11 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 903/545/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Ткач І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл"
на рішення Господарського суду Волинської області
(суддя - Якушева І.О.)
від 13.09.2017
та постанову Рівненського апеляційного господарського суду
(головуючий - Розізнана І.В., судді: Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.)
від 14.11.2017
у справі № 903/545/17
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл"
про стягнення 181 053, 00 грн,
В липні 2017 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" про стягнення 107 973 грн. пені, 73 080 грн. штрафу за порушення умов договору поставки № 71-В-АМПУ-16 від 14.07.2016 в частині строків поставки товару.
Матеріально-правовою підставою позову визначені статті 173, 174, 175, 193, 216, 217, 218, 230 Господарського кодексу України, статті 11, 14, 15, 251-254, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 626, 629, 663, 664, 712 Цивільного кодексу України.
Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" послалось на невірний розрахунок штрафних санкцій, оскільки позивачем здійснено їх нарахування за період, коли товар уже був поставлений згідно видаткових накладних. Відповідачем наданий суду контррозрахунок, згідно з яким пеня за прострочення виконання зобов'язання щодо поставки товару складає 100 060, 83 грн., штрафу - 73 080, 00 грн. Крім того, визнаючи факт прострочення поставки товару, відповідач просив зменшити розмір неустойки до 20%, мотивуючи її значним розміром, скрутним фінансовим становищем підприємства та відсутністю у позивача збитків.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 11.07.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 13.09.2017 у справі №903/545/17 позов задоволено частково. Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 100 060,83грн - пені, 73 080,00 грн штрафу, в частині стягнення 7912,17 грн пені відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 рішення Господарського суду Волинської області від 13.09.2017 у справі №903/545/17 залишено без змін.
При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини:
- між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" (постачальник) 14.07.2016 було укладено договір поставки №71-В-АМПУ-16, за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товар: паливо рідинне та газ; оливи мастильні за кодом ДК 016-2010 19.20,2 (дизельне паливо та бензин) за лотом № 1 (дизельне паливо та бензин наливом), а покупець прийняти і оплатити такий товар, в порядку та на умовах, визначених цим договором;
- пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з цим договором, визначені в специфікації (додаток №1 до цього договору), яка є невід'ємною частиною цього договору;
- відповідно до п. 2.1 договору якість товару, що поставляється за цим договором, повинна відповідати нормам якості (ДСТУ), які встановлені на цей товар у специфікації;
- згідно п. 3.1 договору ціна договору становить 81 340 400 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 16 268 080 грн., разом ціна договору становить 97 608 480 грн. з ПДВ. Ціна за одиницю товару зазначена у специфікації;
- пунктами 5.3, 5.4 договору передбачено, що покупець та постачальник письмово, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати укладення договору повідомляють один одного про відповідальних осіб уповноважених надавати та отримувати замовлення на партію товару із зазначенням номерів телефонного зв'язку, адрес електронної пошти для надсилання/надання замовлень та поштової адреси для листування/надсилання оригіналів замовлень;
- порядок замовлення та приймання-передачі товару передбачені п. 5.6 договору;
- згідно з підпунктом 5.6.1 пункту 5.6. договору поставка товару здійснюється окремими партіями протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання постачальником замовлення на відповідну партію товару;
- замовлення на партію товару надається уповноваженою особою покупця, визначеною відповідно до п. 5.3 договору та має містити: найменування, кількість та місце поставки (відповідно до п. 5.2 договору), технічні вимоги до поставки та спосіб поставки (автоцистерна, нафтоналивне судно) сезонність товару, тощо, що поставляється та може надаватися покупцем електронною поштою та/або з подальшим надсиланням оригіналу замовлення поштою;
- пунктами 5.6.2, 5.6.3 договору встановлено, що дата підписання сторонами відповідної видаткової накладної є датою поставки покупцю товару (партії товару) та датою переходу права власності на товар (партію товару) від постачальника до покупця;
- пунктом 6.3.1 договору встановлено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару (партії товару) у строки та порядку, встановлені цим договором;
- згідно п. 6.3.4 договору постачальник зобов'язаний сплатити штрафні санкції і відшкодувати збитки в разі невиконання, або неналежного виконання ним зобов'язань за цим договором за письмовою вимогою покупця;
- пунктом 7.1 договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором;
- підпунктом 7.2.2 пункту 7.2. договору передбачено, що за порушення строку поставки партії товару, встановленого цим договором, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості партії товару, зазначеної у замовленні, за кожний день порушення строку, а за порушення строку поставки такої партії понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вартості такої партії товару;
- 29.11.2016, 28.12.2016, 24.01.2016 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" укладено додаткові угоди, якими вносились зміни до пункту 3.1. договору №71-В-АМПУ-16 від 14.07.2016 в частині визнання ціни договору;
- на виконання пункту 5.6 договору позивач листом від 14.07.2016 №4009 повідомив відповідача про відповідальних осіб покупця, уповноважених надавати замовлення на партію товару із зазначенням номерів телефонного зв'язку, адреси електронної пошти, з якої будуть надсилатись замовлення, поштової адреси для листування;
- листом від 06.12.2016 №237 відповідач надав позивачу інформацію про відповідальних осіб за належне виконання умов договору №71-В-АМПУ-16 від 14.07.2016;
- на виконання умов договору, відповідач поставив, а позивач прийняв товар, що підтверджується замовленнями позивача, видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копії яких долучено до матеріалів справи;
- позивач направив відповідачу претензії від 14.02.2017 № 585 від 17.03.2017 №1031, в яких просив сплатити суму нарахованих штрафних санкцій у зв'язку з прострочкою виконання зобов'язання з поставки товару;
- відповідач направив на адресу позивача листи від 13.03.2017 № 49 від 14.04.2017 №132/4 від 01.06.2017 №111/1, в яких зазначив, що в його діях відсутня вина, тому залишив претензії позивача без задоволення;
- предметом позову є матеріально-правова вимога Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" про стягнення з відповідача 107 973 грн. пені та 73 080 грн. штрафу на підставі п. 7.2.2 договору, у зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки товару (п. 5.6.1 договору поставки).
Задовольняючи частково позовні вимоги, Господарський суд Волинської області, з висновком якого погодився Рівненський апеляційний господарський суд, виходив з того, що позивачем належним чином підтверджено факт прострочки поставки товару, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України та пунктом 7.2.2 договору поставки.
Судові рішення обґрунтовані нормами статей 216, 217, 218, 230, 231, 233 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 551, 610, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Волинської області від 13.09.2017 та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 у справі №903/545/17, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки факту отримання електронних повідомлень та їх прочитання, які впливають на строк виконання заявки на поставку нафтопродуктів і, як наслідок, на розмір нарахування штрафних санкцій. Крім того, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою наведені у клопотанні про зменшення штрафних санкцій факти, у зв'язку з чим, допустили збагачення кредитора за рахунок боржника.
На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. (головуючий), Баранця О.М., Ткача І.В. 01.03.2018 передано касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" на рішення Господарського суду Волинської області від 13.09.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 у справі №903/545/17.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Ткача І.В. від 12.03.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" не скористалось правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що в силу частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.
Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" з огляду на таке.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статями 526, 525 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Частиною другою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов'язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 903/610/13 від 04.02.2014.
Судами встановлено, що Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" є державним унітарним підприємством і діє, як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (п. 1.1. статуту ДП "Адміністрація морських портів України", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України). Отже, позивач є суб'єктом господарювання, який належить до державного сектора економіки.
Договір поставки від 14.07.2016 №71-В-АМПУ-16 укладений між сторонами на закупівлю товару відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі".
Пунктом 5.6.1 зазначеного договору сторони передбачили, що поставка товару здійснюється окремими партіями протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання постачальником замовлення на відповідну партію товару.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач з порушенням строку закріпленого в п. 5.6.1 договору, поставив, а позивач прийняв визначений в договорі та замовленнях позивача товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними.
В пункті 7.2.2 договору сторони передбачили, що за порушення строку поставки партії товару, встановленого цим договором, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості партії товару, зазначеної у замовленні, за кожний день порушення строку, а за порушення строку поставки такої партії понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вартості такої партії товару.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення неустойки, оскільки позивачем доведено належним чином факт прострочки поставки товару.
Судами попередніх інстанцій, з урахуванням наданого відповідачем контррозрахунку встановлено, що у позивача виникло право на нарахування та стягнення 100 060,83 грн. пені та 73 080,00 грн. штрафу за порушення виконання не грошового зобов'язання.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Пунктом 3 статті 83 ГПК України у редакції до 15.12.2017 господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і вирішується судом в контексті судової дискреції.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підтвердження скрутного фінансового становища не було надано належних та допустимих доказів (фінансову звітність за 2016-2017 роки, виписки з банків щодо наявності/відсутності грошових коштів на рахунках). Натомість, надані відповідачем документи (копія балансу на 30.06.2017 та звіт про фінансові результати за 1 півріччя 2017 року) підтверджують фінансову спроможність відповідача.
При вирішенні питання про зменшення розміру неустойки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність винятковості випадку, з яким закон пов'язує можливість зменшення штрафних санкцій, а також враховано, що позивач включений до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави і закупівля товару здійснювалася в рамках Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл", викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що за своєю суттю зводяться переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції з урахуванням вимог частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Крім того, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 13.09.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 у справі №903/545/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В.Студенець
Судді О.Баранець
І.Ткач