про повернення позовної заяви
04 червня 2018 року м. Київ 810/2288/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 14.05.2018 дану позовну заяву залишено без руху через її не відповідність вимогам ст. 160, 161 КАС України. Позивачу надано строк, протягом десяти днів з моменту отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків та запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду письмові обґрунтування, що свідчать про відсутність у нього об'єктивної можливості дізнатись про відмову у задоволенні заяви про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням інвалідності ІІ групи, яке пов'язане з виконанням військової служби в Демократичній Республіці Афганістан з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, письмових пояснень щодо причин пропуску строків звернення до суду за захистом своїх прав, доказів отримання відповіді на заяву від 24.12.2015 року із зазначенням дати отримання, та клопотання про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим адміністративним позовом, якщо такий строк було пропущено з поважних причин, подання до суду уточненої позовної заяви із зазначенням номерів засобів зв'язку, офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти відповідача та третьої особи, приведенням прохальної частини позовної заяви у відповідність до вимог статті 160 КАС України.
01.06.2018 від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. Надаючи оцінку даній заяві суддя зазначає, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 14.05.2018 про залишення позовної заяви без руху в повній мірі.
Так, представником позивача зазначено, що позивач 24.12.2015 звернувся до Військового комісаріату Київської області із заявою про призна чення одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням інвалідності II групи, яке пов'язане з виконання військової служби в Демократичній Республіці Афганістан відповідно до п. 4, ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
В адміністративному позові та заяві про усунення недоліків позовної заяви представник позивача стверджує, що про порушення своїх прав, позивач дізнався лише 24.04.2018 року з відповіді на адвокатський запит Департаменту фінансів Міністерства оборони України листом № 248/2041 від 16.04.2018 року.
Суд зазначає, що за умови ненадання додаткових пояснень та належних обґрунтувань на вимогу ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд ставить під сумнів, повідомлені представником позивача обставини щодо моменту визначення, коли саме позивачу стало відомо про порушення його прав оскаржуваною відмовою.
Так, порівняльний аналіз термінів “дізнався” та “повинен був дізнатись”, що містяться у статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про встановлення чинним процесуальним законодавством презумпції можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому самого лише посилання на момент, коли особа для себе з'ясувала, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням її прав у сфері публічних правовідносин, недостатньо.
Виходячи із закріпленої у КАС України презумпції можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, доведенню також підлягає факт, що позивач не міг дізнатися про порушення свого права, що прямо випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у справі №6-17цс17.
За таких обставин суддя переконаний, що на початку 2016 року позивач у силу свого правового статусу у спірних правовідносинах мав знати, що йому відмовлено у задоволенні заяви про призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку з отриманням інвалідності II групи, яке пов'язане з виконання вій ськової служби в Демократичній Республіці Афганістан.
Водночас, будь-яких доказів щодо причин, за яких позивач протягом більше ніж два роки до направлення адвокатського запиту від 24.04.2018 не вчиняв ніяких дій по з'ясуванню стану розгляду заяви, суду не надано.
Суддя звертає увагу позивача, що поважними причинами пропуску строку на звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Представник позивача стверджує, що позивач через вади здоров'я не мав можливості вчинити дії щодо отримання інформації про розгляд його заяви поданої у 2015 році.
Однак, доказів на підтвердження даного факту суду не надано.
Водночас доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, поновлення процесуального строку без об'єктивної наявності виключних підстав та наведення відповідних причин є порушенням принципу правової визначеності та порушує права учасників справи на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішенні у справі “Пономарьов проти України” (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 03.04.2008 Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча саме національним судам, перш за все, належить приймати рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
З урахуванням викладеного, позивачеві слід було навести обставини, що свідчили б про відсутність у ОСОБА_1 об'єктивної можливості дізнатись про відмову у задоволенні заяви з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Вимогами частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тому суддя вважає встановленим той факт, що позивач та його представник отримавши ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху від 14.05.2018, але при цьому в установлений судом 10-ти денний строк з моменту отримання ухвали та станом на 04.06.2018 у повному обсязі не усунули недоліки позовної заяви, яку судом залишено без руху.
Отже, вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху від 14.05.2018 позивачем повністю не виконано, а виявлені судом недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не усунуто.
Згідно з приписами ч.2 ст.44 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Отже, добросовісність вимагає здійснення процесуальних прав лише з метою, з якою їх було надано.
Частиною 3 статті 9 КАС України, передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Водночас, повернення позовної заяви згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 9, 44, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві та другий примірник копії ухвали надіслати його представнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лиска І.Г.