79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.05.2018р. Справа №914/608/18
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В.,
за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", м.Київ
до відповідача Фізичної особи-підприємця Пруса Андрія Романовича, м.Городок
про стягнення заборгованості в розмірі 57 617,06 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з»явився
від відповідача: не з»явився.
Заяв про відвід судді не надходило. Проводилася технічна фіксація судового засідання.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов ТзОВ "Баядера Логістик" до фізичної особи - підприємця Пруса А.Р. про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 62 617,06 грн.
Ухвалою суду від 10.04.2018 в порядку спрощеного позовного провадження на 07.05.2018 року. 07.05.2018 року розгляд справи за клопотання відповідача відкладено на 30.05.2018 року.
В судове засідання 30.05.18р. сторонни уповноважених представників не забезпечили.
Агрументи позивача.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки алкогольних напоїв. На виконання умов договору, позивачем поставлено товар на суму 78 570,90 грн. Відповідачем обумовлений товар оплачено частково і станом на момент звернення до суду з позовом неоплаченою залишається сума боргу в розмірі 50 070,90 грн. Крім того, за невиконання умов договору в частині порушення строків оплати поставленого товару, позивачем нараховано 4 466,00 грн. пені, 2 853,36 грн. 20% річних, 3 504,95 грн. штрафу, 1 721,25 грн. інфляційних втрат, які слід стягнути з відповідача.
Аргументи відповідача.
Відповідач заперечень та відзиву не подав.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
29.11.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» та Фізичною особою-підприємцем укладено договір поставки №6257 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору, позивач зобов»ячався передати у власність відповідача алкогольні напої (надалі - товар), а відповідач в свою чергу зобов»ячався прийняти та своєчасно оплатити цей товар в порядку, визначеному умовами договору.
Відповідно до п.6.1 договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін-шляхом попередньої оплати.
На виконання умов договору, 30.11.2017 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 78 570,90 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:
-№117165/75391 від 30.11.2017 року на суму 9 677,46 грн.
-№116082/74669 від 30.11.2017 року на суму 50 623,20 грн.
-№116089/74670 від 30.11.2017 року на суму 18 270,24 грн.
Відповідач оплатив обумовлений товар лише частково в сумі 28 500,00 грн.
Станом на момент звернення з позовом сума основного боргу становила 50 070,90 грн.
02.05.2018 року від позивача поступила заява про зменшення позовних вимог, оскільки відповідачем частково сплачено суму основного боргу в розмірі 5 000,00 грн. Отже, до стягнення підлягає сума основного боргу 45 070,90 грн., а також 4 466,00 грн. пені, 2 853,36 грн. 20% річних, 3 504,95 грн. штрафу, 1 721,25 грн. інфляційних втрат.
30.05.2018 року від позивача поступила заява про зменшення позовних вимог, оскільки відповідачем частково сплачено суму основного боргу в розмірі 5 000,00 грн. Отже, до стягнення підлягає сума основного боргу 40 070,90 грн., а також 4 466,00 грн. пені, 2 853,36 грн. 20% річних, 3 504,95 грн. штрафу, 1 721,25 грн. інфляційних втрат
ОЦІНКА СУДУ.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч.1 ст.265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов»язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов»язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як підтверджується матеріалами справи, 29.11.2017 року між ТзОВ «Баядера Логістик» та ФОП Прус А.Р. укладено Договір поставки №6257, у зв'язку з чим позивач та відповідач набули взаємних прав і обов'язків.
Відповідно до умов даного Договору 30.11.2017 року позивачем поставлено товар на суму 78 570,90 грн. Факт поставки підтверджується видатковими накладними, що перелічені вище.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень зі сторони відповідача у видаткових накладних не зазначено. Відтак, відповідач, підписуючи кожну видаткову накладну, погодився із об'ємом та вартістю поставленого товару.
При цьому суд зазначає, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч.1 ст.692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Згідно п.6.1 договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженими сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін-шляхом попередньої оплати.
Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленого за Договором товару належним чином не виконав повністю, внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати поставленого за Договором товару в розмірі 50 070,90 грн. Під час розгляду справи відповідачем ще частково сплачено 5 000,00 грн. основного боргу, згідно заяви про зменшення позовних вимог. Доказів погашення решти заборгованості станом на час розгляду справи по суті сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 466,00 грн. пені, 2 853,36 грн. 20% річних, 3 504,95 грн. штрафу, 1 721,25 грн. інфляційних втрат.
Щодо нарахування пені і штрафу.
Відповідно до п.7.1. Договору, у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов»язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати.
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, пеня - це санкція, що триває у часі та розраховується за кожен день невиконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як роз»яснено у п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до умов Договору товар повинен бути поставлений протягом 14 календарних днів після поставки позивачем товару.
Позивачем поставлено товар 30.11.2017 року, отже, днем до якого Відповідач зобов'язаний, згідно з умовами Договору, здійснити платіж є 14.12.2017р. Право вимоги у позивача наступило 15.12.2017 року.
Виходячи з умов Договору та враховуючи, що станом на дату пред'явлення позовної заяви оплата товару на суму 50 070,90 грн. Відповідачем не здійснена, він зобов'язаний сплатити пеню, нараховану з 15.12.2017р. по 28.03.2018р. у розмірі 4 466,60 гр.
Як встановлено судом, позивачем правомірно нараховано пеню в розмірі 4 466,60 грн. на заборгованість, яка існувала станом на момент звернення з позовом, за неоплаченими видатковими накладними.
Щодо нарахування штрафу.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).
Згідно абзацу 2 пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Так, згідно п.7.1 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержавного від постачальника товару більше ніж 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 7% від суми боргу.
Враховуючи те, що з моменту виникнення прострочення платежу за отриманий товар пройшло більше 30 календарних днів, позивачем правомірно нараховано штраф в розмірі 3 504,95 грн., який підлягає стягненню із відповідача.
Щодо нарахування 20% річних та інфляційних втрат.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування інфляційних втрат суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.
Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.
Проте, здійснивши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат наведених у розрахунку за допомогою системи Ліга Закон, суд встановив, що їх розмір перевищує суму інфляційних, нарахованих позивачем, тому суд дійшов до висновку, що стягненню з відповідача підлягають втрати від інфляції в сумі 1 721,25 грн.
Згідно роз»ясень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», 4.1. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. 4.2. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.
Відповідно до п.9.2 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов»язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.
Враховуючи норми чинного законодавства та умови договору, позивачем також нараховано 20% річних - 2 853,36 грн.
Отже, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що враховуючи заяви про зменшення позовних вимог, з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача загальна сума боргу в розмірі 52 617,06 грн.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як доказ сплати судового збору, позивачем дорлучено до справи платіжне доручення від 27.03.2018 року на суму 1 762,00 грн., що підлягає до стягнення з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пруса Андрія Романовича (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (02088, м.Київ, вул. Харченка Євгенія,42, код ЄДРПОУ35871504) - заборгованість в розмірі 52 617,06 грн., з яких 40 070,90 грн. основний борг, 4 466,60 грн. пеня, 1 721,25 - інфляційних втрат, 2 853,36 грн. - 20% річних, 3 504,95 грн. штрафу, 1 480,08 грн. судового збору.
3. Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України, після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено « 04» червня 2018 р.
Суддя Горецька З. В.