14 червня 2018 року м.Київ справа № 810/1385/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації, в якому позивач, просить суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення інваліда війни, відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни на підставі наданих документів, відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у 1986 році приймала участь у роботах, пов'язаних з усуненням наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі невоєнізованого формування Цивільної оборони. Вказує, що їй встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного із роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, у зв'язку з чим вона має право на отримання статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач посилається на Положення про невоєнізовані формування Цивільної оборони і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами, введеного в дію наказом начальника Цивільної оборони CPCP - заступника Міністра оборони CPCP від 06 липня 1975 року №90, яким передбачено, що до складу формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР - чоловіки у віці від 16 до 60 років та жінки від 16 до 55 років. При цьому зазначено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих.
Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Наголошує, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причину захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідач наголошує, що надані позивачем документи не містять інформації, яка б підтверджувала факт особистої участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, а підтверджують тільки факт прийняття участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, судом постановлено здійснювати розгляд даної адміністративної справи за правилами загального позовного провадження.
У підготовче судове засідання 17.05.2018 сторони не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином. При цьому, відповідач 12.04.2018 подав суду заяву, в якій просить здійснити розгляд справи без участі відповідача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 закрито підготовче провадження та постановлено здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Частиною 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства зазначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Іванківським ДВ ГУ МВС України в Київській області 15.10.1998 (а.с. 5-6).
13 вересня 1978 року позивач була прийнята на посаду перукаря в Іванківському райпобут-комбінаті, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача, яка видана 15.09.1978 (а.с. 10-12).
01 грудня 1979 року назва посади позивача була змінена на перукар-жіночий.
03 травня 1993 року Іванківський райпобут-комбінат перейменовано в Іванківське державне комунальне виробниче-комерційне підприємство побутового обслуговування населення «Іванківпобутсервіс».
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 30.11.1993 у справі №2-434/93 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Київська облдержадміністрація, встановлено факт участі позивача в роботах, пов'язаних з усуненням наслідків аварії на ЧАЕС, стригла військових ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Іловниця Чорнобильського району Київської області (а.с. 44).
Зі змісту рішення Іванківського районного суду Київської області від 30.11.1993 у справі №2-434/93 вбачається, що в судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_2 , яка пояснила, що разом з заявницею вона стригла військових 20 червня 1986 року в с.Терехи в приміщенні школи. Свідок ОСОБА_3 пояснила, що заявниця стригла військових 25 травня 1986 року в с.Іловниця в піонерському таборі «Сказочний». Як видно з довідки №49 від 30.09.1993 ОСОБА_1 працює перукарем у підприємстві «Іванківсервіс» з 1978 року. Згідно довідки №50 від 30.09.1993, виданої адміністрацією підприємства «Іванківпобутсервіс», заявниця працювала в 1986 році у зоні відчуження, проте у видачі довідки встановленого зразка їй відмовлено, оскільки документи не збереглись. Колектив перукарів нагороджений грамотою командира військової частини №22317 від 24 листопада 1986 року.
Згідно відмітки вказане рішення набрало законної сили 10.12.1993.
Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 22.02.2018 та вкладкою до посвідчення № НОМЕР_3 , які є безстроковими (а.с. 39).
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №0770701 від 14.02.2018 позивачу з 08.02.2018 встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, безстроково, із зазначенням висновку про умови та характер праці: може працювати в спеціально створених умовах (а.с.13).
З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що призвели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 19.01.2018 №7594 слідує, що Центральна міжвідомча експертна комісія на засіданні №52 від 11 січня 2018 року, розглянувши звернення ОСОБА_1 і надану, згідно Переліку, та зареєстровану в ЦМЕК 20.12.2017 документацію ОСОБА_1 дійшла висновку: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.14).
16 березня 2018 року позивач звернулась до начальника Іванківського управління СЗН Терещенко Н.В. із заявою щодо видачі посвідчення інваліда війни (а.с.35).
Листом від 19.03.2018 №01-3-584 відповідачем було відмовлено позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Вказана відмова мотивована тим, що пунктом 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 визначено, що посвідчення «інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. У зв'язку з тим, що довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності не визначає місце та роботу яку виконував інвалід під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та не визначено чіткий механізм видачі довідки, яка містить інформацію про наказ чи розпорядження про залучення особи до формувань Цивільної оборони, займану посаду та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, на законодавчому рівні не врегульований. Надані позивачем довідки не містять розпорядчого документа про залучення її до складу формувань Цивільної оборони (а.с.34).
Вважаючи дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі відповідного посвідчення протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Стаття 4 Закону №3551-XII визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.09.1991 №796-XII визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Аналізуючи приписи пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII суд констатує, що цей Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302).
Згідно з пунктом 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Абзацом 3 пункту 3 Положення №302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід».
Згідно з абзацом 2 пункту 7 Положення №302 «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Положення №302 «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Як встановлено з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 ,
13 вересня 1978 року позивач була прийнята на посаду перукаря в Іванківському райпобут-комбінаті.
20 червня 1986 року позивач була відряджена в с. Терехи та 25 червня 1986 року в с.Іловниця Чорнобильського району Київської області для стрижки військових, що підтверджується Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 30.11.1993 у справі №2-434/93, що набрало законної сили 10.12.1993 (а.с 44).
Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.
З інформаційних довідок (про участь у формуваннях цивільної оборони) Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації №01.1-14/1295-3 від 11.08.2017 та №01.1-14/936-2 від 06.07.2016 слідує, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони (а.с. 45-46).
При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.
Суд враховує, що позивач стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, що підтверджується наявними у справі доказами.
Так, як вже встановлено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 22.02.2018 та вкладкою до посвідчення № НОМЕР_3 , які є безстроковими (а.с. 39).
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №0770701 від 14.02.2018 позивачу з 08.02.2018 встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, безстроково, із зазначенням висновку про умови та характер праці: може працювати в спеціально створених умовах (а.с. 13).
З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що призвели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 19.01.2018 №7594 слідує, що Центральна міжвідомча експертна комісія на засіданні №52 від 11 січня 2018 року, розглянувши звернення ОСОБА_1 і надану, згідно Переліку, та зареєстровану в ЦМЕК 20.12.2017 документацію ОСОБА_1 дійшла висновку: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 14).
Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується рішенням Іванківського районного суду Київської області від 30.11.1993 у справі №2-434/93, яке набрало законної сили 10.12.1993.
За приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В силу положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 року у справі «Серков проти України» позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримала інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни.
При цьому, посилання відповідача на відсутність відомостей про наказ чи розпорядження штабу Цивільної оборони як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни не ґрунтуються на вимогах закону.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у видачі позивача посвідчення інваліда війни є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб'єктом владних повноважень суду не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення інваліда війни є обґрунтованими.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача видати позивачу посвідчення інваліда війни, суд зазначає таке.
Згідно приписів пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з абзацом 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу інваліда війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань цивільної оборони, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов'язані із відсутністю розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, обов'язок з прийняття яких не передбачено жодною законодавчою нормою - не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни.
Суд зазначає, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачені пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання відповідача видати позивачу посвідчення інваліда війни.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача видати позивачу посвідчення інваліда війни.
При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації, яке є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243- 246, 250, 255, 382 КАС України, суд
1.Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
2.Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації щодо відмови у видачі ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни.
3.Зобов'язати Управління соціального захисту населення Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни.
4.Зобов'язати Управління соціального захисту населення Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2018 р.
Суддя Кушнова А.О.