ОСОБА_3 26 липня 2017 року подав заяву, якою повідомив про те, що спадщину, яка залишилася після смерті його матері він не прийняв і на неї не претендує. Заяви про прийняття чи відмову від спадщини інших спадкоємців у спадковій справі відсутні.
Із дослідженої даної спадкової справи № 180/2017 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9, вбачається, що згідно вимог статті 549 ЦК України (1963 року) спадкоємець першої черги ОСОБА_3 не прийняв спадщину після смерті його матері ОСОБА_9, оскільки не вчинив жодної із передбачених законом дій, а саме: протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не подав до нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини та протягом цього ж шестимісячного строку не подав заяву про прийняття спадщини та не вступив фактично в управління або володіння спадковим майном.
Отже, позивач ОСОБА_6, являючись спадкоємцем першої черги за законом, проживаючи постійно із спадкодавцем, фактично вступив в управління і володіння спадковим майном і вважається таким, що прийняв в повному об'ємі спадщину, яка складається із 1/5 частки квартири АДРЕСА_4, набувши таким чином у власність в загальному 2/5 часток у спірній квартирі.
Співвласник спірної квартири ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а. с. 8).
За правилами статей 1216, 1217, 1218 спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Зі змісту статті 1220 ЦК України вбачається, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Склад спадщини згідно статті 1218 ЦК України визначається на момент відкриття спадщини, тому до спадкоємців перейде частка у спільній власності спадкодавця в тому обсязі, в якому вона існувала на цей момент.
Спадкоємцями за законом, згідно вимог частини 1 статті 1222 ЦК України можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
За правилами частин 1 і 2 статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_10 є: чоловік ОСОБА_3, син ОСОБА_5 і батьки: ОСОБА_8 та ОСОБА_7.
За правилами статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
За правилами частини 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно матеріалів спадкової справи № 45/2014 на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_10, заведеної Хмільницькою міською державною нотаріальною конторою, вбачається, що 26 березня 2014 року, тобто у межах шестимісячного строку, із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися: чоловік ОСОБА_3 і син ОСОБА_5; батьки: ОСОБА_7 і ОСОБА_8 подали заяви про відмову від спадщини.
Оскільки склад спадщини згідно ст. 1218 ЦК України визначається на момент відкриття спадщини, до спадкоємців, які прийняли спадщину переходить частка у спільній власності спадкодавця ОСОБА_10 в тому обсязі, в якому вона існувала на час відкриття спадщини, тобто в розмірі 1/5 частки квартири АДРЕСА_5.
За правилами частини 1 статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Частка померлого учасника спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах і може переходити як до спадкоємців за заповітом, так і до спадкоємців за законом. Якщо хтось із спадкоємців одночасно виступає співвласником спільного майна, це не дає йому жодних переваг при спадкуванні.
Згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України у пункті 12 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
Таким чином спадкоємці за законом ОСОБА_3 і ОСОБА_5, являючись спадкоємцями першої черги за законом, прийняли спадщину, до складу якої входить 1/5 частка квартири, що при житті належала спадкодавцю ОСОБА_10, із чого слідує, що кожен із них успадковує по 1/10 частці у квартирі АДРЕСА_4.
За таких обставин заявлені позовні вимоги позивачів підлягають до часткового задоволення.
Згідно вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_6 і ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_7 і ОСОБА_8, про визнання права власності на спадкове майно, задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_6 право власності на ідеальну частку у розмірі 1/5 частки у квартирі АДРЕСА_5, що належала на праві власності спадкодавцю ОСОБА_9 згідно свідоцтва № НОМЕР_6 про право власності на житло, виданого 20 січня 1996 року виконавчим комітетом Хмільницької міської ради на підставі рішення від 28 грудня 1995 року за №275, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на ідеальну частку у розмірі 1/10 частки у квартирі АДРЕСА_1, що належала на праві власності спадкодавцю ОСОБА_10 згідно свідоцтва № НОМЕР_6 про право власності на житло, виданого 20 січня 1996 року виконавчим комітетом Хмільницької міської ради на підставі рішення від 28 грудня 1995 року за №275, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року.
Визнати за ОСОБА_5 право власності на ідеальну частку у розмірі 1/10 частки у квартирі АДРЕСА_1, що належала на праві власності спадкодавцю ОСОБА_10 згідно свідоцтва № НОМЕР_6 про право власності на житло, виданого 20 січня 1996 року виконавчим комітетом Хмільницької міської ради на підставі рішення від 28 грудня 1995 року за №275, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: М.В. Матківська
Судді: Т.О. Денишенко
В.С. Марчук
Повне судове рішення складено 20 червня 2018 року.
Згідно з оригіналом
Суддя М.В. Матківська