Іменем України
31 травня 2018 року
Київ
справа №826/15786/15
провадження №К/9901/12261/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/15786/15
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, стягнення заробітної плати, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва прийняту 24 грудня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Шулежка В.П. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду постановлену 3 лютого 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Межевича М.В., суддів: Земляної Г.В., Сорочка Є.О.,
У серпня 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з Міністерства юстиції України (далі також - відповідач), в якому просив:
стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату за травень, червень, липень, серпень, вересень 2013 року у загальному розмірі 4 825,00 гривень.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що всупереч п. 3 наказу Міністерства юстиції України від 01 серпня 2011 року № 1929/5 «Про затвердження положення про преміювання працівників центрального апарату Міністерства юстиції» йому не було виплачено належні грошові кошти.
З метою належного захисту своїх порушених трудових прав позивач звернувся до суду з даним позовом.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 24 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовив.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судами встановлено, що протягом спірного періоду (травень-вересень 2013 року) ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України.
Позивач вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача йому не здійснено виплату належної йому заробітної плати з урахуванням премії у загальному розмірі 4 825 гривень, у зв'язку із чим, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано: достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про необґрунтованість нарахування та виплати йому премій у розмірі, нижчому ніж іншим працівникам; доказів того, що відповідач вийшов за межі реалізації права, наданого йому положеннями чинного законодавства в частині зменшення розміру премії.
Зазначена позиція була підтримана і Київським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.
Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначено Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (надалі - Закон № 108/95-ВР).
За визначенням статті 1 Закону № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до статті 2 цього ж Закону основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини другої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (надалі - Закон № 3723-XII) заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Таким чином, заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати. До основної заробітної плати належить посадовий оклад, а до додаткової заробітної плати належить премії, доплати з ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інші надбавки відповідно до норм чинного законодавства.
Підпунктом 2 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» надано право керівникам державних органів здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також починаючи з 01 січня 2007 року - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менше як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Наказом Міністерства юстиції України від 01 серпня 2011 олку № 1929/5 затверджено Положення про преміювання працівників центрального апарату Міністерства юстиції України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Положення про преміювання).
Відповідно до п. 1.3 вказаного Положення преміювання керівників та спеціалістів здійснюється відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи за підсумками роботи місяць (рік) без обмеження індивідуального розміру премії.
Пунктом 2.1 цього ж Положення визначено, що Фонд преміювання утворюється не менш як у розмірі 10 відсотків окладів та економії фонду оплати праці.
Для вирішення усіх питань щодо преміювання у Міністерстві утворюється Комісія.
Пунктом 3.1 Положення про преміювання визначено показники, які повинні враховуватися для визначення розміру щомісячної премії:
ефективність і ініціативність у роботі та виконанні завдань, визначених Положенням про Міністерство юстиції України, положеннями про структурні підрозділи та робочими планами;
своєчасне і якісне виконання доручень керівництв Міністерства, керівника структурного підрозділу;
кількість повернутих на доопрацювання документів Міністром юстиції, першим заступником Міністра та заступником Міністра - керівником апарату, керівником структурного підрозділу;
порушення трудової дисципліни, в тому числі запізнення на роботу;
кількість, якість та складність підготовлених документів (при розгляді звернень, опрацюванні нормативно-правових актів, листуванні з організаціями, складанні звітності);
порушення терміну виконання, встановленого Міністром юстиції, першим заступником Міністра, заступником Міністра - керівником апарату, керівником структурного підрозділу;
виконання роботи тимчасово відсутніх працівників (внаслідок тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці та ін.);
ефективність використання коштів згідно із помісячним планом асигнувань за бюджетними програмами, головним розпорядником яких визначено Міністерство юстиції України.
Отже, відсоток преміювання працівників, встановлений Комісією є рекомендаційним та таким, який визначає розміри преміювання, виходячи із результатів роботи за підсумками певного періоду. При цьому вищенаведеними положеннями чітко передбачено, що до повноважень керівників відповідних органів належить право визначати розмір додаткової заробітної плати у вигляді премії, яка може бути зменшена або збільшена за основними результатами діяльності працівника залежно від їх особистого вкладу в роботу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, і зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, позивачу було зменшено розмір премії на підставі п. 3.1 Положення про преміювання у зв'язку із тим, що за 5 місяців 2013 року позивач 49 робочих днів був відсутній (28 днів - основна та додаткова відпустка, 2 дні - відпустка без збереження заробітної плат та 19 днів - неповний робочий день для вирішення власних інтересів у судах). При цьому жодного дня позивач не перебував у відрядженні.
Зазначене свідчить про неоднакову завантаженість працівників Управління, що також вплинуло на розподіл коштів, передбачених на преміювання працівників Управління.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України (в чинній редакції) яка повністю кореспондується з частиною першою статті 72 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, рішеннями судів у справі № 826/11226/13-а (постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2013 року залишено в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2013 року) встановлено правомірність прийняття Міністерством юстиції України наказу від 10 липня 2013 року №847/к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.».
Рішеннями судів у справі № 826/6763/13-а (постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2013 року залишено в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 грудня 2013 року) встановлено правомірність прийняття Міністерством юстиції України наказу від 12 квітня 2013 року №416/к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.».
З наведеного вбачається, що вказаними рішеннями судів фактично визнано правомірними та обґрунтованими накази Міністерства юстиції України від 10 липня 2013 року №847/к та від 12 квітня 2013 року №416/к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.», якими позивачу було двічі оголошено догану за невиконання доручення заступника Міністра - керівника апарату Сєдова А.Ю. та керівництва Управління внутрішнього аудиту, та за порушення прав етичної поведінки.
Рішеннями судів у справі № 826/16299/13-а (постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року залишено в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2014 року) у межах спірних правовідносин не виявлено протиправності дій Міністерства юстиції України при виплаті позивачу премії у нижчому розмірі за період травень-вересень 2013 року та відмовлено у задоволенні позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати грошової премії та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати з урахуванням щомісячної премії у розмірі 100%.
Наведена позиція судів у справі № 826/16299/13-а узгоджується з рішеннями судів у справі № 826/1708/13-а (постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року залишено в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2013 року), в яких також розглядалося питання нарахування та стягнення заробітної плати з урахуванням премії з тих самих підстав, однак за інший період.
Право керівника структурного підрозділу встановлювати надбавку за виконання особливо важливої роботи передбачено пп. 1 «в» п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».
Отже, керівникам відповідних органів у межах затвердженого фонду оплати праці надано право, а не визначено обов'язок установлювати надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, спеціалістам - у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця та надбавки (винагороди) за вислугу років.
Як встановлено судами, надбавка за виконання особливо важливої роботи у розмірі 20 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років з січня 2012 була встановлена позивачу п. 2 наказу Міністерства юстиції України від 23 січня 2012 р. № 70/к «Про призначення ОСОБА_1.».
Абзацом 5 пп. 1 «в» п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» визначено, що у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначена надбавка скасовується або її розмір зменшується.
Відповідно до п. 2.7 Загального порядку проведення щорічної оцінки виконання державними службовцями покладених на них обов'язків і завдань, затвердженого наказом Головного управління державної служби України від 31 жовтня 2003 року № 122 «Про затвердження Загального порядку проведення щорічної оцінки виконання державними службовцями покладених на них обов'язків і завдань», у Міністерстві юстиції було проведено щорічну оцінку виконання державними службовцями, зокрема, позивачем, покладених на них обов'язків і завдань.
За результатами оцінювання ОСОБА_1 керівником була виставлена підсумкова оцінка - «задовільно».
Згідно з пунктом 2.8 цього ж Порядку підсумкова оцінка «задовільно» виставляється у випадках коли державний службовець досяг певних результатів, володіє певним обсягом навичок, необхідних для виконання посадових обов'язків, і повинен спрямовувати свою діяльність на ті складові, які примушують керівника часом вносити корективи в результати роботи.
Результати щорічної оцінки повинні враховуватися при атестації державних службовців, розгляді питань просування по службі, присвоєнні чергового рангу, установленні передбачених законодавством грошової винагороди, надбавок, премій або змін їх розміру, при вирішенні питання щодо продовження терміну перебування на державній службі, формуванні кадрового резерву та інших питань проходження державної служби (п. 3.1 Порядку).
Враховуючи викладене колишній начальник Управління внутрішнього аудиту Пицик Я.М. звернувся 05 лютого 2013 року із поданням № 18-48/58 до заступника Міністра - керівника апарату із пропозицією зняти надбавку позивачу за виконання особливо важливої роботи в розмірі 20 відсотків.
Відповідно до зазначеного подання за результатами роботи ОСОБА_1 спостерігалося різке зниження якості виконання покладених на нього функціональних обов'язків та виконання доручень керівництва. Крім того, начальник Управління зауважив, що у порівнянні із іншими працівниками, які займають аналогічні посади, завантаження ОСОБА_1 значно менше.
Наказом Міністерства юстиції України «Про скасування надбавки за виконання особливо важливої роботи» від 14 березня 2013 року № 306/к позивачу було скасовано надбавку за виконання особливо важливої роботи, встановлену пунктом 2 наказу Міністерства юстиції України від 23 січня 2012 № 70/к «Про призначення ОСОБА_1.».
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/6763/13-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та скасування наказу від 14 березня 2013 року № 306/к та від 12 квітня 2013 року № 416/к у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю. Вказане рішення залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року, а отже, набрало законної сили.
Крім того судами встановлено, що згідно розподілу коштів на преміювання за квітень-вересень 2013 року за квітень та липень 2013 року премія позивачу не виплачувалась у зв'язку із наявністю догани, за травень 2013 року ОСОБА_1 розподілено премію у розмірі 160,00 гривень, за червень 2013 року - 151,00 гривень, за серпень 2013 року - 40,00 гривень, за вересень 2013 року - 86,00 гривень.
З огляду на встановлені судами обставини справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вимога позивача про стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 недоплаченої заробітної плати за травень, червень, липень, серпень, вересень 2013 року у загальному розмірі 4 825,00 гривень є необґрунтованою, недоведеною та такою, що не підлягає задоволенню.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець