Справа № 712/2667/18
Провадження № 2/712/1122/18
24 травня 2018 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого/ судді - Троян Т.Є.
при секретарі - Шмагайло Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання державного акта на землю та рішення сесії міської ради частково недійсними, -
ОСОБА_1 19.03.2018 року звернулася до суду з позовом до Черкаської міської ради про визнання державного акта на землю та рішення сесії міської ради частково недійсними, посилаючись на те, що на підставі договору дарування частини будинку від 18.11.2005 року їй на праві власності належить 43/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси.
Вказала, що дана частина будинку була подарована їй її батьком ОСОБА_2.
Зазначила, що належна їй частина будинку розташована на земельній ділянці площею 198 кв.м.
25.01.2018 року її батько ОСОБА_2 помер. Після смерті батька вона виявила, що на земельну ділянку, на якій розташована належна їй частина будинку по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси виданий державний акт серія ЯГ № 621703 на право власності на землю на ім'я її батька від 09.08.2006 року на підставі рішення 9-ї сесії Черкаської міської ради № 9-209 від 09.03.2006 року. Тобто після дарування їй частини будинку, земельна ділянка на якій він розташований, була передана у власність попередньому власнику.
Вважає, що рішення 9-ї сесії Черкаської міської ради № 9-209 від 09.03.2006 року п. 9 про передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 198 кв.м. по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси ОСОБА_2 та державний акт серія ЯГ № 621703 на право власності на земельну ділянку по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси на ім'я ОСОБА_2 необхідно визнати недійсним.
Відмітила, що оскільки вона з 18.11.2005 року стала власником частини будинку, то їй в користування перейшла і земельна ділянка, на якій вона розташована і послідуюча її приватизація батьком, який вже не був власником будинку.
Просить суд визнати недійсним рішення 9-ї сесії Черкаської міської ради № 9-209 від 09.03.2006 року п. 9 про передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 198 кв.м. кадастровий номер 7110136700-04-051-0023 по пров. Пролетарському (ОСОБА_3), 13 в м. Черкаси ОСОБА_2 та державний акт серія ЯГ № 621703 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7110136700-04-051-0023 по пров. Пролетарському (ОСОБА_3), 13 в м. Черкаси на ім'я ОСОБА_4
В судовому засіданні представник позивача - адвокат ОСОБА_5 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Представник відповідача - ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, який долучений до матеріалів справи.
Заслухавши думку представника позивача, представника відповідача, перевіривши та дослідивши письмові докази, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України). Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування частини будинку від 18.11.2005 року ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняла у дар 43/100 частини житлового будинку № 13, що знаходиться по пров. Пролетарському в м. Черкаси та розташованого на земельній ділянці розміром 500 кв.м. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстровано в реєстрі за № 5919.
Рішенням 9-ї сесії Черкаської міської ради від 09.03.2006 року № 9-209 Про передачу громадянам земельних ділянок у власність та в оренду ОСОБА_4 безоплатно передана у власність земельна ділянка загальною площею 198 кв.м. по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси, основне цільове призначення земельної ділянки - житлова та громадська забудова.
Так, ОСОБА_4 09 серпня 2006 року виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ № 621703 площею 198 кв.м. по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси на підставі рішення Черкаської міської ради від 09.03.2006 року № 9-209 додаток п. 9 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
25 січня 2018 року ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_8 І-СР № 321017 від 26.01.2018 року, виданого Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 274.
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 IV-УР № 1576665 від 23.06.1963 року ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_9.
В подальшому після реєстрації шлюбу ОСОБА_9 змінила прізвище на ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_5 І-СР № 391531 від 24.04.1982 року.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст. 316ЦК). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317ЦК).
Статтею 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відповідно до ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо реєстрації суб'єктів права власності на землю; реєстрації права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.
Отже, такі повноваження є делегованими та можуть застосовуватись органом місцевого самоврядування при прийняття відповідного закону та фінансування передбачених повноважень з боку держави.
Частина 3 статті 143 Конституції України передбачає, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави. Конституція України передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовзковими до виконання на відповідній території.
Статтею 55 Конституції України гарантовано, що кожен громадянин має право звернутися до суду за захистом прав і свобод, якщо ці права чи свободи порушені або порушуються, створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду на підставі ч. 1 ст. 136 ЦПК України у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене
Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
Крім того, вищезазначеним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що ч. 1 ст. 55 Конституції містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації, мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та пояснень адвоката позивача, ОСОБА_1 з моменту прийняття Черкаською міською радою рішення № 9-209 від 09.03.2006 року не зверталася до відповідача з приводу вирішення даного спору та не надано суду відповідної відмови.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування ( ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування ( ст. 78 ЦПК України).
Позивачем не доведено суду, які саме порушення було допущено Черкаською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Представником відповідача надано до суду заяву про застосування строків позовної давності, однак суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви, оскільки відсутні підстави для задоволення позову.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Позивач має довести, а суд встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог чи відмову в їх задоволенні.
Виходячи з положень ст. 152 ЗК України та розяснень, які містяться у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК України).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ для судів є джерелом права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», та повинні застосовуватись вирішення справ у порядку цивільного судочинства.
Під час винесення рішення ЕСПЛ оперує «принципом належного урядування» як багатоаспектним принцип, котрий, серед іншого, зводиться до того, що держава зобов'язана організувати роботу державного апарату таким чином, щоб забезпечувалась юридична визначеність у адміністративних правовідносинах.
Згідно п. 71 Рішення по справі «Рисовський проти України» від 02.10.2011 (заява № 29979/04) передбачено: «Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ( «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII)
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх ВЛАСНИХ ПРОЦЕДУР, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року)».
З досліджених матеріалів справи та пояснень представника позивача не вбачається порушення права позивача ОСОБА_1 з боку відповідача, оскільки не надано доказів звернення позивача до відповідача у письмовій формі з метою вирішення спірного питання.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Вирішуючи питання стосовно стягнення судових витрат, у відповідності до положень ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідним покласти судові витрати на позивача.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 4, 12, 13, 16, 377 ЦК України, ст. ст. 120, 152 ЗК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (м.Черкаси, пров.Пролетарський, /ОСОБА_10/, 13, РНОКПП НОМЕР_1), до Черкаської міської ради (м.Черкаси, вул.Байди Вишневецького, 36, код ЄДРПОУ 25212542) про визнання державного акта на землю та рішення сесії міської ради частково недійсними - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня її проголошення через Соснівський районний суд м. Черкаси.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст виготовлений 05.06.2018 року.
Головуючий: Т.Є. Троян