12.06.2018 Справа № 920/103/18
Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/103/18 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (вул. Дегтярівська, буд. 36, м. Київ, 04119, ідентифікаційний код 14281072),
до відповідача: Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів (вул. Леніна, буд. 59, м. Шостка, Сумська область, 41100, ідентифікаційний код 14015318),
про стягнення 1760782,25 грн. на підставі договору комісії № 3/8-д від 12.02.2014, укладеного між сторонами.
представники сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю № 236к/ДОю від 31.01.2018, ОСОБА_2 за довіреністю № 238к/ДОю від 31.01.2018.
В судовому засіданні, розпочатому 21.05.2018 о 14 год. 00 хв. відповідно до приписів частини другої статті 216 та частини п?ятої статті 233 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 11 год. 00 хв. 30.05.2018.
Дочірнє підприємство Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» - позивач звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача - Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів на свою користь грошові кошти в сумі 171760782,25 грн. на підставі договору комісії № 3/8-д від 12.02.2014, укладеного між сторонами.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача договору комісії № 3/8-д від 12.02.2014, а саме: в порушення пунктів 2.5, 3.2 та пункту 4.1 договору комісії (у редакції додаткової угоди від 20.11.2014 № 3) відповідач (комітент) у термін до 20.09.2015 не передав позивачу (комісіонеру) на комісію вироби разом із необхідною технічною експлуатаційною документацією.
Позивач, посилаючись на вимоги статей 11, 509, 610, 611, 629, 631, 1012, 1013, 1016, 1212 Цивільного кодексу України, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Позивач зазначає, що на виконання своїх зобов'язань за договором комісії ним (комісіонером) укладено з нерезидентом - компанією «Aplastia Ltd.» (покупець) контракт від 12.02.2014 № 3/6-К (далі - контракт) на умовах визначених комітентом у договорі комісії, проте відповідачем не передано вироби, визначені договором комісії, на комісію у відповідності до умов укладеного між сторонами договору.
24.02.2014 позивачем на виконання абзацу 2 пункту 6.4 договору комісії та відповідно до платіжного доручення № 377 перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 53946,00 доларів США, еквівалент яких на дату здійснення платежу відповідно до курсу Національного Банку України склав 476073,45 грн.
Відповідно до звітів комісіонера (позивача) від 28.02.2014 № 1 та від 31.07.2014 № 2, під час виконання доручення комітента (відповідача), позивачем (комісіонером) були понесені наступні витрати:
- банківські витрати в розмірі 54,00 долари США за продаж іноземної валюти на Міжбанківській валютній біржі України, що склало 476,55 грн., за курсом Національного банку України на момент здійснення платежу;
- витрати на відрядження в сумі 250,00 грн.;
- витрати на оплату дозволу Державної служби експортного контролю
України № 28241100 в сумі 1020,00 грн.
Вищезазначені витрати та аванс прийняті відповідачем, що підтверджується вищезазначеними звітами комісіонера від 28.02.2014 № 1 та від 31.07.2014 № 2 та не заперечуються відповідачем, проте в порушення пункту 2.5, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 та пункту 4.1 договору комісії (у редакції додаткової угоди від 20.11.2014 № 3) відповідач у термін до 20.09.2015 не передав позивачу на комісію вироби разом із необхідною технічною експлуатаційною документацією.
Позивач зазначає, що у зв'язку з порушення комітентом умов договору комісії щодо передачі виробів на комісію призвело до відмови покупця - компанії «Aplastia Ltd.» від контракту від 12.02.2014 № 3/6-К та виникнення права вимоги щодо повернення грошових коштів у розмірі 53946,00 доларів США, які були перераховані комісіонером комітенту згідно платіжного доручення № 377 від 24.02.2014.
Вимога компанії «Aplastia Ltd.» на адресу Комісіонера викладена у листі від 03.02.2017 № 10817СІL (а.с. 57).
Відповідач - Державний науково-дослідний інститут хімічних продуктів у відзив на позовну заяву № 680к/ДОю від 16.03.2018 (вх. № 2223 від 20.03.2018) зазначає, що відповідач на час подання відзиву на позов визнає за собою обов'язок повернути позивачу суму 56922,82 грн. у якості різниці між сумою отриманого авансу та витратами комітента (відповідача у справі), понесеними останнім на виконання умов договору комісії № 3/8-д від 12.02.2014, укладеного між сторонами. Проти решти позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 1702589,43 грн. відповідач заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині. Відповідач зазначає, що позивачем не можуть бути витребувані зазначені вище кошти, а ні в порядку вимог статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки вони не є власністю комісіонера (позивача у справі), який відповідно не може виступати потерпілою стороною, бо його стан не супроводжується зменшенням його майна, а ні в порядку статті 611 Цивільного кодексу України, оскільки наявність збитків позивача не підтверджено належними, допустими та достатніми доказами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву визнає факт перерахування позивачем 24.02.2014 згідно платіжного доручення 476073,45 грн. в якості авансу згідно абзацу 2 пункту 6.4 договору комісії № 3/8-Д від 12.02.2014. Крім того, відповідач визнає понесені комітентом (позивачем) витрати під час виконання доручення комітента: 476,55 грн. витрати за продаж валюти на Міжбанківській валютній біржі України; 250,00 грн. витрати на відрядження; 1020,00 грн. витрати на оплату Дозволу служби експортного контролю.
Відповідач зазначає, що позивач, укладаючи зовнішньоекономічний контракт від 12.02.2014 № 3/6-К з Компанією «Aplastia Ltd.», розумів, що для виконання доручення відповідача додатково потрібна спеціальна тара, характеристики якої відомі були тільки йому, як продавцю за контрактом від 12.02.2014 № 3/6-К та Компанії «Aplastia Ltd.», що виступала покупцем за зазначеним контрактом. Наведене підтверджується пунктом 7.1 контракту від 12.02.2014 № 3/6-К, відповідно до якого вироби, що поставляються, упаковуються у тару, яка надається покупцем (Компанією «Aplastia Ltd.»), на умовах DAP - склад продавця (позивача) (Україна), згідно з INCOTERMS - 2010 за митним режимом тимчасового ввезення, для транспортування виробів. Пунктом 5.1 договору комісії № 3/8-д від 12.02.2014 сторонами було обумовлено, що лише пакування включається в ціну виробів, а тому на думку відповідача, ототожнення позивачем «тари» з «пакуванням», є неправомірним в силу статті 685 Цивільного кодексу України та виходячи з визначення цих термінів, наведених у Інструкції про порядок здійснення державного метрологічного нагляду за кількістю фасованого товару в упаковках (ПМУ 17-2000), затвердженої наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України № 314 від 17.05.20000 (чинного на момент укладення та дії договору комісії), згідно якої упаковка - технічний засіб чи комплекс засобів з розміщеним у ньому товаром, який забезпечує захист товару від пошкоджень та втрат у процесі його обігу, а довкілля - від забруднень, а тара - основний елемент упаковки, що є виробом для розміщення товару. Вимоги до пакування передбачені пунктом 4 додатку № 2 до договору комісії, крім того особлива тара для пакування повинна була надійти від Компанії «Aplastia Ltd.».
Відповідач звертає увагу суду на те, що вищенаведене свідчить про відсутність причин невиконання договору комісії, які б залежали від комітента, а тому відповідач вважає безпідставними посилання позивача на положення статті 1013 Цивільного кодексу України.
Крім наведеного відповідач заперечує проти стягнення комісійної винагороди на користь позивача, оскільки вважає, що умова в залежність від настання якої поставлений обов'язок відповідача (комітента) оплачувати комісійну винагороду комісіонеру (позивачу) не настала, адже лише за виконання доручення. Зазначеного в договорі комісії, комісіонер має утримувати комісійну плату, а на думку відповідача, комісійне доручення позивачем виконано не було.
22.03.2018 представник позивача подав до суду відповідь на відзив б/н від 21.03.2018 (вх. № 2310 від 22.03.2018), де останній зазначає, що позиція відповідача щодо повернення позивачу лише частини отриманих від нього грошових коштів є необґрунтованою та безпідставною. Листом від 05.04.2017 № 779к/Дою (вх. ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» від 05.04.2017 № 1109) відповідач повідомив позивача про реалізацію виробів третім особам. Отримавши грошові кошти за реалізовані вироби відповідач отримав компенсацію за всі витрати, які він поніс у зв?язку з виконанням договору комісії та на які посилається у відзиві на позовну заяву. Адже всі вони включені у ціну виробів відповідно до пункту 5.1. договору комісії та є мінімально необхідними для підготовки виробів для реалізації, згідно технічних регламентів та стандартів, що підтверджується «Програмою № 2/12-14 проведення работ по разборке на составные части снарядов 9М11 ЇМ (ПТУРС)» та Методикою по перевірці технічного стану ПТУРС 9М111М та ПТУРС 9М113, що надані відповідачем.
Відповідно до частини другої статті 15 Господарського кодексу України, застосування стандартів, кодексів усталеної практики чи їх окремих положень є обов'язковим для суб'єктів господарювання, якщо обов'язковість застосування стандартів чи кодексів усталеної практики установлено нормативно-правовими актами.
Посилання відповідача в обґрунтування своєї позиції у справі на пункт 6.6 договору комісії, відповідно до якого у випадку якщо договір комісії не буде виконаний з вини комісіонера або покупця комітент зобов'язаний повернути отриманий аванс, протягом 10 банківських днів після письмової вимоги комісіонера, за винятком понесених витрат по виконанню цього договору, позивач вважає безпідставним, оскільки відповідно до пункту 13.1 договору комісії (у редакції додаткової угоди від 20.11.2014 № 3) він діяв до 30.12.2015 і з цим повністю погоджується відповідач у своєму відзиві на позовну заяву. Таким чином, пункт 6.6. договору комісії не підлягає застосуванню у зв?язку із закінченням терміну дії договору комісії.
Крім наведеного, на спростування твердження відповідача про суперечливість позиції позивача щодо обрахування гривневого еквіваленту авансу та його витрат, представник позивача зазначає, що при поданні позовної заяви у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
У запереченнях № 1005к/Дою від 12.04.2018 на відповідь позивача на відзив, відповідач, посилаючись на правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у постанові від 03.03.2015 у справі № 916/865/14, зазначає про відсутність у позивача обставини зменшення майна, як потерпілої особи, що свідчить про безпідставне збагачення позивача, оскільки на думку відповідача зумовленість позовних вимог позивача лише вимогою покупця про повернення коштів жодним чином на вплине на майновий стан позивача. Відповідач не заперечує збитки позивача в частині витрат, що відображені в звітах комісіонера (позивача), а саме: витрати на оплату послуг банку з продажу валюти в сумі 476,55 грн., витрати на відрядження в сумі 205,00 грн. та оплату дозволу Держслужби експортного контролю в сумі 1020,00 грн.
Крім наведеного відповідачем надано до суду уточнений відзив № 949к/Дою від 10.04.2018, в якому відповідач зазначає, що ним при визначенні різниці між сумою отриманого авансу та витратами комітента, понесеними на виконання договору комісії, ним допущено арифметичну помилку, а тому відповідач зазначає, що у зв'язку з цим відповідач визнає за собою обов'язок повернути позивачу різницю в сумі 56591,76 грн., замість зазначених у відзиві на позов 56922,82 грн.
02.05.2018 від відповідача до суду надійшли письмові пояснення № 1137к/Дою від 26.04.2018, в яких останній зазначає, що надісланий відповідачем 10.04.2018 до суду уточнений відзив є по суті заявою про виправлення арифметичної помилки.
21.05.2018 представником позивача надано до суду письмове обґрунтування б/н від 21.05.2018 (вх. № 3848 від 21.05.2018), в яких останній зазначає, що позивач сплатив відповідачу аванс 24.02.2014, але відповідач в термін до 20.09.2015 в порушення умов договору комісії товар на комісію не поставив, у зв'язку з чим з вини комітента (відповідача) договір комісії не виконано.
У відзиві на позов відповідач стверджує, що ним понесені витрати та надав документи на підтвердження таких витрат.
Проте, як зазначає позивач склад витрат передбачений пунктом 5.1 договору комісії. Витрати на заробітну плату, загальновиробничі та адміністративні витрати, єдиний внесок та матеріали не передбачені у складі витрат по договору комісії, і є непрямими витратами, які були б сплачені працівникам незалежно від стану виконання договору комісії. Зазначені витрати з позивачем не погоджувалися та документи, які їх підтверджують складені односторонньо відповідачем. Крім того, відповідачем надано докази понесення ним витрат по договору комісії разом з витратами по договору № 63/пр.-2014 від 13.02.2014 та № 33 від 05.03.2014 не мають відношення до договору комісії. В зазначених доказах відсутнє посилання на договір комісії № 3/8-Д від 12.02.2014.
У письмових поясненнях б/н від 30.05.2018 (вх. № 4083 від 30.05.2018) представник відповідача зазначає, що представник позивача безпідставно у своєму письмовому поясненні від 21.05.2018 заперечував проти доказів відповідача щодо змісту та суми витрат відповідача, понесених ним на виконання договору комісії № 3/8-Д від 12.02.2014.
В підготовчому засіданні 21.05.2018 представники позивача та відповідача, враховуючи надання сторонами всіх доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, виконання вимог попередніх ухвал суду, надали згоду на перехід до початку розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.
Відповідно до частини шостої статті 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 Господарського процесуального кодексу України, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Враховуючи вищенаведене, судом прийнято письмову згоду представників сторін щодо розгляду справи по суті в підготовчому засіданні 21.05.2018 та розпочато розгляд справи по суті в судовому засіданні 21.05.2018.
Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
В судовому засіданні 12.06.2018 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
12.02.2014 позивачем укладено з нерезидентом - Компанією «Aplastia Ltd.» (покупець) контракт від 12.02.2014 №3/6-К (далі - контракт), відповідно до якого продавець (позивач) зобов'язався передати у власність Компанії «Aplastia Ltd.» (покупця),а покупець зобов'язався прийняти та оплатити комплекти запасних частин до ракет 9М111М (далі - вироби), для власних комерційних потреб кінцевого користувача, на умовах FCA - склад продавця INCOTERMS - 2010, у кількості та за ціною, що визначені у Специфікації виробів, яка є невід'ємною частиною даного контракту.
Відповідно до пункту 2.2 контракту, вироби мають бути повністю укомплектованими і відповідати комплектності, зазначеній у Специфікації виробів, яка є невід'ємною частиною контракту, а пунктом 2.3 контракту визначено, що якість виробів повинна відповідати вимогам нормативних документів, що діють на Україні, технічним параметрам даних виробів та вимогам покупця.
За змістом пункту 2.4-2.5 контракту, вироби повинні бути такими, що не були раніше в експлуатації. Вироби повинні відповідати року виробництва з 1976 по 1985 рік.
Пунктом 4.2 контракту передбачено, що до ціни виробів включено вартість виробів, а також витрати, що пов'язані із підготовкою виробів до передачі та завантаженням виробів на транспортний засіб.
Загальна вартість контракту на момент підписання складає 126000,00 доларів США (пункт 4.3 контракту).
Пунктом 5.1 контракту визначено, що платежі за вироби, що поставляються за цим контрактом, будуть здійснюватися покупцем у доларах США прямим банківським переказом на рахунок продавця наступним чином:
- 54000,00 долари США перераховуються в якості авансу впродовж 10 (десяти) банківських днів (пункт 5.1.1 контракту).
- 36000,00 долари США сплачуються впродовж 10 (десяти) банківських днів після проведення технічного приймання виробів та підписання акта технічного приймання (пункт 5.1.2 контракту).
- 36000,00 долари США сплачуються впродовж 10 (десяти) банківських днів після підписання акта попереднього приймання-передачі виробів, але не пізніше 10 (десяти) банківських днів до передбачуваної дати поставки. (пункт 5.1.1 контракту).
Відповідно до пункту 7.1 контракту вироби, що поставляються, упаковуються у тару, яка надається покупцем, на умовах DAP - склад продавця (Україна), згідно з INCOTERMS - 2010 за митним режимом тимчасового ввезення, для транспортування виробів.
Згідно пункту 11.3 у випадку, якщо цей контракт не буде виконаний з вини покупця, продавець зобов'язаний повернути аванс покупцю протягом 10 банківських днів після отримання письмової вимоги від покупця, за вирахуванням фактичних витрат, понесених продавцем по виконанню контракту.
За умовами пункту 12.1 контракту, цей контракт набирає чинності після його підписання сторонами та діє до 01.08.2014.
На виконання умов контракту від 12.02.2014 № 3/6-К 12.02.2014 між позивачем - Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (комісіонер) та відповідачем - Державним науково-дослідним інститутом хімічних продуктів (комітент) укладено договір комісії № 3/8-Д (далі - договір комісії).
Відповідно до пункту 1.1 договору комісії, відповідач (комітент) доручає позивачу (комісіонеру), а позивач (комісіонер) бере на себе зобов'язання за плату вчинити правочин з нерезидентом - покупцем, Компанією «Aplastia Ltd.», в інтересах відповідача (комітента) та за рахунок останнього, з експортної поставки комплектів запасних частин до ракет 9М111М (далі - вироби) за ціною, номенклатурою та кількістю, визначеною у додатку № 1 до договору комісії.
Пунктами 3.1.1-3.1.3 договору комісії передбачено, що позивач зобов'язаний: здійснити необхідну переддоговірну роботу, вчинити правочин з покупцем; оглянути вироби, що передаються на комісію, перевірити їх якість та комплектність шляхом звіряння їх відповідності наданим відповідачем документам; прийняти у комітента вироби, призначені для комісії, та вжити всіх необхідних заходів для їх збереження від втрати, нестачі або пошкодження.
Згідно пункту 3.1.5 договору комісії, після виконання будь-якої фінансової операції позивач (комісіонер) зобов'язаний надати відповідачу (комітенту) відповідний звіт комісіонера та підтверджуючі документи.
Пунктом 3.1.6 договору комісії передбачено, що позивач зобов'язаний при здійсненні реалізації (експорту) виробів покупцю: вжити заходи щодо оформлення дозволу ДСЕК України; здійснити декларування і митне оформлення виробів із заповненням граф вантажної митної декларації у відповідності із діючим законодавством та сплатити пов'язані з цим митні платежі і вартість послуг вантажних митних терміналів або вчинити правочин з декларування та митного оформлення виробів.
За умовами пунктів 3.2.1-3.2.3 договору комісії, відповідач (комітент) у відповідності до даного договору зобов'язується: передати на комісію відповідно до умов цього договору вироби разом із необхідною технічною експлуатаційною документацією; здійснити перевірку якості виробів на відповідність вимогам нормативних документів, що діють на Україні, технічним параметрам даних виробів, а також технічним вимогам, які викладені у додатку № 2 до договору; відшкодувати витрати, які здійснив позивач (комісіонер) в забезпечення виконання доручення на умовах, визначених розділом 5 договору комісії, у тому числі: витрати на відрядження; банківські витрати; витрати на декларування та митне оформлення, а також витрати пов'язані і наданням послуг вантажними митними терміналами; витрати на оформлення відповідних дозволів державних органів влади та дозволу ДСЕК України; витрати на легалізацію документів; інші фактичні витрати, пов'язані з виконанням даного договору.
Згідно з пунктом 3.2.4 договору комісії визначено, що відповідач зобов'язується сплатити позивачу комісійну плату на умовах, визначених розділом 6 договору комісії.
Пунктом 2.5, підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 та пунктом 4.1 договору комісії (у редакції додаткової угоди від 20.11.2014 № 3) сторони визначили зобов'язання відповідача передати позивачу у термін до 20.09.2015 на комісію вироби разом із необхідною технічною експлуатаційною документацією.
Згідно пункту 4.5 договору комісії, акт приймання-передачі виробів є підтвердженням виконання відповідачем зобов'язань за договором, в частині, що стосується передачі виробів для їх реалізації покупцю, Компанії «Aplastia Ltd.».
Пунктом 5.2 договору комісії, сторони встановили загальну ціну виробів у розмірі 126000,00 доларів США.
Розділом 6 договору комісії визначено, що платежі за цим договором здійснюються у гривнях за курсом УМВР (Українського міжбанківського валютного ринку) прямим переказом коштів з рахунку позивача (комісіонера) на рахунок відповідача (комітента). Позивач зобов'язується передбачити в контракті з покупцем, Компанією «Aplastia Ltd.», наступний порядок оплати ціни виробів: 54000,00 доларів США перераховуються в якості авансу впродовж 10 (десяти) банківських днів з дати набрання контрактом чинності; 36000,00 доларів США сплачуються впродовж 10 (десяти) банківських днів після проведення технічного приймання виробів та підписання акта технічного приймання відповідно до першого етапу приймання виробів; 36000,00 доларів США сплачуються впродовж 10 (десяти) банківських днів після підписання акта попереднього приймання-передачі, але не пізніше 10 (десяти) банківських днів до передбачуваної дати поставки відповідно до другого та третього етапів приймання-передачі виробів.
Пунктом 6.3 договору комісії передбачено, що за виконання доручення, зазначеного в договорі комісії позивач утримує комісійну плату в розмірі 7 % від загальної ціни виробів.
Умовами пунктів 6.6-6.7 договору комісії визначено, що у випадку, якщо цей договір не буде виконаний з вини позивача або покупця, Компанії «Aplastia Ltd.», відповідач зобов'язаний повернути отриманий аванс, протягом 10 банківських днів після письмової вимоги комісіонера, за винятком понесених витрат по виконанню цього договору. У випадку, якщо цей договір не буде виконаний з вини відповідача (комітента), останній зобов'язаний повернути отриманий аванс протягом 10 банківських днів після письмової вимоги позивача (комісіонера).
Пунктом 6.8 договору комісії передбачено, що по виконанню доручення позивач (комісіонер) надає відповідачу (комітенту) звіт комісіонера, повний або проміжний (в залежності від строків виконання договору) за кожний звітний період, в якому відбувалися будь-які фінансові операції за дорученням відповідача. Звіт надається не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним. Впродовж 30-ти календарних днів з дати отримання звіту відповідач (комітент) в обов'язковому порядку повертає позивачу (комісіонеру) другий примірник звіту (затверджений або із зауваженнями). В іншому випадку, звіт вважається прийнятим.
Відповідно до пункту 8.1 вироби, передаються на комісію в подальшому поставляються покупцеві, Компанії «Aplastia Ltd.», упаковуються в тару, яка надається покупцем, Компанією «Aplastia Ltd.». Приймання-передача тари оформлюється актом приймання-передачі тари.
Згідно з пунктом 13.1 договору комісії (у редакції додаткової угоди від 20.11.2014 № 3), договір комісії діє до 30.12.2015, а в частині проведення взаємних розрахунків - до їх повного виконання.
Позивачем 24.02.2014 на виконання абзацу 2 пункту 6.4 договору комісії та пункту 5.1.1 контракту відповідно до платіжного доручення № 377 перераховано комітенту грошові кошти у розмірі 53946,00 доларів США, еквівалент яких на дату здійснення платежу відповідно до курсу Національного банку України склав 476073,45 грн.
Листом від 03.02.2017 № 10817CIL Компанія «Aplastia Ltd.» звернулася до позивача з вимогою щодо повернення авансу в сумі 54000,00 долара США, сплаченого за контрактом № 3/6-К від 12.02.2014 по комерційному інвойсу UIM-INV-3/6-K-2014 у зв'язку з непоставленням запасних частин до ракет 9М111М за контрактом № 3/6-К від 12.02.2014.
Листом від 05.04.2017 № 779к/Дою відповідач повідомив позивача про реалізацію виробів третім особам (а.с. 58), що, на думку позивача, є порушенням з боку відповідача умов договору комісії, а саме пункту 12.6 договору комісії, яким передбачено, що відповідач взяв на себе зобов'язання утриматись від укладення договорів комісії з іншими особами стосовно виробів, що є предметом договору комісії № 3/8-Д від 12.02.2014.
Позивач листом від 23.07.2017 року № 27/11-4778 звернувся до відповідача з вимогою перерахувати до 10.07.2017 на його рахунок:
- 54000,00 доларів США, що за своєю правовою природою є отриманим авансом за договором комісії;
- 8820,00 доларів США, що за своєю природою є комісійною платаю у розмірі 7 % від загальної ціни виробів за договором комісії;
- 1020,00 грн., що за своєю правовою природою є оплатою дозволу Державної служби експортного контролю України № 28241100 та прийнятті відповідачем відповідно до звіту комісіонера від 31.07.2014 № 2 за договором комісії;
- 250,00 грн., що за своєю природою є витратами комісіонера на відрядження та прийняті відповідачем відповідно до звіту комісіонера від 28.02.2014 № 1 за договором комісії.
Листом від 06.07.2017 № 1528к/ДОю відповідач відмовив позивачеві у задоволенні вищезазначених грошових вимог та зазначив, що у відповідності до пункту 8.1 договору комісії, вироби, що передаються на комісію та в подальшому поставляються покупцеві, Компанії «Aplastia Ltd.», упаковуються в тару, яка надається покупцем, Компанією «Aplastia Ltd.». Про необхідність забезпечення тарою відповідач повідомляв позивача листами від 21.03.2014 № 657к/12 та від 06.11.2014 № 2457к/Дою, відповіді на які відповідачем від позивача не отримано, а також не отримано відповідно тари для упаковки виробів.
Суд розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані сторонами письмові докази дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 1264167,17 грн. з огляду на наступне:
Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог статті 682 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності. Якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.
Стаття 683 Цивільного кодексу України визначає, якщо договором купівлі-продажу встановлений обов'язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов'язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту. Продавець зобов'язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно частини третьої статті 1012 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Частина третя 1012 Цивільного кодексу України серед істотних умов, визначених законом для договору комісії, за яким комісіонер уповноважується укласти договір купівлі-продажу, визначає умови про це майно та його ціну. Умова щодо майна може передбачати як чітку ідентифікацію майна (придбати будинок, розташований за такою-то адресою), так і вказівки на його родові ознаки (придбати земельну ділянку площею не менше 1 га).
Якщо комісіонер має укласти від свого імені, але за рахунок комітента інший договір, ніж договір купівлі-продажу, в договорі комісії обов'язково мають бути вказані усі умови, істотні для даних договорів. Цей висновок випливає із змісту абзацу другого частини першої статті 638 Цивільного кодексу України, яка відносить до істотних умов будь-якого договору умову про його предмет, а предметом договору комісії є посередницька послуга комісіонера у вигляді укладення певних правочинів.
До умов, які можуть бути погоджені сторонами договору комісії, належать умови щодо: 1) визначення строку виконання договору, 2) визначення території виконання, 3) посилання на асортимент товарів, які є предметом договору комісії, що дозволяє визначити ступінь індивідуалізації речі (товару), що є предметом правочину, який укладається комісіонером; 4) зобов'язання комітента утримуватись від укладення договору комісії з іншими особами.
Частинами першою та четвертою статті 1013 цивільного кодексу України визначено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах.
Відповідно до частини першої статті 1016 Цивільного кодексу України, комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою.
Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов'язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У частині першій статті 614 Цивільного кодексу України унормовано, що особа яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (частина друга статті 218 Господарського кодексу України).
Частиною четвертою статті 631 Цивільного кодексу України встановлено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення.
Як зазначалося раніше позивачем укладено з нерезидентом - покупцем, Компанією «Aplastia Ltd.» контракт від 12.02.2014 №3/6-К (далі - контракт) на умовах визначених відповідачем у договорі комісії та 24.02.2014 на виконання абзацу 2 пункту 6.4 договору комісії відповідно до платіжного доручення № 377 перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 53946,00 доларів США, еквівалент яких на дату здійснення платежу відповідно до курсу Національного банку України склав 476073,45 грн.
Відповідач, визначені договором комісії вироби, на комісію позивачеві не передав та зазначив, що договір комісії не виконаний внаслідок вини позивача з причин не надання тари відповідно до пункту 8.1 договору комісії.
Позивач проти позиції відповідача щодо неотримання останнім тари для упаковки виробів, які передаються позивачеві на комісію, заперечує та зазначає, що відповідно до пункту 8.1 договору комісії, тару повинен надати не позивач, а покупець - Компанія «Aplastia Ltd.» - нерезидент, з яким укладено контракт від 12.02.2014 №3/6-К щодо експорту виробів. Договором комісії не визначено, які саме елементи тари необхідні відповідачу для здійснення пакування даного типу виробів, їх розміри, кількість, матеріал тощо. Крім того, позивач вважає, що відповідно до пункту 5.1 договору комісії, в ціну виробів включається вартість пакування, тобто вартість тари, що не узгоджується з пунктом 8.1 договору комісії та позицією відповідача.
Таке посилання позивача суд вважає необґрунтованим та спростовується наступним. У відповідності до пункту 5.1 договору комісії № 3/8-д від 12.02.2014 сторонами було обумовлено, що пакування включається в ціну виробів, проте у відповідності до вимог частини першої статті 685 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу або не випливає із суті зобов'язання; та виходячи з визначення цих термінів, наведених у Інструкції про порядок здійснення державного метрологічного нагляду за кількістю фасованого товару в упаковках (ПМУ 17-2000), затвердженої наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України № 314 від 17.05.20000 (чинного на момент укладення та дії договору комісії), згідно якої упаковка - технічний засіб чи комплекс засобів з розміщеним у ньому товаром, який забезпечує захист товару від пошкоджень та втрат у процесі його обігу, а довкілля - від забруднень, а тара - основний елемент упаковки, що є виробом для розміщення товару. Вимоги до пакування передбачені пунктом 4 додатку № 2 до договору комісії, крім того особлива тара для пакування повинна була надійти відповідачеві від Компанії «Aplastia Ltd.».
А тому суд вважає, що вищенаведене свідчить про відсутність причин невиконання договору комісії, які б залежали від відповідача, а посилання позивача стосовного того, що у відповідно до пункту 4.1 договору комісії (в редакції додаткової угоди № 3 від 12.02.2014) передача виробів на комісію до 20.09.2015 не поставлено в залежність від отримання тари від покупця, Компанії «Aplastia Ltd.», та не є підставою для продовження термінів передачі виробів на комісію суд вважає необґрунтованим та неправомірним, оскільки саме у відповідності до пункту 8.1 договору комісії, вироби, що передаються на комісію та в подальшому поставляються покупцеві, упаковуються в тару, яка надається покупцем, Компанією «Aplastia Ltd.». Про необхідність забезпечення тарою відповідач повідомляв позивача листами від 21.03.2014 № 657к/12 та від 06.11.2014 № 2457к/Дою, а тому в даному випадку позивач був обізнаний про не отримання відповідачем необхідної тари для упаковки виробів, і поставка відповідачем позивачеві на комісію, визначених договором комісії, виробів не відбулася у зв'язку з не поставленням покупцем, Компанією «Aplastia Ltd.», відповідної тари.
Крім того, на лист відповідача від 06.11.2014 № 2457к/Дою щодо не надходження йому тари для пакування виробів та проханням надати тару або надати мотивовані обґрунтування з порушеного питання позивач надіслав лист від 03.12.2014 № 27/3-8950 з підтримкою пропозицій відповідача та гарантією, що всі затрати відповідача, понесені ним при виконанні договору комісії будуть компенсовані, визнавши тим самим факт необхідності надання відповідачеві відповідної тари для упакування виробів з метою їх подальшої поставки покупцю.
Посилаючись на вимоги частин четвертої статті 1013 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах, позивач просить суд стягнути з відповідача комісійну плату в сумі 8820,00 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 31.01.2018 еквівалентно 247037,54 грн.
Оскільки договір комісії не був виконаний з причин, які не залежали від відповідача, позивач втрачає право на комісійну плату на загальних підставах.
Пунктом 6.8 договору комісії передбачено, що по виконанню доручення комісіонер надає комітенту звіт комісіонера, повний або проміжний (в залежності від строків виконання договору) за кожний звітний період, в якому відбувалися будь-які фінансові операції за дорученням комітента. Звіт надається не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним. Впродовж 30-ти календарних днів з дати отримання звіту комітент в обов'язковому порядку повертає комісіонеру другий примірник звіту (затверджений або із зауваженнями). В іншому випадку, звіт вважається прийнятим.
Приписами статті 1022 Цивільного кодексу України передбачено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (частина перша статті 1022 Цивільного кодексу України). Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (частина друга статті 1022 Цивільного кодексу України).
Згідно пункту 3.1.5 договору комісії, після виконання будь-якої фінансової операції позивач зобов'язаний надати відповідачу відповідний звіт комісіонера та підтверджуючі документи.
Відповідно до звітів комісіонера від 28.02.2014 № 1 та від 31.07.2014 № 2, під час виконання доручення відповідача, позивачем були понесені наступні витрати:
- банківські витрати в розмірі 54,00 долари США за продаж іноземної валюти на Міжбанківській валютній біржі України, що склало 476,55 грн., за курсом Національного банку України на момент здійснення платежу;
- витрати на відрядження в сумі 250,00 грн.;
- витрати на оплату дозволу Державної служби експортного контролю
України № 28241100 в сумі 1020,00 грн.
Статтею 1024 Цивільного кодексу України передбачено, комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.
Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 27.09.2006 у справі № 32/45.
Відповідно до пункту 3.2.3 договору комісії № 3/8-Д від 12.02.2014, відповідач у відповідності до даного договору зобов'язується, зокрема, відшкодувати витрати, які здійснив позивач в забезпечення виконання доручення на умовах, визначених розділом 5 договору комісії, у тому числі: витрати на відрядження; банківські витрати; витрати на декларування та митне оформлення, а також витрати пов'язані і наданням послуг вантажними митними терміналами; витрати на оформлення відповідних дозволів державних органів влади та дозволу ДСЕК України; витрати на легалізацію документів; інші фактичні витрати, пов'язані з виконанням даного договору.
Вищезазначені витрати позивача на відрядження в сумі 250,00 грн. та на оплату дозволу Державної служби експортного контролю України № 28241100 в сумі 1020,00 грн., а також витрати на оплату банківських послуг за продаж валюти в сумі 54,00 долари США прийняті відповідачем шляхом підписання звітів комісіонера від 28.02.2014 № 1 та від 31.07.2014 № 2 та актів звіряння взаємних розрахунків станом на 01.10.2016 та станом на 01.11.2016, не заперечуються відповідачем, підлягають відшкодуванню на підставі пункту 3.2.3 договору комісії № 3/8-Д від 12.02.2014 та вимог статей 525, 526, 629, 1024 Цивільного кодексу України.
Відповідач заперечуючи проти розміру позовних вимог зазначає, що ним на виконання умов договору комісії № 3/8-Д від 12.02.2014 понесено витрати:
- на оплату послуг ДВТП «Граніт» за договором № 63/пр.-2014 від 13.02.2014 з відбору, тестування та підготовки до транспортування виробів ПТРК 9М111(М) в кількості 60 шт. в сумі 153912,96 грн., що підтверджується актом приймання наданих послуг № 1 від 28.02.2014;
- на оплату послуг ДП ДГ ЗІФ «Укрінмаш» за договором транспортно-експедиторського обслуговування № 33 від 05.03.2014 в сумі 43835,00 грн., що підтверджується актом наданих послуг від 12.03.2014;
- на заробітну плату, загальновиробничі та адміністративні витрати, єдиний внесок та матеріали в сумі 227733,73 грн. за виконання наступного переліку робіт: проведення вхідного контролю виробів ПТРК 9М111(М) в кількості 60 шт. (акт вхідного контролю № 1-14/12 від 14.03.2014); розробка програми проведення робіт по розборці на складові частини снарядів 9М111М (ПТУРС) № 2/12-14; розробка Методики по перевірці технічного стану ПТУРС 9М111М; роботи з розбирання на складові частини снаряда 9М111М (заводський № 101355) у відповідності до вимог Програми (акт від 18.04.2014); перевірка технічного стану складових частин снаряду 9М111М (заводський № 101355) у відповідності до вимог Методики (протоколи проведення перевірки технічного стану складових частин виробу, акт № 4 від 29.04.2017).
Проте суд вважає за необхідне зазначити, що отримавши грошові кошти за реалізовані ним вироби, відповідач отримав компенсацію за понесені ним вищезазначені витрати у зв'язку з виконанням договору комісії, на які посилається у відзиві на позовну заяву.
Адже всі витрати включені у ціну виробів відповідно до пункту 5.1 договору комісії та є мінімально необхідними для підготовки виробів для реалізації, згідно технічних регламентів та стандартів.
Зокрема, це підтверджується «Програмою № 2/12-14 проведення работ по разборке на составные части снарядов 9М111М (ПТУРС)» та Методикою по перевірці технічного стану ПТУРС 9М111М та ПТУРС 9М113, що надані відповідачем.
Відповідно до частини другої статті 15 Господарського кодексу України, застосування стандартів, кодексів усталеної практики чи їх окремих положень є обов'язковим для суб'єктів господарювання, якщо обов'язковість застосування стандартів чи кодексів усталеної практики установлено нормативно-правовими актами.
Зазначені витрати відповідача не прийняті позивачем та не включені сторонами до актів звіряння взаємних розрахунків станом на 01.10.2016 та станом на 01.11.2016.
Крім того, акт надання послуг б/н від 12.03.2014 за договором № 33 від 05.03.2014 та акт приймання наданих послуг № 1 від 28.02.2014 за договором № 63/пр.-2014 від 13.02.2014 підписано відповідачем та ДВТП «Граніт» ДВТП «Граніт» на виконання договору № 63/пр.-2014 від 13.02.2014; та ДП ДГ ЗІФ «Укрінмаш» на виконання договору транспортно-експедиторського обслуговування № 33 від 05.03.2014 до підписання між відповідачем та позивачем вищезазначених актів звіряння взаємних розрахунків станом на 01.10.2016 та станом на 01.11.2016.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що вищезазначені витрати відповідача за договорами № 63/пр.-2014 від 13.02.2014 в сумі 153912,96 грн. та № 33 від 05.03.2014 в сумі 43835,00 грн. не понесені та не сплачені відповідачем у повному обсязі контрагентам за вказаними вище договорами, що підтверджується виписками банку станом на 12.03.2014 та станом на 19.07.2016, відповідно до яких відповідачем здійснено оплату 12.03.2014 на суму 96837,75 грн. та 19.11.2016 на суму 57075,21 грн.
Частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України, виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення передбачає одночасне настання таких умов:
- набуття або збереження майна, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
- таке набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим;
- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.
У частині другій статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.
Частина третя статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.01.2018 у справі № 910/12574/17.
Доказів, що договір комісії № 3/8-Д від 12.02.2014 розірвано сторонами або визнано недійсним у судовому порядку в матеріалах справи не міститься, отже позивач не довів, що правова підстава набуття відповідачем спірних грошових коштів - відпала.
Крім того, суд зазначає, що за змістом положень статті 1212 Цивільного кодексу України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як авансовий платіж за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі N 5006/18/13/2012, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13).
Посилання позивача на закінчення строку дії договору комісії № 3/8-Д, від 12.02.2014 судом не береться до уваги з огляду на те, що зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін. За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу). Зважаючи на положення статей 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.
Частина перша статті 623 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини першої статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Виходячи з загальних принципів цивільного права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки; 2) наявності збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.
Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 у справі № 922/1340/17 та від 13.03.2018 у справі № 920/984/15.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Заявник повинен довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
В даному випадку позивачем не доведено суду, що ним понесено прямі збитки з вини відповідача, так як встановлено судом, договір комісії не був виконаний по незалежним від відповідача причинам, а тому в даному суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати вищезазначених збитків відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України.
Твердження відповідача про суперечливість позиції позивача щодо обрахування гривневого еквіваленту авансу та його витрат спростовується наступним.
Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
У статті 198 Господарського кодексу України передбачено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Крім того сторони відповідно до положень статті 524 Цивільного кодексу України, можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
За змістом статті 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Отже, незалежно від грошової одиниці, у якій обчислено суму зобов'язання, валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є національна валюта України - гривня. У разі визначення у зобов'язанні грошового еквівалента в іноземній валюті сума, що підлягає сплаті за цим зобов'язанням, визначається у гривні за офіційним курсом відповідної валюти, встановленим Національного Банку України, на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2018 року у справі № 916/1435/17.
Пунктом 5.2 договору комісії сторони визначили, ціну виробів в іноземній валюті.
Пунктом 6.4 договору комісії сторони визначили, що кошти отримані від реалізації виробів за договором комісії перераховуються на рахунок відповідача у гривнях.
Таким чином, на виконання вимог частини другої статті 533 Цивільного кодексу України відповідачу було перераховано грошові кошти в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу.
При цьому, відповідно до прийнятих відповідачем звітів комісіонера від 28.02.2014 № 1 та від 31.07.2014 № 2 і актів звіряння від 14.04.2016 та від 12.07.2016 грошові кошти (зобов'язання) обраховуються в доларах США.
Водночас при поданні позовної заяви у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
Відповідно до пункту 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 за № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами.
У разі подання позову про стягнення національної валюти України - еквіваленту іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній або національній валюті України за офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день подання позову.
Тому суд приходить до висновку правомірного визначення позивачем ціни позову про стягнення іноземної валюти у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
Отже, в даному випадку стягненню підлягає грошова сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову.
Відповідно до пункту 6.6 договору комісії визначено, що у випадку, якщо цей договір не буде виконаний з вини комісіонера або покупця, комітент зобов'язаний повернути отриманий аванс, протягом 10 банківських днів після письмової вимоги комісіонера, за винятком понесених витрат по виконанню цього договору.
Виходячи з викладеного, враховуючи вищенаведені положення пункту 6.6 договору комісії, а також встановлення судом факту не виконання відповідачем умов договору комісії № 3/8-Д від 12.02.2014 з вини позивача та покупця за контрактом № 3/6-К від 12.02.2014 - Компанією «Aplastia Ltd.», з відповідача підлягає стягненню на користь позивача грошова сума в розмірі 1266707,17 грн., що складається з:
- різниці від грошової суми в розмірі 1512474,71 грн., яка відповідно до офіційного курсу Національного банку України 28,008791 грн. за 1 долар США на день складення позовної заяви (31.01.2018) є еквівалентом 54000,00 доларів США та за своєю правовою природою є авансом з урахуванням витрат позивач на продаж валюти в сумі 54,00 доларів США та за мінусом грошової суми в розмірі 247037,54 грн., яка відповідно до офіційного курсу Національного банку України 28,008791 грн. за 1 долар США на день складення позовної заяви (31.01.2018) є еквівалентом 8820,00 доларів США та є комісійною платою у розмірі 7 % від загальної ціни виробів;
- 1020,00 грн., які є витратами позивача на оплату дозволу Державної служби експортного контролю України № 28241100 та прийнятті відповідачем відповідно до звіту комісіонера від 31.07.2014 № 2;
- 250,00 грн., які є витратами позивача на відрядження та прийняті відповідачем відповідно до звіту комісіонера від 28.02.2014 № 1.
Враховуючи наведені обставини, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача вищезазначених грошових коштів у розмірі 1266707,17 грн. визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629, 1024 Цивільного кодексу України, в іншій частині позовних вимог суд відмовляє у зв'язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 19000,61 грн. покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 232, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів (вул. Леніна, буд. 59, м. Шостка, Сумська область, 41100, ідентифікаційний код 14015318) на користь Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (вул. Дегтярівська, буд. 36, м. Київ, 04119, ідентифікаційний код 14281072, рахунок № 26005010063051/980 Державний ОСОБА_3 (АТ «Укрексімбанк») м. Київ, МФО 322313) грошові кошти в сумі 1266707,17 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 19000,61 грн.
3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 21 червня 2018 року.
Суддя Н.О. Спиридонова