Постанова
Іменем України
29 травня 2018 року
м. Київ
справа № 686/4038/16-ц
провадження № 61-10941св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року в складі судді - Стефанишина С. Л. та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2016 року в складі суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що під час перебування у шлюбі ОСОБА_4 із ОСОБА_5, ними було придбано павільйон для роздрібної торгівлі, що знаходиться по вул. П. Мирного (зупинка вул. Кармелюка) в м. Хмельницькому. 05 листопада 2013 року ОСОБА_5 уклала із приватним підприємцем ОСОБА_6 (далі - ПП ОСОБА_6.) договір оренди майна з правом викупу цього магазину. 09 жовтня 2015 року між фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 на Товарній Біржі «Подільська» укладено договір купівлі - продажу рухомого майна, а саме: павільйону, площею 68,8 кв. м. Зазначав, що ці договори були укладені без згоди ОСОБА_4 як співвласника майна.
На підставі викладеного ОСОБА_4 просив визнати недійсними договір оренди з правом викупу від 05 листопада 2013 року та договір купівлі - продажу від 09 жовтня 2015 року.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що при укладенні оспорюваних правочинів відповідач ОСОБА_5 діяла недобросовісно, а набувач ОСОБА_6 знав, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і згода одного із подружжя на відчуження майна відсутня.
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відсутні докази порушення прав та законних інтересів ОСОБА_4 при укладенні оспорюваних договорів, та оскільки, відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, тому відсутні підстави для задоволення вимог щодо визнання недійсними цих договорів.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, уточнивши вимоги, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий суд не взяв до уваги, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя є підставою для визнання такого договору недійсним. Позивач зазначав, що усної або письмової згоди як співвласник на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном не надавав.
26 лютого 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що з 06 жовтня 2001 року ОСОБА_4 із ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2016 року.
Під час перебування у шлюбі, ними було придбано павільйон для роздрібної торгівлі, що знаходиться на вул. П. Мирного (зупинка вул. Кармелюка) в м. Хмельницькому.
За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.
За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Установлено, що 05 листопада 2013 року ОСОБА_5 уклала із ПП ОСОБА_6 договір оренди майна з правом викупу цього магазину.
09 жовтня 2015 року між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 на Товарній Біржі «Подільська» укладено договір купівлі - продажу рухомого майна, а саме: павільйону, площею 68,8 кв. м.
За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Установлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2016 року, що набрало чинності 16 червня 2016 року, ОСОБА_4 відмовлено у визнанні права особистої власності на павільйон, що знаходиться на вул. П. Мирного в м. Хмельницькому та встановлено, що зазначене майно придбане під час перебування ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, цим рішенням встановлено, що кошти згідно договору оренди з правом викупу від 05 листопада 2013 року отримувалися спільно подружжям і сторони діяли за взаємною згодою у даних правовідносинах.
У справі, рішення в якій переглядаються, судами встановлено, що на час укладення спірних договорів оренди з правом викупу та купівлі - продажу ОСОБА_5 перебувала з позивачем у зареєстрованому шлюбі.
Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що ОСОБА_5 діяла добросовісно при укладенні договору оренди з правом викупу та договору купівлі-продажу, та контрагент за такими договорами ОСОБА_6 не знав і не міг знати про те, що при укладенні цих договорів згода другого з подружжя відсутня.
Тому, з огляду на сукупність установлених фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що позивачем не надано доказів, які б вказували на порушення його прав та інтересів спірними договорами.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк