14 червня 2018 року Чернігів Справа № 825/2031/18
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новгород-Сіверського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Управління соціального захисту Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1Є.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Новгород-Сіверського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Управління соціального захисту Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Новгород-Сіверського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо припинення виплати пенсії з 01.04.2018 та зобов'язати Новгород-Сіверське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.04.2018.
Позов мотивовано тим, що після зняття з обліку позивача як тимчасово переміщеної особи та скасування дії відповідної довідки, з квітня 2018 року позивачу було припинено виплату пенсії, з підстав не передбачених ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 25.04.2018 його знову взято на облік, проте виплату пенсії не поновлено. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.05.2018 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного письмового провадження, без виклику сторін.
Представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначає, що підставою для припинення позивачу виплати пенсії стало саме скасування довідки щодо позивача, як внутрішньо переміщеної особи, а отже відповідач діючи у межах своїх повноважень правомірно припинив виплату пенсії. Так, у відзиві на позов зазначено, що 25.04.2018 позивач одержав нову довідку №0000524395 (в іншій установі соціального захисту) та вважає, що відповідач повинен поновити виплату пенсії, проте, з 03.05.2018 (протокол №6 засідання комісії по розгляду питань щодо відновлення (відмови у відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам - Новгород-Сіверської міської ради) було прийнято рішення про поновлення пенсійних виплат внутрішньо переміщеній особі.
Поряд з цим, Управління просить звернути увагу суду на наявність не оскаржуваного (не скасоване у встановлено порядку) рішення комісії про скасування довідки щодо взяття позивача на облік, як внутрішньо переміщену особу та відсутність рішення Новгород-Сіверського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, щодо припинення позивачу виплати пенсії. Також відповідач зазначає, що у нього відсутній обов'язок прийняти рішення щодо призначення чи відмови в призначенні пенсії, оскільки відповідна заява у встановленій вимогами Порядку формі, позивачем подана не була. Одночасно просив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
Вирішуючи клопотання відповідча щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження, суд виходив з наступного.
Частиною 1 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом (ч.2 та ч.5 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до ч.4 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. При цьому ч.7 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що ч.2 - ч.6 цієї статті не застосовуються до справ, визначених п.п.1 - 9 ч.6 ст.12 цього Кодексу. В свою чергу, відповідно до п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо, в тому числі, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору, що виник між сторонами є дії відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії. Тобто, справа, що розглядається, віднесена Кодексом адміністративного судочинства України до справ незначної складності, та її розгляд в порядку загального позовного провадження, з врахуванням вимог ч.7 ст.260 Кодексу, не передбачений.
Крім того, суд не вбачає необхідності у залученні третьої особи - Управління соціального захисту населення, сім'ї та праці Новгород-Сіверської міської ради, оскільки відповідачем не обгрунтовано яким чином, рішення у даній справі може вплинути на права та інтереси або обов'язки зазначеної особи.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Управління соціального захисту Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області в межах встановленого судом строку, пояснення на позов не надала.
Так, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1, у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операцій в м. Донецьк був змушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Новгород-Сіверський де став на облік як внутрішньо переміщена особа, про що йому була видана відповідна довідка від 01.08.2016 №7405000234.
Рішенням начальника Управління соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації від 12.03.2018 дію вказаної вище довідки було скасовано, оскільки позивач був відсутній понад 60 днів за місцем його фактичного проживання. Внаслідок перебування позивача поза обліком протягом березня-квітня 2018 року, відповідачем було припинено виплату позивачу пенсії.
25.04.2018 позивачу видано нову довідку за №0000524395, проте виплату пенсію відповідачем не поновлено.
Вважаючи, такі дії щодо протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку наведеним обставинам, суд зазначає наступне.
В силу прямої дії ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Позивач стверджує, що є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії, виплату якої їй з квітня 2018 року безпідставно припинено.
Так, статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй "Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни" (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст.1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", який набрав чинності 22.11.2014. Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах, має право на постійне проживання в Україні та була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст.9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Механізм виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам визначено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637.
Згідно п.1 постанови Кабінету Міністрів України №637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Відповідно до п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 Закону №1706-VII та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20.06.2016, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 вказаного Закону.
Згідно з п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №365, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Суд зазначає, що Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" .
Так, право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено ст.8 Закону №1058-IV, а ч.3 ст.4 цього Закону визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Ураховуючи те, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону №1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
З системного аналізу вищевикладеного вбачається, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У ч.1 ст.49 Закону №1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду (див. п.33 цього рішення). Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст.49 Закону №1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії позивача була припинена у зв'язку із скасуванням довідки щодо позивача, як внутрішньо переміщеної особи. Водночас Законом №1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як скасування довідки. Оскільки, підставою для скасування довідки стала відсутність позивача понад 60 днів за місцем фактичного проживання, суд вказує, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами (рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009).
У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст.14 Конвенції у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу
У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на те, що жодних рішень Новгород-Сіверське об'єднане управління Пенсійного фонду України, щодо припинення позивачу виплати пенсії не приймалось. Підставою для припинення виплати пенсії стало рішення начальника Управління соціального захисту населення Новгород-Сіверської державної адміністрації від 12.03.2018, що в силу постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не могло бути не прийнято управлінням до уваги.
Як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 цього Закону, а тому агрументи відповідача на увагу не заслуговують. Суд зауважує, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України" не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п.33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Враховуючи наведене, позовні вимоги про визнання протиправними дій Новгород-Сіверського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо припинення виплати пенсії з 01.04.2018 та зобов'язання Новгород-Сіверське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.04.2018 належить задовольнити.
У відповідності до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати дії Новгород-Сіверського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2018 протиправними.
Зобов'язати Новгород-Сіверське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2018.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Новгород-Сіверського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (вул. Соборна, 3, м. Новгород-Сіверський, 16000, код ЄДРПОУ 40378696) на користь ОСОБА_1 (вул. Зелена, 13, м. Новгород-Сіверський, 16000, ід.код НОМЕР_1) судові витрати в сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повне рішення суду складено 14 червня 2018 року.
Суддя Л.О. Житняк