апеляційне провадження №22-ц/796/4113/2018
справа №761/25895/17
07 червня 2018 року м.Київ
Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Білич І.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Амборської Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення &q?ри;Укрспецекспорт&q?рс; про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати,-
встановила:
В липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому просить:
- визнати звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України незаконним та поновити її на роботі у Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення &q?ї ;Укрспецекспорт&q?го; на посаді головного спеціаліста відділу протокольного забезпечення офіційних заходів служби офіційних заходів апарату генерального директора підприємства;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Вимоги обґрунтовує тим, що з 20 травня 2015 року працювала на посаді головного спеціаліста відділу протокольного забезпечення офіційних заходів служби офіційних заходів апарату генерального директора підприємства.
24 квітня 2017 року її повідомлено про зміни в організації праці, скорочення її посади та майбутнє звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
Зазначає, що це рішення прийнято з порушенням ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України, а саме: їй не запропоновано іншої роботи або не повідомлено про неможливість переведення; не враховано переважного права на залишення на роботі у зв&q?до;язку із тим, що вона є єдиним членом сім&q?ан;ї із самостійним заробітком.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
В апеляційній скарзі посилається на те, що виключно генеральний директор наділений повноваженнями вживати заходів щодо реалізації положень ч.3 ст.49-2 КЗпП України. Акт, від 24 квітня 2017 року, складений заступником начальника управління кадрів з військово-мобілізаційної роботи та двома головними спеціалістами управління кадрів, про доведення наказу про зміни у штатному розписі та повідомлення про скорочення посади з наступним вивільненням, не вважає належним доказом дотримання генеральним директором ч.3 ст.49-2 КЗпП України.
Зазначає, що покази осіб, які склали зазначений акт не можна вважати належними, оскільки ці особи залежні від роботодавця та їхні покази не узгоджуються щодо часу, у який відбувались задокументовані події.
Посилається на відсутність у справі доказів щодо відсутності вакантних посад, які могли б бути їй запропоновані.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги та законність ухваленого судом першої інстанції рішення. Зазначає, що звільнення відбулось з дотриманням трудового законодавства, відсутність вакантних посад та врахування переважних обставин, які дають роботодавцю право на вибір між кількома працівниками при залишенні одного з них на роботі.
Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав.
Представники відповідача Швець В.І. та Марченко Ю.С. проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва - скорочення штату, при звільненні позивача дотримана визначена законодавством процедура.
З такими висновками колегія суддів погоджується.
Судом першої інстанції установлено, що 20 травня 2015 року ОСОБА_2 прийнято на роботу та призначено на посаду головного спеціаліста організаційно-протокольної служби офіційних заходів Департаменту виставкової діяльності та офіційних заходів.
07 листопада 2016 року у зв&qu'>;язку із змінами у штатному розкладі, ОСОБА_2 переведено на посаду головного спеціаліста відділу протокольного забезпечення офіційних заходів Служби офіційних заходів Апарату генерального директора.
03 березня 2017 року генеральному директору ДК «Укрспецекспорт» подано службову записку №27, згідно якої в цей же день керівником підприємства прийнято рішення про скорочення 24 квітня 2017 року в штатному розписі однієї посади - головного спеціаліста відділу протокольного забезпечення офіційних заходів Служби офіційних заходів Апарату генерального директора.
Відповідно до змісту службової записки - з метою підвищення ефективності діяльності компанії, усунення дублювання функцій та завдань, що покладаються на структурні підрозділи, в апараті генерального директора організовано та проведено комплекс організаційних заходів, які мали позитивні наслідки за результатами діяльності служби офіційних заходів. Зазначено, що відповідно до рішення генерального директора керівництвом структурного підрозділу увагу було зосереджено на проведенні комплексу заходів, направлених на впорядкування організаційних засад діяльності окремих функціональних ланок служби офіційних заходів, удосконалення їх роботи та усунення дублювання завдань, що виконуються працівниками служби. За результатами роботи запропоновано до скорочення одну посаду головного спеціаліста відділу протокольного забезпечення служби офіційних заходів.
У документі зазначено, що при визначені безпосередньо працівника, посада якого буде підлягати скороченню, враховано вимоги ст.42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (із наведенням порівняльної таблиці), у зв&q?ен;язку із чим до скорочення була запропонована посада головного спеціаліста ОСОБА_2
Наказом №26-ШР від 24 квітня 2017 року «Щодо зміни у штатному розписі» за підписом генерального директора вирішено скоротити 24 квітня 2017 року в штатному розписі посаду головного спеціаліста відділу протокольного забезпечення офіційних заходів служби офіційних заходів апарату генерального директора.
Повідомленням від 24 квітня 2017 року за підписом заступника начальника Управління кадрів, ОСОБА_2 під підпис попереджено про вивільнення у зв»язку із змінами в організації праці.
Наказом №82-к від 21 червня 2017 року ОСОБА_2 звільнено 26 червня 2017 року.
Згідно витягів із штатного розпису Державної компанії, станом на 27 червня 2017 року в відділі служби офіційних заходів Апарату генерального директора наявна одна посада головного спеціаліста.
Під час вирішення питання про скорочення посади, яку обіймала ОСОБА_2, та рівнозначної посади, яку обіймала працівник ОСОБА_6, перевагу надано останній.
Так, ОСОБА_6 (досвід роботи на підприємстві 1 рік) має більший досвід роботи за напрямком діяльності відділу протокольного забезпечення (10 років 09 місяців), за час роботи за таким напрямком Указом Президента України від 29 жовтня 2004 року №1330 їй присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України», наказом МЗС України №1758-ОС від 20 серпня 2010 року присвоєно дипломатичний ранг радника першого класу.
ОСОБА_2, в свою чергу, має досвід роботи за напрямком протокольного забезпечення 2 роки 01 місяць, на підприємстві працює 1 рік 11 місяців.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Змінами в організації виробництва і праці слід розуміти раціоналізацію робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо.
Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Окрім того, Верховним Судом України при розгляді цивільної справи №6-40цс15 від 01 квітня 2015 року висловлено правову позицію про те, що власникє таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпПУкраїни щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець єтаким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягомцього періоду і які існували на день звільнення.
Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України не є обов'язком роботодавця.
В контексті ст.49-2 КЗпП України та зазначеної правової позиції, роботодавець зобов»язаний вжити заходів з недопущення вивільнення працівника та запропонувати йому будь-які вакантні посади, які відповідали б його фаху та спеціальності. Добір працівників на вакантні посади може мати місце тільки в тому випадку, якщо працівник, посада якого скорочується, відмовився від усіх запропонованих йому вакантних посад.
Зазначене є гарантією, яка встановлена ст.5-1 КЗпП України та власне ст.49-2 цього Кодексу.
Дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема даними довідок від 17 серпня 2017 року вих. №USE-25-9578, від 17 серпня 2017 року вих. №USE-25-9616, від 25 травня 18 року № USE-25-5739, які узгоджуються із даними витягів із штатного розпису (а.с. 40,41, 81-85, 147), підтверджено відсутність вакантних посад на підприємстві. Доказів на спростування цієї обставини матеріали справи не містять.
Отже доводи апеляційної скарги в частині недотримання відповідачем положень частини 3 ст.49-2 КЗпП України ґрунтуються на припущеннях та відхиляються колегією суддів.
Доводи апеляційної скарги в частині наявності переважного права на залишення на роботі є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до части 1 та 2 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України &qus=;Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту&qud:;;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Згідно із ст.42 КЗпП України під час вирішення питання про працівника, який має більше переваг на залишення на роботі, спочатку вирішується питання про порівняльні характеристики кваліфікації і продуктивності праці працівників. Перевагу має той, працівник, показники якого більші. Якщо ж жоден із працівників не має більших показників за цими ознаками, тобто всі працівники рівні, то законом, як спосіб вирішення цього питання, установлено ряд додаткових ознак, які застосовуються у порядку черговості.
Матеріалами справи підтверджено, що на підприємстві існувало дві посади головного спеціаліста відділу протокольного забезпечення офіційних заходів служби офіційних заходів апарату генерального директора підприємства. Згідно із порівняльною таблицею, що наведена у Службовій записці &qu26;Щодо змін в службі офіційних заходів Апарату генерального директора&q?са;, перевагу надано особі з більш високою кваліфікацію.
З урахуванням викладеного, відсутні підстави для врахування переваги відповідно до п.2 частини 2 ст.42 КЗпП України (особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком), на яку посилається позивач.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що виключно генеральний директор наділений повноваженнями вживати заходів щодо реалізації положень ч.3 ст.49-2 КЗпП України; при цьому Акт, від 24 квітня 2017 року, складений заступником начальника управління кадрів з військово-мобілізаційної роботи та двома головними спеціалістами управління кадрів, про доведення наказу про зміни у штатному розписі та повідомлення про скорочення посади з наступним вивільненням, не може бути належним доказом дотримання генеральним директором ч.3 ст.49-2 КЗпП України, колегією суддів відхиляються, оскільки ґрунтуються на невірному тлумаченні цієї правової норми.
Оскільки трудовий договір укладається виключно за розпорядженням (наказом) власника або уповноваженого ним органу, відтак пропозиція іншої посади повинна бути волевиявленням роботодавця (тобто власника або уповноваженого ним органу), як особи, що приймає управлінські рішення та організує їх виконання.
Проте зазначене не дає підстав для висновку, що виключно власник або уповноважений ним орган (у цій справі Генеральний директор) особисто вчиняє дії на реалізацію визначених законом гарантій, оскільки він приймає управлінські рішення та організує їх виконання відповідними особами адміністрації підприємства.
Незгода із даними показів допитаних в судовому засіданні свідків стосуються заперечень щодо виключного права генерального директора вживати заходів щодо реалізації положень ч.3 ст.49-2 КЗпП України, ґрунтується на суб&quen;єктивному сприйнятті повідомлених свідками фактів, натомість доказів на спростування цих фактів позивачем не надано.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Судом першої інстанції вірно встановлені правовідносини сторін, надана вірна правова оцінка дослідженим у справі доказам.
Порушень норм матеріального або процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає,що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375,381, 383, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 червня 2018 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
В.В. Соколова