07 червня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5
представників ОСОБА_6 , ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу директора ТОВ «ФК «Фінмарк» ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого Дніпровського УП ГУ НП в місті Києві ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 208, 8 кв.м. (жила площа 124, 2 кв.м.).
Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення доведена наявність підстав для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження з метою збереження речових доказів.
В апеляційній скарзі директор ТОВ «ФК «Фінмарк» ОСОБА_8 просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна відмовити. Так, апелянт вказує на відсутність підстав для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, посилаючись на ті обставини, що надані стороною обвинувачення матеріали не містять жодних відомостей, які б давали підстави вважати, що арештоване майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України. Також, згідно доводів апеляційної скарги, ТОВ «ФК «Фінмарк» є добросовісним набувачем арештованого майна, що на думку ОСОБА_8 свідчить про необґрунтованість підозри.
Одночасно апелянт ставить питання про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді, посилаючись на ті обставини, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся без повідомлення посадових осіб ТОВ «ФК «Фінмарк», а про існування постановленого судом рішення вони дізналися з реєстру судових рішень 02 квітня 2018 року.
Також, представником ТОВ «ФК «Фінмарк», адвокатом ОСОБА_7 , були подані доповнення до апеляційної скарги, згідно яких відсутні жодні правові підстави для накладення арешту на належне даному товариству майно, оскільки воно є добросовісним його набувачем.
На апеляційну скаргу директора ТОВ «ФК «Фінмарк» ОСОБА_8 були подані заперечення потерпілим та прокурором у кримінальному провадженні, в яких останні, посилаючись на законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , які підтримали подану апеляційну скаргу і просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу слідчого судді законною і обґрунтованою, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги в тому числі і щодо поважності причин пропуску строку на оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Враховуючи ті обставини, що розгляд клопотання слідчого про арешт майна відбувся без повідомлення особи яка подала скаргу, а надані суду матеріали не містять відомостей щодо отримання ним копії судового рішення, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про поважність причин пропуску строку на оскарження ухвали слідчого судді та вважає за можливе його поновити.
Що стосується посилань апелянта про відсутність підстав для накладення арешту на майно, то колегія суддів, дослідивши надані їй матеріали, вважає їх безпідставними з огляду на такі обставини.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя, під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно, в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, Дніпровським УП ГУ Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12018100040000220 від 07 січня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України по факту вчинення шахрайських дій щодо заволодіння квартирою АДРЕСА_1 .
До Дніпровського УП звернувся ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про те, що 06 січня.2018 року до його квартири, що знаходиться за вказаною адресою прийшли невідомі особи, які представилися працівниками ТОВ «ФК «Фінмарк» та заявили, до дане товариство являється власником квартири, яку потрібно звільнити.
У вказаній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
Крім того, було встановлено, що 13 жовтня 2017 року ОСОБА_10 , було знято з реєстрації та позбавлено права власності на квартиру АДРЕСА_1 та зареєстровано право власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Фінмарк», код ЄДРПОУ 40424913, на підставі договору про відступлення права вимоги № У-044/10/Z, який підписаний Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_15 та ТОВ «ФК «Фінмарк», код ЄДРПОУ 40424913, в особі ОСОБА_16 .
При цьому, згідно пояснень ОСОБА_10 , він та йніяких дій з приводу відчуження квартири він не вчиняв.
Звертаючись з клопотанням про арешт квартири, слідчий зазначив, що метою застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження є збереження його як речового доказу.
Враховуючи вище зазначені обставини, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, дотримався вимог ст. 170 КПК України і прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для задоволення вказаного клопотання та накладення арешту на зазначене в ньому майно.
Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
На думку колегії суддів, доводи клопотання та додані до нього матеріали містять достатньо даних, які вказують на ті обставини, що квартира АДРЕСА_1 , є об'єктом кримінально протиправних дій або набута кримінально протиправним шляхом, а тому відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України.
Таким чином, посилання апелянта на відсутність у арештованого майна ознак речових доказів, є безпідставними та спростовуються доданими до клопотання матеріалами.
Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу того, що ТОВ «ФК «Фінмарк» є добросовісним набувачем квартири, що думку ОСОБА_8 вказує на відсутність підстав для накладення арешту на майно цього товариства, то слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Таким чином, з урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно.
На цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів його забезпечення, одним із яких і є накладення арешту на майно.
У зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак, подана апеляційна скарга, за викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання директора ТОВ «ФК «Фінмарк» ОСОБА_8 про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року, задовольнити.
Ухвалу слідчого Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року, якою задоволено клопотання слідчого Дніпровського УП ГУ НП в місті Києві ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 208, 8 кв.м. (жила площа 124, 2 кв.м.), залишити без зміни, а апеляційну скаргу директора ТОВ «ФК «Фінмарк» ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не
підлягає.
Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/796/2288/2018 Категорія ст. 170 КПК України
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції ОСОБА_17
Доповідач ОСОБА_1