Справа № 263/7398/18
Провадження № 2-о/263/470/2018
06 червня 2018 року м. Маріуполь Донецької області
Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Скрипниченко Т. І. ,при секретарі Диміч Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини, заінтересована особа Центральний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_2,
У заяві зазначено, що ОСОБА_2, 04.08.2017на тимчасово окупованій території у м.Макіївка Донецької області народила дитину чоловічоїстаті, ім'я якої визначено як - ОСОБА_3. Перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. При зверненні до Центрального районного у м.Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану, було повідомлено, що документи, які видані на території не підконтрольній Україні не приймаються органами державної влади України. Встановлення факту народження необхідно для реєстрації народження дитини.
Заявник у судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги заяви підтримує у повному обсязі.
Представник заінтересованої особи - Центральний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану у судове засідання не з'явився, надали заяву про розгляд справи у їх відсутність на розсуд суду.
ОСОБА_2 у судове засідання не прибула, про час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином, про причини неявки суду не повідомлено.
Суд, дослідивши матеріали справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, приходить до висновку, що заявлені вимоги про встановлення факту народження дитини підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії І-НО №335388 виданого Міським віддліом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області 02.10.2013 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - Федаш) ОСОБА_4 02.10.2013 уклали шлюб, про щл складено відповідний актовий запис №934.
Згідно листа від 05.06.2018 №365/15.2-108 Центральний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану, подані документи для державної реєстрації народження дитини чоловічої статі, народженої 04.08.2017 року у ОСОБА_2, видані на території, де органи влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, у реєстрації відмовлено.
Відповідно наданої суду довідки №609/04 виданої 04.06.2018 року медичним закладом у м.Макіївка Донецькоїх області, ОСОБА_2, 04.08.2017 року народила хлопчика.
Згідно п. 7 ч. 1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасового окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представника дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Згідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Встановлення даного факту, що має юридичне значення необхідно заявнику для отримання документів, які посвідчують народження дитини.
Відповідно дост.13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них. Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Вимогами ч. 1 ст. 122 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Відповідно до ч.1 ст.144 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про громадянство України", особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1989 рок, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у м.Макіївка Донецької області 04.08.2017 народила дитину, ім'я якої визначено як - ОСОБА_3, про що було видане медичне свідоцтво про народження, яке відповідно до ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є недійсними і не створюють правових наслідків.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У 1971 році Міжнародним судом ООН були сформульовані так звані «намібійські винятки», з яких випливає, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» (пункт 125) зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) своєю практикою, що склалась, також підтримав цей стандарт. Зокрема, у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) ЄСПЛ приділив увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. Судом було констатовано, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючихde factoорганів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92).
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки медичних документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народжегння особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини та для проведення державної реєстрації народження дитини є об'єктивні перешкоди. З метою захисту прав і свобод громадян України, якими є заявник та його дитина, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення заяви про встановлення факту народження дитини, бо законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати заявнику свідоцтво про народження дитини, виданого державним органом України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 315,317 ЦПК України, суд, -
Задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини, заінтересована особа Центральний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області..
Встановити факт народження 04.08.2017 року в м.Макіївка Донецької області дитини чоловічої статі - ОСОБА_3 у громадянки України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_3 краю Російської Федерації та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України.
Рішення про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя Т.І. Скрипниченко