ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.06.2018Справа № 910/22516/17
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Відкритого недержавного пенсійного фонду "Причетність"
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення
тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ "Міський Комерційний Банк"
Оберемко Романа Анатолійовича
про стягнення 1 123 850, 05 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники учасників справи:
від позивача: Олійник О.С. - договір про надання правової допомоги № 341/17 від 16.11.2017;
від відповідача: Грицик А.С. - довіреність № 27-26494/17 від 27.12.2017;
від третьої особи: не з'явився.
Відкритий недержавний пенсійний фонд "Причетність" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач) про стягнення 1 123 850,05 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року порушено провадження у справі № 910/22516/17, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ "Міський Комерційний Банк" Оберемко Романа Анатолійовича, розгляд справи призначено на 07.02.2018 року.
05.02.2018 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позов необґрунтованим оскільки між ним та позивачем відсутні будь-які договірні відносини та грошові зобов'язання, а зобов'язаною особою з повернення пенсійних активів за договором банківського владу є саме банк. Також вважає, що ст. 1212, 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, а позивач не має статусу вкладників в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, вважає, що відповідальність за інвестиційну діяльність, яка здійснюється особою, яка здійснює управління активами пенсійного фонду, несе така особа.
05.02.2018 року представник позивача подав до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи та відповідь на відзив.
06.02.2018 року представник позивача подав до суду заяву про зміну підстав позову.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.02.2018 року постановлено здійснювати розгляд справи №910/22516/17 у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2018 року.
01.03.2018 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив та заяву про зміну підстав позову.
Представники позивача та відповідача у судове засідання 05.03.2018 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
У судовому засіданні 05.03.2018 року судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про зміну підстав позову, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції означеної заяви.
21.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
26.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи та заява про долучення додаткових доказів.
У судовому засіданні 26.03.2018 року представник позивача подав заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну допомогу.
У судовому засіданні 26.03.2018 року представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання часу ознайомлення з матеріалами справи.
Розглянувши клопотання третьої особи та усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про їх задоволення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2018 року підготовче засідання відкладено на 25.04.2018 року.
25.04.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2018 року оголошено перерву в судовому засіданні до 03.05.2018 року.
Представник третьої особи у судове засідання 03.05.2018 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
У судовому засіданні 03.05.2018 року представник відповідача заперечив проти задоволення клопотання про витребування доказів.
Розглянувши подане позивачем клопотання про витребування доказів від 25.04.2018, суд відмовив у його задоволенні.
Під час підготовчого засідання 03.05.2018 року судом проведено відповідні дії, які передбачені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.05.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.05.2018 року.
В судовому 30.05.2018 року. оголошувалась перерва до 06.06.2018 року.
В судовому засіданні 06.06.2018 року позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 06.06.2018 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
09.12.2013 року між Відкритим недержавним пенсійним фондом "Причетність" (далі - вкладник), від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія», та Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" (далі - банк) укладено договір банківського вкладу "Стандартний" № 695/840-ЮО/Д (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 19.12.2013 року) вкладник передає банку, а банк приймає від вкладника на строковий депозитний рахунок №2651238001401 (надалі - рахунок або рахунок вкладника), грошові кошти в сумі 24 957,47 доларів США на умовах дійсного договору строком на 365 днів до 19 грудня 2014 року.
Відповідно до п. 1.4. договору банк зобов'язується повернути вкладнику суму вкладу, що надійшла на рахунок, і проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених цим договором.
Згідно п. 2.1. вкладник перераховує грошову суму зазначену у п. 1.1. цього договору з власного поточного рахунку на рахунок, зазначений у договорі, протягом трьох банківських днів з дня неналежного оформлення цього договору.
Внесення/повернення грошових коштів на/з депозитний/ного рахунок/ку підтверджується випискою з рахунку, засвідченою штампом банка та підписом уповноваженого працівника банку. У виписці зазначаються: найменування банку, номер рахунку, грошові кошти, зараховані на рахунок та списані з рахунку, залишок грошових коштів на рахунку, а також дата зарахування та списання грошових коштів з рахунку (п. 2.3 договору)
Відповідно до п. 2.9 договору проценти на вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня що передує його поверненню вкладникові або списання з рахунку вкладника. Проценти нараховуються щомісячно в кожний останній робочий день місяця і в день закінчення дії договору.
У п. 2.12. договору зазначено, що сплата нарахованих процентів здійснюється в кінці дії договору шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, зазначений у розділі 7 цього договору, якщо інше не передбачено цим договором.
Відповідно до п. 3.4.4. договору у випадку дострокового розірвання цього договору, або після закінчення строку вкладу, визначеному в п. 1.1, сплатити проценти і повернути вклад шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника.
Договір вважається укладеним з дня надходження коштів на вкладний рахунок. Строк дії договору збігається з датою повернення вкладу, визначеної в п. 1.1 цього договору (п. 5.1 договору).
Позивач зазначив, що на підставі депозитного договору № 695/840-ЮО/Д від 19.12.2013 року він інвестував у Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" пенсійні активи його фонду у розмірі 24 957,47 доларів США на строковий вклад.
Зі спливом 19 грудня 2014 року встановленого договором строку вклад йому повернуто не було.
У зв'язку з неповерненням пенсійних активів 19.12.2014 року, позивач листом від 05.03.2015 року № 01/66 звернувся до відповідача з вимогою повернути позивачу пенсійні активи. Вимога мотивована нормами законодавства про недержавне пенсійне забезпечення, зокрема, частиною другою статті 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».
Позивач вважає, що відповідач, який здійснює повноваження органів управління банку, безпідставно заволодів його коштами, включивши їх до ліквідаційної маси, у зв'язку із чим просить суд стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті кошти у розмірі вкладу 578 957,47 грн., нараховані на цю суму інфляційні втрати 411 511,66 грн. та три проценти річних з простроченої суми 45 528,34 грн., процентів на вклад 51 012,83 грн. нараховані на цю суму інфляційні втрати 36 270,12 грн. та три проценти річних з простроченої суми 3 748,39 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач є недержавним пенсійним фондом, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення".
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.
Недержавні пенсійні фонди, згідно частини другої цієї норми, є суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення.
Недержавний пенсійний фонд, за визначенням цього Закону, - це юридична особа, створена відповідно до цього Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку.
Активи пенсійного фонду, сформовані відповідно до цього Закону, за рахунок яких здійснюються пенсійні виплати, - є пенсійними активами (абз. 23 ст. 1 Закону).
Вкладник недержавного пенсійного фонду - це особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту та закону (абз. 5 ст. 1 Закону).
Положеннями статті 6 цього Закону передбачено, зокрема, що недержавні пенсійні фонди не мають на меті одержання прибутку на користь одноосібного засновника або для його подальшого розподілу між засновниками; провадження пенсійними фондами іншої діяльності, не передбаченої цим Законом, забороняється; активи пенсійного фонду формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) та інших надходжень до пенсійного фонду.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону до складу активів пенсійного фонду відповідно до цього Закону належать, зокрема, активи в грошових коштах.
Згідно частини восьмої цієї норми права активи пенсійного фонду можуть формуватися виключно внаслідок операцій, пов'язаних з провадженням пенсійним фондом діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, відповідно до цього Закону.
Частиною першою статті 48 Закону визначено, що пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення.
Згідно приписів частини першої статті 51 Закону сума пенсійних коштів усіх учасників пенсійного фонду дорівнює чистій вартості активів пенсійного фонду.
Таким чином, недержавний пенсійний фонд розпоряджається виключно пенсійними активами (коштами), які обліковуються на індивідуальних пенсійних рахунках учасників фонду та являються власністю таких учасників. Тобто, власниками чистих активів недержавного пенсійного фонду є фізичні особи - його учасники.
Розділом 1 Статуту визначено, що Відкритий недержавний пенсійний фонд "Причетність" створено з метою провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення шляхом накопичення пенсійних внесків на користь учасників Фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснення пенсійних виплат учасникам фонду у визначеному законом порядку.
Предметом діяльності фонду є сукупність організаційних, юридичних та інших дій, спрямованих на здійснення недержавного пенсійного забезпечення фізичних осіб: акумулювання, збереження і примноження пенсійних коштів з метою забезпечення прав учасників фонду щодо отримання ними пенсійних виплат відповідно до вимог закону.
Фонд для забезпечення своєї діяльності користується послугами адміністратора, особи, що здійснює управління активами недержавних пенсійних фондів, зберігача, аудитора та інших осіб, визначених законом, на підставі договорів, які укладаються з цими особами.
Стаття 34 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначає, що управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися такими особами: компанією з управління активами; банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду у разі, якщо він не виконує функції зберігача цього фонду; Національним банком України щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду; професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.
Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» Рада фонду після включення пенсійного фонду до Державного реєстру фінансових установ та реєстрації інвестиційної декларації, повинна укласти договори:про адміністрування пенсійного фонду - з адміністратором, який має ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів; про управління активами пенсійного фонду - з компанією з управління активами або з іншою особою, яка отримала ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) про обслуговування пенсійного фонду зберігачем - із зберігачем.
Компанія з управління активами, за визначенням цього Закону, це - юридична особа, яка провадить професійну діяльність з управління активами на підставі відповідної ліцензії на провадження такої діяльності.
Управління активами пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів - діяльності з управління активами, яка видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.
Управління активами пенсійного фонду здійснюється відповідно до умов договору про управління активами пенсійного фонду, який укладається з радою пенсійного фонду.
Договір про управління активами укладається в письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що 19.04.2005 року між Відкритим недержавним пенсійним фондом "Причетність" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія» укладено договір про управління активами недержавного пенсійного фонду № 01/КУА (далі - договір з управління активами).
Пунктом 2.1. договору з управління активами визначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія» надає послуги щодо управління активами позивача.
Зі змісту інвестиційної декларації Відкритим недержавним пенсійним фондом "Причетність", затвердженою радою ВНПФ "Причетність" згідно з протоколом № 31 від 12.06.2014 року та зареєстрованою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 15.07.2014 року за № 2119 (далі - інвестиційна декларація), вбачається, що до складу активів фонду належать, зокрема, пенсійні активи в грошових коштах, які розміщені на банківських депозитних рахунках (п. 6.1. інвестиційної декларації).
Статтею 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначено, що зберігач пенсійного фонду (далі - зберігач) це - Національний банк України або банк, який на підставі відповідної ліцензії провадить діяльність із зберігання активів пенсійних фондів.
Згідно із частиною 3 статті 44 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» (в редакції чинній на момент укладення договору банківського вкладу № 698), до обов'язків зберігача пенсійного фонду відноситься:
відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду;
приймання, передача (переведення), облік та забезпечення зберігання цінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах, документів, пов'язаних з формуванням та використанням пенсійних активів;
перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду і чистої вартості одиниці пенсійних внесків, здійсненого адміністратором та особою (особами), що провадить (провадять) діяльність з управління активами пенсійного фонду;
виконання відповідно до цього Закону розпоряджень адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів;
виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування грошових коштів для оплати послуг адміністратора, зберігача, винагороди особі, що провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду, аудитора (аудиторської фірми), оплати послуг осіб, які надають пенсійному фонду консультаційні та (або) агентські послуги, торговців цінними паперами та інших посередників, здійснення оплати витрат на перереєстрацію прав власності та оплати інших витрат, передбачених цим Законом;
виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду, згідно з інвестиційною декларацією пенсійного фонду;
зберігання копій розпоряджень щодо операцій з цінними паперами та іншими активами, наданих особами, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, торговцям цінними паперами та іншим посередникам;
подання звітності, передбаченої цим Законом та відповідними нормативно-правовими актами;
виконання розпоряджень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо припинення (блокування) виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду, на підставах, визначених законодавством;
забезпечення в день надходження до банку зарахування на рахунок пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня коштів учасників накопичувальної системи пенсійного страхування. Згідно з п. 2 ст. 44 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» зберігач надає свої послуги на підставі договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем. Такий договір укладається в письмовій формі між радою пенсійного фонду і зберігачем відповідно до законодавства. Недержавний пенсійний фонд може обслуговуватися тільки одним зберігачем.
Стаття 45 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначає, що істотними умовами договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем є: права і обов'язки сторін; порядок подання звітності та інформації з дотриманням вимог цього Закону та відповідних нормативно-правових актів; умови дострокового розірвання договору з дотриманням вимог цього Закону; порядок і строки передачі пенсійних активів та відповідної документації іншому зберігачу; порядок та умови блокування операцій з активами пенсійного фонду у разі порушення особою, що здійснює управління активами, вимог інвестиційної декларації та цього Закону; порядок зміни умов договору; розподіл активів пенсійного фонду між особами, що здійснюють управління активами такого пенсійного фонду; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору та порушення конфіденційності.
Договір може містити за згодою сторін інші умови, які не суперечать законодавству.
Невід'ємною частиною договору є інвестиційна декларація пенсійного фонду, відомості про осіб, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, та копії договорів про управління активами, укладених з ними.
Як свідчать матеріали справи, 19.12.2013 року між Відкритим недержавним пенсійним фондом "Причетність" (далі - вкладник), від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія», та Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" (далі - банк) укладено договір банківського вкладу "Стандартний" № 695/840-ЮО/Д.
Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Стаття 1063 Цивільного кодексу України передбачає, що фізична або юридична особа може укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи. Ця особа набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами.
Суд дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що правовідносини між Відкритим недержавним пенсійним фондом "Причетність" та Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" виникли на підставі договору банківського вкладу, який за своїм змістом не є договором про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, оскільки не містить істотних умов притаманних даному виду договорів.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 року №732 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 № 124 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Міський комерційний Банк", згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Міський комерційний Банк".
Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Міський комерційний Банк" запроваджено строком на три місяці з 21.11.2014 року по 20.02.2015 року.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №36 від 17.02.2015 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації до 20.03.2015 року.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 року №187 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 року № 64 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Міський комерційний Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний Банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Міський комерційний Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Тимошенка Костянтина Володимировича строком на 1 рік з 20.03.2015 року по 19.03.2016 року включно.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 березня 2016 року № 356 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Міський комерційний банк» на два роки до 19 березня 2018 року включно та продовження повноваження ліквідатора ПАТ «Міський комерційний банк» Оберемка Р.А. на два роки до 19 березня 2018 року включно.
Відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення. Використання пенсійних активів для інших цілей забороняється.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» сума пенсійних коштів усіх учасників пенсійного фонду дорівнює чистій вартості активів пенсійного фонду. Відповідно до статті 1 цього ж Закону чиста вартість активів пенсійного фонду - різниця між вартістю активів пенсійного фонду на день проведення підрахунку та сумою зобов'язань пенсійного фонду, що підлягають виконанню на день проведення підрахунку.
Згідно вимог ч. 3 ст. 7 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" пенсійні кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, є власністю такого учасника та використовуються на цілі, визначені цим Законом.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 48 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.
За таких обставин, імперативна заборона включати пенсійні активи до ліквідаційної маси банків встановлює пряму заборону виконувати будь-які зобов'язання фінансової установи (банку) за рахунок цих пенсійних активів.
Згідно ч. 1 та пп. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. З дня призначення уповноваженої особи Фонду, зокрема, припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).
З огляду на те, що з дати прийняття рішення про призначення уповноваженої особи відповідач набув всі повноваження по управлінню майном ПАТ "Міський комерційний банк", останній втратив свою господарську самостійність, суд вважає, що в даній справі мають бути застосовані приписи ч. 1 та 2, пп. 2. ч. 3 ст. 1212 ЦК України, якими визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд зазначає, що частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.
Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у недодержанні сторонами при вчиненні правочину вимог закону; поширенні про особу недостовірної інформації; протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні; безпідставному заволодінні особою майном іншої особи-власника; вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїх майном; неправомірному використанні товару без згоди автора; невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов'язання; безпідставній односторонній відмові від договору.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його
Правовий статус відповідача визначений ст.ст. 3, 4, розділами VII, VIIІ Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з якими, він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, не має на меті отримання прибутку.
Для здійснення повноважень у процедурі виведення банку з ринку відповідач здійснює обов'язки органів управління такого банку особисто або через уповноважених ним осіб. При цьому, здійснюючи ці повноваження набуває цивільні права та обов'язки не для себе, а для банку.
Диспозитивність поведінки відповідача при здійсненні управління банком обмежена законом та не є свавільною.
У силу вимог ст. 29 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідач набуває прав кредитора банку на визначену суму грошових коштів.
Такі вимоги підлягають задоволенню виключно за рахунок сформованої відповідно до ст. 50 цього Закону ліквідаційної маси.
Згідно з ч. 2 указаної статті до ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також ліцензія, гудвіл.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 48 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.
Отже, задовольняючи свої кредиторські вимоги до банку за рахунок ліквідаційної маси, відповідач не одержує кошти, які до ліквідаційної маси не включені.
Тому доводи позивача про те, що, маючи вирішальний вплив на прийняття рішень щодо використання і розпорядження майна банку, відповідач заволодів активами останнього ґрунтуються на помилковому розумінні вимог чинного законодавства та є необгрунгтованими.
Отже, всупереч вимог ст. 74 ГПК України позивачем не надано доказів набуття відповідачем грошових коштів, належних від банку позивачу, що унеможливлює захист порушеного права позивача шляхом стягнення відповідних сум коштів безпосередньо з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як самостійної юридичної особи.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищенаведене у позові відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України слід відмовити.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору та на послуги адвоката відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2018 року.
СуддяМ.Є. Літвінова