Справа № 357/9460/17
2-п/357/30/18
Категорія 48
14 червня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Бондаренко О. В. ,
при секретарі - Бондаренко Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1, про перегляд заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.12.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, про розірвання шлюбу -
03.05.2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаною заявою мотивуючи тим, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.12.2017 року було розірвано шлюб укладений між нею та ОСОБА_2. З даним рішенням вона не погоджується оскільки вважає, що воно винесене з грубим порушенням матеріального та процесуального права. Вона не була повідомлена про розгляд справи, оскільки з моменту відкриття провадження у справі і до проголошення рішення її не викликали і судові повістки вона не отримувала. З 14.12.2017 року їй не направляли заочне рішення, а про його існування вона дізналась у квітні 2018 року від інших людей, після чого вона звернулась до суду та отримала рішення 25.04.2018 року. В матеріалах справи відсутні підтвердження того, що вона отримала виклики суду про розгляд справи, а виходячи з Правил надання послуг поштового зв'язку боржник вважається належним чином повідомлений коли йому не лише відправлено за адресою листа, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку. Також, судом порушено вимоги ст. 169 ЦПК України, оскільки на момент винесення заочного рішення були відсутні належні докази повторної неявки відповідача у судове засідання та безпідставність і необґрунтованість встановлення судом факту повторної неявки повідомленого належним чином у судове засідання відповідача, тому суд повинен був відкласти розгляд справи. Також, судом не було виконано вимоги ч.9 ст. 74 ЦПК України щодо повідомлення її про розгляд справи через оголошення у пресі. При винесенні рішення судом не було досліджено життя позивача та відповідача в шлюбі, належним чином не з'ясовано фактичні взаємини подружжя, не надано належної оцінки тому, що сторони у справі не вирішили питання щодо спільно нажитого майна. Судом порушено її право, як відповідача у справі, подати відзив на позов, заперечення чи зустрічний позов, так як вона довгий час проживала в шлюбі з позивачем, вела спільне господарство та мала з ним спільний бюджет, спільно будували будинок. Тому, просила скасувати заочне рішення та призначити справу до нового судового розгляду в загальному порядку.
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні заяви мотивуючи тим, що відповідачем викладено надумані обставини, між ними в же довгий час не підтримуються сімейно - шлюбні відносини, вона сама була ініціатором розірвання шлюбу, однак спонукала щоб відповідний позов подав він. Відповідач зареєстрована за вказаною у позові адресою, інколи залишає житлове приміщення та потім повертається.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суд не повідомила.
Представник відповідача, за довіреністю у справі, ОСОБА_3 в судовому засіданні заяву підтримав, просив скасувати заочне рішення та зазначив, що відповідач з позивачем з 2008 року до кінця 2016 року/ початку 2017 року проживали однією сім'єю, 24.11.2016 року відповідач звернулась до нього за консультацією повідомивши, що чоловік її вигнав з квартири не дав забрати навіть особисті речі, вона зверталась до правоохоронних органів на такі дії чоловіка, однак доказів немає, до суду за захистом житлових прав вона не зверталась, а при розгляді справи не було вирішено питання щодо строку для примирення подружжя враховуючи, що між сторонами не було вирішено питання поділу майна.
Суд, заслухавши учасників справи, оглянувши матеріали справи, при вирішенні заяви про перегляд заочного рішення виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 228 ЦПК України ( в редакції чинній станом на час ухвалення рішення суду), заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримала заочне рішення 27.04.2018 року ( а.с. 31), а заяву про перегляд заочного рішення подала 03.05.2018 року, тобто звернулась з даною заявою в межах встановленого строку.
Відповідно до ч.1 ст. 224 ЦПК України ( в редакції чинній на дату ухвалення заочного рішення) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Так, заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.12.2017 року, було задоволено позов ОСОБА_2 та ухвалено: шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 06.12.2008 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 1712, розірвати, прізвище відповідача ОСОБА_1 після розірвання шлюбу залишити «ОСОБА_1».
Відповідно до ч. 1 ст. 284 ЦПК України ( в редакції чинній на дату подання відповідачем заяви) заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
В п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року роз'яснено, що суд скасовує заочне рішення, якщо визнає, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Отже, з наведеного вбачається, що лише за наявності двох умов можливе скасування заочного рішення.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач повідомлялась про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання, згідно відомостей адресно - довідкового підрозділу, за адресою: АДРЕСА_1, ухвала про відкриття провадження у справі та позовна заява з додатками були направлені відповідачу двічі та повернуті до суду за закінченням терміну зберігання, як і судові повістки, що підтверджено рекомендованим повідомленнями ( а.с. 19-22), а повістку в судове засідання на 10.11.2017 року, видану на ім'я відповідача, отримав позивач ( а.с. 15).
Відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України ( в редакції чинній станом на час розгляду справи), судова повістка разом із розпискою та копії відповідних документів надсилаються поштою рекомендованим листом із повідомленням за адресою, зазначеною стороною, яка бере участь у справі та адресою місця проживання чи перебування фізичної особи, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Отже, з наведеного вбачається, що відповідач була належним чином повідомлена про розгляд справи, оскільки судові повістки та відповідні документи були направлені їй за адресою вказаною позивачем у позові, яку відповідач також зазначає у заяві про перегляд заочного рішення, та за якою відповідач зареєстрована у встановленому законом порядку.
Твердження відповідача про те, що вона мала бути повідомлена через оголошення в пресі суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч.9 ст. 74 ЦПК України, відповідач викликається в суд через оголошення у пресі у разі коли зареєстроване місце проживання ( перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідомо, а даному випадку місце проживання відповідача зареєстроване у встановлено законом порядку.
Також, відповідач у заяві про перегляд заочного рішення зазначає адресу за якою їй направлялись судом документи, іншої адреси місця проживання нею не зазначено та не надано до суду відповідних доказів в підтвердження вказаних представником обставин щодо адреси проживання відповідача, також не додано до заяви доказів щодо неотримання повісток та відповідних документів направлених судом в період розгляду справи в зв'язку з відсутністю за місцем проживання з поважних причин, в тому числі щодо порушення позивачем її житлових прав за захистом яких вона зверталась до правоохоронних органів.
На підставі положень ч. 4 ст. 169, ч.ч.1,2 ст. 224 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи), суд вирішив справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалив заочне рішення, проти чого позивач не заперечував.
Також, відповідач не надала до суду належних та допустимих доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та в підтвердження заперечень проти позову.
Так, відповідач посилається на те, що судом не було належним чином досліджене життя подружжя, не встановлено фактичні взаємини подружжя, не надано належної оцінки тому, що сторони не вирішили питання щодо спільно нажитого майна.
Відповідно до ст. 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, заочне рішення було ухвалено відповідно до вказаної статті та з урахуванням наявності стійкого волевиявлення позивача щодо розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить його інтересам, тому і заходи щодо примирення подружжя не застосовувались, а згідно ч. 1 ст. 24 СК України, примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. А щодо вирішення питання про спільне нажите майно, то відповідач не позбавлена можливості скористатись своїм правом звернутись до суду з позовом про розподіл майна подружжя в порядку встановленому ЦПК України, а згідно із ч.1 ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна , що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» від 15.07.2002 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року Суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З аналізу зазначених норм вбачається, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідач у заяві про перегляд заочного рішення зазначила адресу проживання: АДРЕСА_1, інших відомостей про адресу перебування чи листування до суду не надала, на розгляд заяви в судове засідання не з'явилась та не надала до суду жодних доказів в підтвердження заперечень проти позову, а саме щодо наявності на час розгляду справи та ухвалення рішення у справі істотних обставин, які мали значення для правильного вирішення справи.
Щодо тверджень відповідача про порушення судом норм матеріального та процесуального права слід зазначити, що перевірка правильності застосування даних норм є виключною компетенцією судів апеляційної та касаційної інстанції.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано до суду докази на спростування вимог позивача та які мають істотне значення для правильного вирішення справи, та докази, що вона не з'явилась в судове засідання та не повідомила про причини неявки з поважних причин, суд приходить до висновку, що заява про перегляд заочного рішення суду, не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 280-289, 353 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1, про перегляд заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.12.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, про розірвання шлюбу, залишити без задоволення.
Ухвала окремо від рішення оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяО. В. Бондаренко