Справа № 127/2009/18
Провадження № 22-ц/772/1219/2018
Категорія: 27
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К. П.
Доповідач:Якименко М. М.
05 червня 2018 рокуСправа № 127/2009/18м. Вінниця
Апеляційний суд Вінницької області у складі:
головуючого Якименко М.М.,
суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року, постановлено суддею Вінницького міського суду Вінницької області Гуменюком К.П.,
27 січні 2018 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.01.2013 року він надав відповідачці позику у розмірі 5000 доларів США, зі строком повернення у два роки. Однак ОСОБА_3 у визначений строк грошові кошти не повернула, у зв'язку з чим ОСОБА_4 вимушений був звернутись до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 141750 гривень, що еквівалентно 5000 доларам США за курсом на день звернення з позовом.
Заперечуючи позов в суді першої інстанції відповідач вказувала на те, що питання повернення позики нею з позивачем були врегульовані. Просила відмовити в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності та недоведеністю позовних вимог.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 27.01.2013 року в розмірі 5000 доларів США, що станом на 15.01.2018 року згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 141750 гривням, а також 1417,50 гривень судового збору.
З таким рішенням відповідачка ОСОБА_3 не погодилась та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає рішення суду постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати, а у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до п.8 ч.1 Перехідних положень ЦПК України Апеляційний суд Вінницької області здійснює повноваження до утворення апеляційних судів в апеляційних округах.
Частиною 4 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та в межах її вимог, прийшов до наступного висновку.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду відповідає.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 27.01.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, відповідно до якого остання отримала грошові кошти у розмірі 5000 доларів США зі строком повернення протягом двох років, що підтверджується копією боргової розписки, яка наявна в матеріалах справи (а.с.6).
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на те, що грошових коштів від ОСОБА_4 вона не отримувала від позивача, а вказані кошти були формально отримані нею від колишнього чоловіка ОСОБА_5 з умовою повернення коштів після відчуження автомобіля і подальшим анулюванням розписки.
Проте з такими доводами апеляційної скарги судова колегія погодитись не може, у зв'язку з наступним.
Згідно з правовою позицією, викладеною Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 18.09.2013 року по справі №6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
За таких обставин сам факт знаходження даної боргової розписки у ОСОБА_4, за відсутності жодного доказу на підтвердження обставин заявлених ОСОБА_3, є доказом отримання останньою від позивача коштів у зазначеному в розписці розміру в якості позики.
Окрім того, ОСОБА_3 не заперечувала факт отримання грошових коштів від ОСОБА_4 та підтвердила факт складання вказаної боргової розписки від 27.01.2013 року у своїх письмових поясненнях (а.с.39-40).
Заперечуючи позов, відповідач не вказувала на відсутність фактичного отримання грошей за договором позики.
Відсутність у розписці реквізитів сторін договору позики, на що посилається в обґрунтування своїх доводів відповідач, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки текст розписки дає підстави стверджувати, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений саме договір позики, оскільки вказана розписка підтверджує факт отримання грошових коштів відповідачкою, а також містить у собі строк протягом якого ОСОБА_3 зобов'язалась повернути вказані кошти і не звільняє її від відповідальності за невиконання умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Однак ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за договором позики, з повернення у визначений дворічний строк ОСОБА_4 грошових коштів, не виконує та на день звернення ОСОБА_4 з позовом, вказані кошти не повернула.
Відповідно до ст.525, ч.1 ст.526, 610 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1, 2 ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За таких обставин, враховуючи, що договір позики, укладений між сторонами є чинним, його дійсність не спростована, а умови договору боржником порушено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 141750 гривень, що еквівалентно 5000 доларам США.
Судова колегія не приймає до уваги доводи ОСОБА_3, викладені в апеляційній скарзі, на роздруківку розмов між сторонами за період з 2014 по 2017 роки, в яких позивач не ставить питання про повернення боргу, оскільки вказане не має відношення до предмета доказування, а тому в силу ч.1 ст.77 ЦПК України є неналежним доказом.
Також не заслуговує на увагу доводи ОСОБА_3 про те, що позову заяву було подано з порушенням норм процесуального права, оскільки представник позивача ОСОБА_6 не мала повноважень на представництво ОСОБА_4
Відповідно до ч.4 ст.62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до п.3 ч.1 ст.26 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, ордер.
До позовної заяви ОСОБА_4, яка була подана його представником ОСОБА_6 був долучений ордер серії ВН №060506 (а.с.10), відповідно до якого остання представляє інтереси позивача на підставі договору №б/н від 15.01.2018 року.
Вказаний договір про надання правничої допомоги від 15.01.2018 року також наявний в матеріалах справи (а.с.46).
Посилання ОСОБА_3 на те, що його було долучено до матеріалів справи лише 27.02.2018 року не доводить того, що на момент звернення з позовом вказаного договору не існувало.
Скаржником не було надано доказів, які б вказували на порушення судом першої інстанції норм як матеріального, так і норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому до уваги колегією суддів не приймаються.
Ухвалюючи рішення Вінницьким міським судом Вінницької області було додержано норми матеріального та процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.367, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий М.М. Якименко
Судді: О.В. Ковальчук
Т.М. Шемета