29 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/2362/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Тацій Л.В.
суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2018р., повний текст складено 08.02.2018 року, м. Полтава, суддя Клочко К.І. по справі № 816/2362/17
за позовом Головного управління ДФС у Київській області
до ОСОБА_1
про стягнення податкової заборгованості, -
Позивач, Головне управління ДФС у Київській області, звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості у розмірі 82251,41 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2018р. по справі № 816/2362/17 позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження обставин у справі.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом у порядку п. 87.11 ст. 87 ПУ України, відповідно до якої орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи.
В обґрунтування підстав звернення до суду та наявності у відповідача податкового боргу, позивач вказує на те, що податковим повідомленням-рішенням від 23.06.2015 №11504-10, яким визначено до сплати податкове зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в сумі 11913,65 грн, податковим повідомлення-рішення від 12.05.2016 №13328-0000 - податкове зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб в сумі 34144,51 грн та податковим повідомленням-рішенням від 23.06.2017 №95290-0000 - податкове зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб в сумі 36193,18 грн. (а.с. 14, 15, 17)
В установлений строк донараховані вказаними рішеннями суми відповідачем в добровільному порядку не сплачені, а рішення вручені та оскаржені не були, у зв'язку з чим податковим органом складена та направлена відповідачу податкова вимога від 14.09.2015 року за № 3102-23 (а.с. 24).
Посилаючись саме на наявність податкового боргу у відповідача, позивач просив стягнути цю суму боргу у судовому порядку.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з їх правомірності та доведеності, оскільки донараховані суми податковими повідомленнями - рішеннями набули для відповідача статусу податкового боргу.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, загальний строк оплати грошових зобов'язань з податків (зборів) визначений ст. 57 Податкового кодексу України і складає 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення (у разі визначення зобов'язання за рішенням контролюючого органу).
Порядок направлення рішень контролюючого органу на адресу платника податків встановлений у ст.ст. 42 та 45 Податкового кодексу України і полягає у направленні документів за податковою адресою платника податків.
Згідно з п.58.3 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу.
У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
З матеріалів справи судом встановлено та не заперечується позивачем, що податкові повідомлення-рішення від 23.06.2015 №11504-10, від 12.05.2016 №13328-0000 та від 23.06.2017 №95290-0000, а також податкова вимога від 14.09.2015 року за № 3102-23 направлені Головним управлінням ДФС у Київській області відповідачу за адресою: АДРЕСА_1.
Проте, за даними Автозаводської районної адміністрації та копії паспорту ОСОБА_1, відповідач- платник податків ще з 03.07.2015р. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.
Доказів направлення рішень за адресою: АДРЕСА_1 позивач суду не надав.
Позивач в суді першої інстанції надавав письмові пояснення, з якими погодився суд першої інстанції, в яких посилався на п. 70.7 ст. 70 ПК України, якою передбачено, що фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Дійсно, платник податків- фізична особа має обов'язок повідомити про зміну місця проживання податковий орган.
Проте, колегія суддів зазначає, що податковий орган зобов'язаний в силу приписів ст. 58 ПК України направити податкове повідомлення - рішення, так само і вимогу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи.
Таким чином, за вимогами ст. 58 ПК України, контролюючий орган має встановити місце проживання фізичної особи, а у разі неможливості встановити такі дані, направити за останнім відомим місцезнаходженням фізичної особи.
Податкові повідомлення - рішення, за якими позивач вважає, узгодженими суми та пов'язує з цим наявність податкового бору, складені контролюючим органом до ОСОБА_1 саме, як до фізичної особи.
Водночас, позивач, направляючи їх за адресою АДРЕСА_1, використовував дані облікової картки ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, про що надав копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців та громадських об'єднань і копію облікової картки ФОП ОСОБА_1, за даними якої діяльність ФОП припинена та 15.01.2015 року знято з обліку (а.с. 21-23).
Колегія суддів звертає увагу на те, що доказів того, що позивач перевіряв дані облікової картки платника податків - фізичної особи, вжив заходів для з'ясування адреси його місця проживання, суду не надано.
Виходячи з викладеного, а також враховуючи наявність у матеріалах справи даних про зареєстроване місце проживання відповідача, яка є належним та допустимим доказом того, що місцем проживання відповідача є АДРЕСА_2, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача.
Таким чином, відповідач у розумінні ст.ст. 42, 45, 57 Податкового кодексу України, не отримував податкові повідомлення-рішення, у зв'язку з чим відносно цих рішень контролюючого органу не розпочинав перебіг і не закінчувався строк оплати.
Виходячи з наведеного, грошове зобов'язання за вказаними рішеннями не набуло статусу узгодженого, і, відповідно, не є податковим боргом згідно п. 14.1.175 ст.14 Податкового кодексу України.
Окрім того, судом встановлено, що і податкова вимога також направлена контролюючим органом не за податковою адресою платника податків, а саме: АДРЕСА_2, а за іншою адресою.
Між тим, п. 59.1 ст.59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Направлення податкових повідомлень-рішень та вимоги за іншою адресами не створює для контролюючого органу наслідків у вигляді узгодження податкового зобов'язання, перетворення невиконаного податкового зобов'язання у податковий борг, а отже і набуття правової підстави для стягнення податкового боргу за рішенням суду.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що позивач не довів правомірність заявлених позовних вимог, а наявні у матеріалах справи докази свідчать про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч.ч.1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 по справі № 816/2362/17 скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, АДРЕСА_2) судові витрати в розмірі 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. .
Головуючий суддя Л.В. Тацій
Судді А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 04.06.2018.