13 червня 2018 р. м. Чернівці Справа № 824/247/18-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лелюка О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кіщук О.І.,
позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Острицької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області про визнання незаконним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Острицької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області про визнання незаконним та скасування рішення №88 від 10 січня 2018 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1".
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що Острицькою сільською радою Герцаївського району Чернівецької області неправомірно відмовлено йому у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність. Вказував, що рішення №88 від 10 січня 2018 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1" прийнято відповідачем з порушенням вимог діючого законодавства, ним порушено права позивача як громадянина та учасника бойових дій.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов з підстав, наведених у ньому. Вказуючи про необґрунтованість та незаконність оскаржуваного рішення, просили суд задовольнити вимоги, викладені у позовній заяві.
Від Острицької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області до суду надійшов лист від 30 березня 2018 року за №202, в якому відповідач повідомив, що відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність у зв'язку із відсутністю земель запасу для індивідуального дачного будівництва. Зазначав, що в сільських населених пунктах не передбачено земель для дачного будівництва, землі даної категорії притаманні для великих міст, де створені садові товариства. Всі землі в межах повноважень ради передані у власність або перебувають у користуванні громадян.
Водночас у вказаному листі відповідачем не зазначена його позиція відносно заявлених позовних вимог.
Острицькою сільською радою Герцаївського району Чернівецької області не було подано відзиву на позовну заяву відповідно до вимог статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
В судове засідання 13 червня 2018 року відповідач не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною другою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.
Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їхні представники.
Згідно пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, то враховуючи положення частини першої, пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для відкладення розгляду справи, передбачених частиною другою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу по суті.
Заслухавши пояснення осіб, яки прибули в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 29 грудня 2017 року ОСОБА_1, який є учасником АТО, звернувся до Острицької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність в межах населеного пункту с. Остриця Герцаївського району Чернівецької області для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,10 га.
Рішенням IV сесії VII скликання Острицької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області від 10 січня 2018 року №88 "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1" відмовлено ОСОБА_1 щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою відведення земельної ділянки у приватну власність в межах населеного пункту с. Остриця для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,10 га у зв'язку з тим, що землі запасу для індивідуального дачного будівництва на території с. Остриця Герцаївського району Чернівецької області відсутні.
Не погоджуючись з указаним рішенням суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до пункту 19 статті 6 Закону №3551-XII (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Згідно пункту 14 статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 року №898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" встановлено, що: 1. Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру і обласним та Київській міській державним адміністраціям за участю органів місцевого самоврядування визначити протягом місяця на території відповідної області та м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції. 2. Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру, обласним та Київській міській державним адміністраціям забезпечити: розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок; розміщення на власних офіційних веб-сайтах інформації про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції; надання в десятиденний строк після подання учасниками антитерористичної операції або членами сімей загиблих учасників антитерористичної операції заяв про надання їм земельних ділянок відповідної інформації Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції. 3. Міністерству аграрної політики та продовольства разом з Національною академією аграрних наук у місячний строк вжити заходів до проведення інвентаризації земель, що перебувають у користуванні підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства (перебувають у віданні Академії), та визначення таких, які можуть бути відведені учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції, та подати відповідну інформацію Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру. 4. Рекомендувати органам місцевого самоврядування: розміщувати на власних офіційних
Статтею 1 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно зі частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною першою статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналізуючи зміст наведених вище норм, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність чи користування земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність чи користування.
Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність чи користування, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність чи користування є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою.
Нормами Земельного кодексу України чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Указаний вище перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки є вичерпним.
Отже, відмова, зокрема органу місцевого самоврядування, в наданні особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, допускається виключно з підстав, визначених у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №814/1961/17 (адміністративне провадження К/9901/45903/18).
Згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається зі змісту рішення ІV сесії VII скликання Острицької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області від 10 січня 2018 року №88, розглянувши заяву позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність, відповідачем відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність в межах населеного пункту с. Остриця для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,10 га у зв'язку з тим, що землі запасу для індивідуального дачного будівництва на території с. Остриця Герцаївського району Чернівецької області відсутні.
Оскільки наведена відповідачем підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу не є підставою для такої відмови у розумінні частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, то суд приходить до висновку про незаконність оскаржуваного позивачем рішення.
До того ж, з рішення ІV сесії VII скликання Острицької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області від 10 січня 2018 року №88 вбачається, що в ньому відсутнє посилання на норми права, якими керувався відповідач при його прийнятті.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд наголошує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип обов'язковості суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність оскаржуваних бездіяльності, дій чи рішень.
Між тим, в ході судового розгляду справи відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було надано як обґрунтованих доводів щодо законності рішення ІV сесії VII скликання Острицької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області від 10 січня 2018 року №88, так і доказів на підтвердження посилань в оскаржуваному рішенні про те, що землі запасу для індивідуального дачного будівництва на території с. Остриця Герцаївського району Чернівецької області відсутні, що і слугувало підставою для його прийняття.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Острицькою сільською радою Герцаївського району Чернівецької області фактично не було подано відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Наданий відповідачем лист від 30 березня 2018 року №202 не відповідає вимогам, наведеним у статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, які встановлюються до відзиву.
Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність дотримання ним критеріїв, передбачених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв не на підставі закону, яким врегульовані спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність рішення IV сесії VII скликання Острицької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області №88 від 10 січня 2018 року.
Відтак, указане рішенння є необґрунтованим та незаконним, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта.
Таким чином, оскаржуване рішення визнається протиправним та підлягає скасуванню.
Правові підстави для розподілу судових витрат у даній справі відсутні.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІV сесії VII скликання Острицької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області від 10 січня 2018 року №88 "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Чернівецький окружний адміністративний суд до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 червня 2018 року.
Судді О.П. Лелюк