ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2018Справа № 916/2949/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Рижонкова С.В., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа»
до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»
про визнання правочинів недійсними
за участі представників:
від позивача - Приз Д.А. (представник за довіреністю);
від відповідача 1 - Каракоця О.Р. (представник за довіреністю);
від відповідача 2 - не з'явився.
У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» про визнання правочинів недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа» та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» було укладено Договір фінансового лізингу №DNH2LNI05503 від 24.04.2014, за умовами якого банк здійснив придбання у власність у ТОВ «Приват Лізинг» та передав лізингоодержувачу у платне користування об'єкт лізингу - Трактор колісний Claas Xerion 3800 Trac, заводський номер НОМЕР_2, рік випуску 2013.
Так позивач зазначає, що підписуючи договір останній підтвердив ознайомлення з інформацією, яка була викладена у вказаному договорі, проте на думку позивача інформація у договорі була не повною та недостатньою для здійснення Товариством свідомого вибору, та по окремим позиціям договору не відповідала дійсності та є незаконною, оскільки має на меті одержання банком додаткового прихованого прибутку, також порушують права та законні інтереси позивача обмежуючи його права, зокрема щодо вільного користування власними коштами та майном.
Позивач вказує, що відповідно до п.1.5 Договору банком було відкрито позивачеві рахунок НОМЕР_1 для здійснення лізингоодержувачем платежів за договором, проте між сторонами не укладалось жодних договорів про відкриття банківського рахунку. Крім того, рахунок №2909 який відкрито позивачеві не є його поточним рахунком, а є виключно внутрішньо-аналітичним рахунком банку, на який неможливо покласти чи списати грошові кошти, відтак вносячи грошові кошти на такий рахунок позивач сплачує заборгованість банка перед іншими клієнтами, за таких обставин банк свідомо вводить позивача в оману щодо належної сплати лізингових платежів та винагород за договором.
Також на думку позивача, умови укладеного між сторонами договору приховують завищену процентну ставку та прихованого додаткового прибутку, зокрема позивач вказує, що п.2.3.2 договору, відповідно до якого позивач сплачує винагороду банку в розмірі 12% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна фактично є сплатою процентів від суми залишку від вартості майна, що по суті є платою як за кредит. Також на думку позивача п.2.4 договору, в якому обумовлена винагорода за користування майном. Яка по суті також є прихованим прибутком банку, зокрема оскільки умовами договору передбачено можливість банку здійснювати коригування розрахунків на підставі коливання курсу по відношенню до долара США пропорційного його збільшенню всіх платежів, проте умовами договору, не визначена вартість майна в еквіваленті з доларом США.
Разом з тим, позивач вказує на те, що умови договору, викладені у п.п.2.5, 7.1.3 договору обмежують позивача у його правах, оскільки вказаними пунктами договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір винагород, а також лізингооджерувач має право пред'являти продавцю майна усі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу, проте такий договір не є тристороннім, а укладений лише між банком та продавцем майна.
Крім того на думну позивача п.7.2.20 договору нав'язується останньому придбання у банку інших продуктів та послуг, обмежуючи лізингоодержувача у його праві вільно розпоряджатись власними коштами.
Поряд з іншим позивач вказує на укладення між ним та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» договору страхування №DNH0UA-143B2ZW, який на думку останнього також укладений шляхом введення позивача в оману, оскільки на думку позивача до вказаного договору були внесені умови які не відповідають дійсності. Так, зокрема у 5.2 договору вказано, що договір укладено на виконання договору застави, укладеного між банком та страхувальником від 24.04.2014 №DNH2LNНI05503 з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 24.04.2014 №DNH2LNНI05503, проте позивач зазначає, що ані кредитний договір ані договір застави між сторонами не укладався. Позивач стверджує, що у зв'язку із змовою відповідача 1 та відповідача 2 щодо введення позивача в оману при укладанні договору страхування майна, виникли обставини, щодо виплати заниженої суми страхового відшкодування за наслідками ДТП, та в подальшому незаконного повернення зазначеної суми страхового відшкодування на рахунок відповідача 2. Також позивач вказує, що останнього не було повідомлено про повернення суми страхового відшкодування страховику.
Крім того, позивач вказує, що хоча умовами договору лізингу не було передбачено укладення договору поруки, між ТОВ «Техно-Магістраль» та банком було укладено Договір поруки №DNH2LYI05503/DP1 від 24.04.2017. Так на думку позивача вказаний договір поруки був укладений шляхом введення поручителя в оману та по суті є недійсним з тих же підстав, що і Договір фінансового лізингу.
Також позивач вказує, що надані банком документи, зокрема довідка про стан позичкової заборгованості станом на 25.05.2017 та облік руху коштів за договором №DNH2LNI05503 від 24.04.2014 слід вважати сфальсифікованими, оскільки замість договору фінансового лізингу та лізингових платежів у вказаних документах зазначається кредитна заборгованість, сума за кредитом, двічі нараховуються проценти на залишок поточної та залишок простроченої заборгованості за кредитом, сума до виплати вказана у сумі,що вдвічі перевищує суму договору.
На підставі викладеного позивач просить суд визнати недійсним Договір фінансового лізингу №DNH2LNI05503 від 24.04.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа» та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк»; визнати недійсним Договір добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-143B2ZW від 11.04.2014, укладений між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах», Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа» та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк»; визнати недійсним Договір поруки №DNH2LYI05503/DP1 від 24.04.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Техно-Магістраль та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк».
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.12.2017 у справі №916/2949/17 позовну заяву з доданими до неї документами передано за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.
У господарському суді міста Києва згідно автоматизованого розподілу позовна заява №916/2949/17 надійшла на розгляд до судді Маринченка Я.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.12.2017 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа» залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2018 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач 1 - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» у поданому до суду відзиві на позов в повному обсязі заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, зокрема зазначив, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо введення його в оману про умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу. Спірний договір містить всі істотні умови та підписаний уповноваженими представниками обох сторін з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім того, вказав, що станом на теперішній час позивачем у повному обсязі не сплачені у встановлені договором строки лізингові платежі. А відтак позовні вимоги є безпідставними та не обґрунтованими.
Відповідач 2 - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» у поданому до суду відзиві також заперечив проти задоволення позовних вимог, також надав пояснення щодо повернення суми виплаченого страхового відшкодування, зазначивши, що умовами договору страхування передбачено, що страховик не несе відповідальності, якщо страхувальник використовував ТЗ в аварійному стані, а оскільки ДТП сталась внаслідок незабезпечення водієм технічно-справного стану ТЗ, страховою компанією було прийнято рішення про скасування рішення про виплату страхового відшкодування.
Разом з тим, в ході розгляду справи, Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» було подано заяву про застосування строків позовної давності.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, разом з тим, у поданому до суду відзиві просив розглянути справи за відсутності уповноваженого представника.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24.04.2014 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа» (лізингоодержувач, позивач) укладено Договір фінансового лізингу №DNH2LNI05503 (далі - Договір лізингу), за умовами якого банк здійснює придбання у власність у ТОВ «Приват Лізинг» (продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу майно: Трактор колісний Claas Xerion 3800 Trac, заводський номер НОМЕР_2, рік випуску 2013, вартістю 3695549 грн. (п.п.1.1, 1.2 Договору лізингу).
За умовами п.1.3, 11.1, визначено строк лізингу: з дати підписання договору до 23.04.2019. Зазначений строк може бути змінений згідно пп.10.1-10.4.2 договору.
Відповідно до п.1.5 Договору лізингу, для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором фінансового лізингу банк відкриває рахунок НОМЕР_1.
Згідно п.2.1 Договору лізингу, загальна сума договору становить 3695549 грн. і складається з: суми авансового платежу 304700 грн. та загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, 3390849 грн. згідно з Графіком внесення лізингових платежів, зазначених у Додатку №2 до договору.
Відповідно до п.2.2 погоджено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Графіком внесення лізингових платежів, зазначених в Додатку №2 до договору.
Пунктом 2.3 Договору лізингу визначено, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п.1.5 цього договору, згідно Графіку внесення лізингових платежів, зазначеному а Додатку №2.
Згідно з п.2.3 Договору, лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п.1.5 цього договору. Згідно графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в Додатку №2:
- Винагороду за відкриття рахунку №20112050000820 «Фінансовий лізинг (оренда)» у розмірі 100 грн. у день укладення даного договору фінансового лізингу.
- Винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном і 360 днів у році, в дату сплати процентів, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в Додатку №2.
- Винагороду за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі 0,00% від вартості майна, зазначеної в п.1.2, без урахування авансу, зазначеного в п.1.4, одноразово, у день укладення даного договору фінансового лізингу, що становить 0 грн.
Пунктом 2.4 договору передбачено, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п.1.5 договору, згідно Графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в Додатку №2, також винагороду за використання майна у розмірі, згідно наведеної у даному пункті формули. Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п.11.1 цього договору для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку дострокового повного погашення зобов'язань за договором подальший розрахунок винагороди за користування майном відбувається згідно із зазначеною формулою, де подальші обороти після повного погашення зобов'язань розглядаються як початкові "n" та "i" отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування майном здійснюється в українській гривні. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений у п.11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.
Відповідно до п.2.5 Договору лізингу, банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір винагород та/або платежів по відшкодуванню інших витрат банка, пов'язаних з виконанням договору при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); збільшенні ставок, діючих на момент укладання даного договору податків, зборів та інших передбачених чинним законодавством платежів, що мають відношення до майна або до визначення розміру лізингової плати. При цьому банк направляє лізингоодержувачу письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати зміни процентної ставки. Збільшення розміру винагород та/або платежів по відшкодуванню інших витрат банка, пов'язаних з виконанням договору у вищевказаному порядку можливо в межах кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.
За умовами п.2.6 Договору лізингу, з метою виконання зобов'язань по погашенню заборгованості лізингоодержувача перед Банком, лізингоодержувач доручає банку списувати кошти зі всіх поточних рахунків лізингоодержувача та перераховувати на рахунок відкритий згідно п.1.5. цього договору у будь-якій валюті, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, в межах сум, що підлягають сплаті банку за даним договором або підлягають сплаті СК: Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Інгосстрах», відповідно за договором страхування та п.5 наступного договору, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання). Списання коштів здійснюється у порядку, встановленому законодавством. У випадку недостатності або відсутності у лізингоодержувача коштів в національній валюті для погашення заборгованості (у тому числі сплати неустойки), лізингоодержувач доручає банку списати кошти в іноземній валюті, у розмірі, еквівалентному сумі заборгованості в національній валюті на дату погашення, і продати списану іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України (далі - «МВРУ») (за курсом МВРУ для цієї операції на дату її проведення), з відшкодуванням витрат банку на сплату зборів, комісій і вартості наданих послуг. При цьому лізингоодержувач доручає банку оформити заявку на продаж іноземної валюти на МВРУ від імені лізингоодержувача.
Положеннями п.3.2 Договору лізингу, лізингоодержувач під власну відповідальність зобов'язується неухильно дотримуватися норм та правил експлуатації, технічного обслуговування і ремонту майна, встановлених чинним законодавством та інструкціями виготовлювача.
Ремонт і технічне обслуговування майна здійснюється продавцем на підставі договору між лізингоодержувачем і продавцем, лізингоодержувач здійснює ремонт, технічне обслуговування, модернізацію та реконструкцію майна за свій рахунок, за погодженням з банком, без подальшої компенсації банком (п.3.3 Договору лізингу).
Згідно з п.3.4 Договору лізингу, у випадку заміни в процесі експлуатації майна будь-яких деталей та вузлів, або їхнього вдосконалення, вони стають невід'ємною частиною майна й переходять у власність банка.
За умовами п.4.1 Договору лізингу, протягом усього терміну дії даного договору майно є власністю банка.
Умови переходу права власності на майно: майно переходить у власність лізингоодержувача за умови оплати банку всієї суми лізингових платежів у строк, передбачений Додатком №2 до даного договору, а також всіх інших платежів за даним договором (п.4.3 Договору лізингу).
Відповідно до п.5.1 Договору лізингу, лізингоодержувач після укладанням даного договору зобов'язується укласти зі страховою компанією: Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - страхова компанія) договір страхування строком на один рік, перебіг якого повинен починатись не пізніше дня фактичного отримання лізингоодержувачем майна на відповідальне зберігання згідно п.9.1., або безпосередньо у лізинг. У договорі страхування повинне бути передбачено, що вигодонабувачем за договором є банк, і внесення змін у договір страхування без згоди банку не допускається. За договором страхування майно повинне бути застраховане на суму 3695549 грн. від наступних ризиків: пожежі, стихійних явищ (лих), техногенних аварій та протиправних дій третіх осіб. Лізингоодержувач зобов'язується надати банку договір страхування та докази сплати страхового платежу в день підписання Акту прийому-передачі майна (Додаток №4 до даного Договору фінансового лізингу). З моменту передачі майна по Акту прийому-передачі відповідальність за збитки, заподіяні у зв'язку з будь-яким ушкодженням або чищенням майна, покладається на лізингоодержувача.
У відповідності до п.5.2.1 Договору лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний внести на рахунок, зазначений у п.1.5. цього Договору, суму страхової премії за договором страхування за перший рік дії договору страхування у день укладення Акту прийому майна на відповідальне зберігання (Додаток №5) згідно п.9.3. цього Договору.
Згідно з п.5.2.2 Договору лізингу, лізингоодержувач доручає банку здійснити перерахування страхової премії за договором страхування за перший рік дії договору страхування з рахунку лізингоодержувача, зазначеному у п.1.5. цього Договору.
Пунктом 5.2.3 Договору лізингу, лізингоодержувач у термін дії договору лізингу зобов'язаний внести на рахунок, зазначений у п.1.5. цього Договору, суму страхової премії за договором страхування за наступний рік дії договору страхування у строк не пізніше 30 днів до закінчення поточного договору страхування.
Відповідно до п.7.1.3 Договору лізингу, лізингоодержувач має право пред'являти продавцю майна усі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу майна, у тому числі відносно: його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів (обслуговування). У той же час, лізингоодержувач не має права припиняти дію договору купівлі-продажу між банком і продавцем або змінювати його умови.
Пунктом 7.2.4 Договору лізингу визначено, що лізингоодержувач зобов'язується здійснювати поточний і капітальний ремонт, модернізацію, а також технічне обслуговування майна за згодою банка, за свій рахунок, без наступної компенсації банком.
За умовами п.7.2.20 Договору лізингу, у період дії цього договору лізингоодержувач зобов'язується направляти щомісячно, починаючи з серпня 2014 року, не менш ніж 200 000 грн., але не менш ніж 100% загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок у банку.
Згідно з п.11.1 Договору лізингу, строк лізингу з дати підписання договору до 23.04.2019.
Відповідно до п.11.1 Договору лізингу, даний договір набуває чинності з моменту його підписання. Термін дії договору обумовлений строком лізингу.
Додатками №1, 2, 3 до Договору лізингу сторонами погоджені специфікації майна, графік лізингових платежів та тарифи за оформлення документів.
Матеріалами справи підтверджено, що за Актом прийому-передачі від 06.05.2014 банк передав позивачу предмет лізингу по договору.
Разом з тим, судом встановлено, що 11.04.2014 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» (страховик), Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа» (страхувальник) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (вигодонабувач) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-143B2ZW за умовами якого застраховано об'єкт лізингу - Трактор колісний Claas Xerion 3800, заводський номер НОМЕР_2, рік випуску 2013.
Також судом встановлено, що 24.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (банк) укладено Договір поруки №DNH2LNI05503/DP1, предметом якого є надання поруки поручителем перед банком за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа» (лізингоодержувач) зобов'язань за Договором фінансового лізингу №DNH2LNI05503 від 24.04.2014 року з: сума Договору фінансового лізингу становить 3695549 грн. на взяття у лізинг майна, згідно Специфікації майна до Договору фінансового лізингу у кількості 1 (однієї) одиниці, в тому числі авансовий платіж лізингоодержувача становить 304700 грн.; у термін до 23.04.2019 у відповідності до умов п.11.1. Договору фінансового лізингу; сплати процентів (комісії) за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно Графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в Додатку №2, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу; сплати пені у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня, у разі порушення зобов'язань лізингоодержувача згідно п.п.2.1.-.2.4, 7.2.15, 7.2.18 Договору фінансового лізингу; а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у Договорі фінансового лізингу. Якщо під час виконання Договору фінансового лізингу зобов'язання лізингоодержувача, що забезпечені цим Договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього Договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за Договором фінансового лізингу в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з Поручителем не потрібні.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно приписів ч.ч.1, 2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до абз.4 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За приписами ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Так звертаючись із розглядуваним позовом до суду позивач стверджує, що Договір фінансового лізингу №DNH2LNI05503 від 24.04.2014 укладений між сторонами шляхом введення останнього в оману та з метою одержання банком додаткового прихованого прибутку, проте позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження вказаних тверджень.
Разом з тим, доводи позивача щодо незаконного відкриття банком рахунку НОМЕР_1 для здійснення лізингоодержувачем платежів за договором на підставі п.1.5 Договору судом визнаються необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до Постанови Національного банку України від 17.06.2004 №280 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України» (в редакції чинній на дату укладення говору) до рахунків 2909 відносяться рахунки «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку». За кредитом рахунку проводяться суми кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку. За дебетом рахунку проводяться суми погашення кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку.
Так суд зазначає, що рахунок НОМЕР_1 відкрито на підставі укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу, про що зазначено безпосередньо в договорі. Чинним законодавством не передбачено укладення окремого договору для відкриття такого рахунку.
Частиною 1 ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частина 4 ст.632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі може встановлюватися, а може і визначатися його умовами.
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Згідно з ч. 2 цієї статті Закону, лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням певного договору.
При цьому, суд зазначає, що стаття 16 вказаного Закону не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов'язані з виконанням певного договору.
Зазначені положення статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджуються із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Разом з тим, розділом 2 Договору лізингу сторонами погоджені умови щодо лізингових платежів, у тому числі. винагорода за відкриття рахунку №20712050000820, який згідно Постанови НБУ від 17.06.2004 №280 відноситься до рахунків 2071 «Фінансовий лізинг (оренда), що наданий суб'єктам господарювання», винагорода за отримання в лізинг майно у розмірі 2% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, винагорода за користування майном тощо.
За таких обставин, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості тверджень позивача щодо приховування банком зазначених умов, оскільки підписанням спірного Договорі лізингу сторони погодили вказані умови.
Разом з тим, стосовно тверджень позивача, що умови договору, викладені у п.п.2.5, 7.1.3 договору обмежують позивача у його правах, оскільки вказаними пунктами договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір винагород, а також лізингооджерувач має право пред'являти продавцю майна усі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу, проте такий договір не є тристороннім, а укладений лише між банком та продавцем майна, суд зазначає, що позивачем не доведено належними засобами доказування наявності такого обмеження з боку банку. Суд зазначає, що позивач при укладенні спірного договору лізингу не був позбавлений права надати свої заперечення та пропозиції стосовно пунктів договору.
Стосовно списання грошових коштів в розмірі 24736,65 грн. з рахунку позивача, суд зазначає, що п.2.6 Договору сторонами погоджено, що з метою виконання зобов'язань по погашенню заборгованості лізингоодержувача перед банком, лізингоодержувач доручає банку списувати кошти зі всіх поточних рахунків лізингоодержувача та перераховувати на рахунок відкритий згідно п.1.5 цього договору у будь-якій валюті, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, в межах сум, що підлягають сплаті банку за даним договором або підлягають сплаті ПрАТ СК «Інгосстрах», відповідно за договором страхування та п.5 наступного договору, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання). Списання коштів здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Як вбачається із пояснень представника відповідача 1 та підтверджується матеріалами справи, вказані грошові кошти в розмірі 24736,65 грн. були списані з рахунку позивача 16.03.2017 в рахунок погашення пені за договором фінансового лізингу.
На підставі викладеного судом визнаються необґрунтованими та безпідставними доводи позивача стосовно наявності підстав для визнання спірного Договору фінансового лізингу №DNH2LNI05503 від 24.04.2014, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення вказаного договору шляхом введення позивача в оману.
Разом з тим, стосовно вимог позивача про визнання недійсним Договору страхування №DNH0UA-143B2ZW від 11.04.2014 суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частина 4 ст.16 Закону України «Про страхування» передбачає, що договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи договір фінансового лізингу та договір страхування містять всі істотні умови та відповідають іншим умовам, що встановлені чинним законодавством для правочинів. Зміст зазначених правочинів не суперечить законодавству України та актам прийнятих відповідно до нього, не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили оскаржувані правочини, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності на момент укладення договорів. Волевиявлення учасників правочинів є вільним і відповідає їх внутрішній волі. Правочини вчинені у формі, встановленій законом та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Разом з тим, стосовно тверджень позивача, щодо неправомірного повернення суми виплаченого страхового відшкодування страховику суд зазначає наступне.
Як вбачається із пояснень представника відповідача-2 та підтверджується матеріалами справи, 24.08.2016 року о 00:30 на автомобільній дорозі - 05 Київ - Одеса 441 км. сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений застрахований трактор. Винною у скоєнні вказаної ДТП особою згідно постанови Роздільнянського районного суду Одеської області від 13.10.2016 року у справі №511/2004/16-п визнано водія трактора ОСОБА_3. Із вказаної постанови суду вбачається, що своїми діями ОСОБА_3 порушив вимоги п.2.3 «а» ПДР України та скоїв правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.
В свою чергу, п.2.3 «а» ПДР України передбачає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу. Обставини стосовно того, що водій трактору не забезпечив технічно справний стан застрахованого трактору перед його виїздом, також підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_3 від 24.08.2016 року.
Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про страхування» умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.
Пункт 13.3.7 умов страхування договору передбачає, що страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, передбачених розділом 16 цього договору.
Згідно з п. 16.6 умов страхування договору страховик не несе відповідальності, якщо страхувальник використовував ТЗ в аварійному стані (визначення технічного стану та обладнання ТЗ здійснюється згідно з ПДР України).
На підставі викладеного, страховою компанією було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією страхового акту від 28.02.2017.
Зазначеним страховим актом був скасований страховий акт від 24.11.2016 про виплату страхового відшкодування у розмірі 1774690,75 грн., як помилковий, з огляду на те, що подія яка сталася 24.08.2016, за умовами договору не є страховим випадком, а тому у страховика не настало обов'язку щодо сплати страхового відшкодування у розумінні ст.8 Закону України «Про страхування».
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що вказане рішення страховика позивачем не оскаржувалось, та є чинним на теперішній час.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів стосовно того, що укладений між сторонами Договір страхування №DNH0UA-143B2ZW від 11.04.2014 укладено шляхом введення позивача в оману та з метою отримання додаткового прихованого прибутку сторонами.
Разом з тим, стосовно заявлених позивачем вимог про визнання недійсним Договору поруки №DNH2LNI05503/DP1 від 24.04.2014 суд зазначає, що позивач не є стороною вказаного договору.
Відповідно до п.2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013«Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Проте позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що вказаний договір поруки якимось чино порушує права позивача, суд зазначає, що у позові зазначено лише посилання позивача на імовірність укладення вказаного договору шляхом введення поручителя в оману.
На підставі викладеного вимоги позивача про визнання вказаного договору поруки також задоволенню не підлягають.
За таких обставин суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
В той же час, враховуючи висновки суду стосовно відмови у задоволенні позовних вимог по суті, суд не вбачає підстав для задоволення поданої відповідачами заяви про застосування строку позовної давності.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позові обставин.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 04.06.2018
Суддя Я.В. Маринченко