03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
Справа № 761/38864/16-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/3312/2018
Головуючий у суді першої інстанції: Притула Н.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
14 червня 2018 року Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого - Семенюк Т.А
Суддів - Саліхова В.В., Желепа О.В.
при секретарі - Сербін Т.І.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «БМ банк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору,-
У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 27 квітня 2007 року між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №227/270407 на придбання нерухомості, відповідно до якого Банк надав Позичальнику грошові кошти в сумі 500 000 доларів США.
Зазначив, що 27 квітня 2007 року між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_3 в якості забезпечення зобов'язання за кредитним договором укладено договір поруки №227/270407.
Позивач вважає що кредитний договір є недійсним, оскільки Банк перед укладенням кредитного договору не надав Позичальнику та Позивачеві інформацію про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, тип відсоткової ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту, податковий режим сплати відсотків, про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, інформацію про реальну процентну ставку Кредитного договору, не надав детальний розпис сукупної вартості кредиту. За таких обставин Кредитний договір було укладено під впливом обману Позичальника та Поручителя щодо умов Кредитного договору, здійсненого відповідачем у формі замовчування дійсних обставин, які мають істотне значення.
Також зазначив, що кредитний договір є недійсним в силу ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки правочин вчинений з використанням нечесної підприємницької практики.
У зв'язку із викладеним просив суд кредитний договір №227/270407 від 27 квітня 2007 року, укладений між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_4 визнати недійсним.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 квітня 2007 року між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір №227/270407 за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 500 000 доларів США строком користування до 26 квітня 2022 року зі сплатою 12% річних для придбання нерухомості. Договір підписаний сторонами.
Додатком до договору є Графік погашення заборгованості за кредитним договором в якому чітко зазначено в які строки які суми кредиту та процентів мають бути сплачені.
27 квітня 2007 року між ТОВ «БМ Банк», ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено Договір поруки №227/270407, відповідно до умов якого Поручитель зобов'язувалася перед кредитором відповідати за зобов'язаннями Боржника, що випливають з Кредитного договору №227/270407 від 26 квітня 2007 року за яким Боржник зобов'язаний до 26 квітня 2022 року повернути кредит у розмірі 500 000 доларів США, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12% річних, комісію, штрафні санкції у розмірі та випадках, передбачених Кредитним договором.
Крім того, в п.2 Договору поруки зазначено, що поручитель ознайомлений з умовами Кредитного договору. Договір підписаний сторонами.
У пункті 7.1.2 Кредитного договору закріплено право банку змінювати відсоткову ставку в односторонньому порядку, а тому ця умова договору є несправедливою згідно з ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «БМ Банк» про визнання недійсним кредитного договору, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від14 квітня 2016 року, стягнення коштів та визнання недійсним договору іпотеки встановлено, що відсутні правові підстави для визнання правочину недійсним. Перевірено судом та встановлено, що перед укладанням кредитного договору позичальник добровільно визначив та обрав для себе контрагента, суму кредиту, валюту кредитування, термін та порядок його погашення, що підтверджується заявою на кредит від 25.07.2007 р.; графік погашення заборгованості за кредитним договором підписаний власноруч позивачем; договір кредиту не суперечить нормам ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, оскільки при укладенні договору волевиявлення Позичальника було вільним і відповідало його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, a також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Договір, укладений під впливом омани, є оспорюваним правочином, і тягар доказування у даній категорії справ щодо доведеності наявності омани на момент вчинення правочину покладається на сторону позивача.
Згідно з ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору, яка є спеціальною для врегулювання питань про послуги із споживчого кредитування, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Нечесна підприємницька практика забороняється.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Статтею ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржуваному договорі зазначено інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту, а також інформацію про всі витрати, пов'язані з одержанням кредиту, що також підтверджується відповідним Графіком платежів.
Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що поручителя не було проінформовано про умови кредитування, а підпис у договорі поруки не свідчить про надання належної інформації щодо укладеного договору з огляду на наступне.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Проте, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим для нього, оскільки при підписанні даного договору позичальник ознайомився та погодився з його умовами, а тому, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність в останньому несправедливих умов.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Заявляючи вимогу про визнання недійсним кредитного договору, позивач посилається на те, що кредитний договір було укладено під впливом обману, застосованого щодо неї з боку банку.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодекс), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Частиною 1 ст. 229 ЦК України закріплено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Таким чином, для визнання судом недійсним кредитного договору, як такого, що укладений під впливом обману, необхідно було встановити умисел в діях однієї із сторін правочину (відповідача) та довести істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману, що покладено законом на особу, яка діяла під впливом обману (позивач).
Проте із позивачем укладався не кредитний договір, а договір поруки, крім того, ОСОБА_3 не надано суду доказів на підтвердження того, що кредитний договір укладено під впливом обману.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «БМ Банк» про визнання недійсним кредитного договору, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року, стягнення коштів та визнання недійсним договору іпотеки встановлено, що відсутні правові підстави для визнання правочину недійсним. В процесі розгляду даного позову, судом перевірено та встановлено, що перед укладанням кредитного договору позичальник добровільно визначив та обрав для себе контрагента, суму кредиту, валюту кредитування, термін та порядок його погашення, що підтверджується заявою на кредит від 25.07.2007 р.; графік погашення заборгованості за кредитним договором підписаний власноруч позивачем; договір кредиту не суперечить нормам ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, оскільки при укладенні договору волевиявлення Позичальника було вільним і відповідало його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 82 ч. 4 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність.
Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 15 червня 2018 року.
Головуючий
Судді