31 травня 2018 року
Київ
справа №826/2937/16
адміністративне провадження №К/9901/51233/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Мороз Л.Л., перевіривши касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року
за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
за участю третьої особи - Служби безпеки України
про визнання протиправною та скасування постанови від 04 лютого 2016 року № 140,
21 травня 2018 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року.
Предметом розгляду у даній справі є визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 04 лютого 2016 року № 140 про накладення штрафу у розмірі 85 000 грн.
Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною шостою статті 12 КАС України до справ незначної складності віднесено, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини десятої статті 12 КАС України до справ незначної складності віднесено справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене також у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Golder v. the United Kingdom» від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі «Ashingdane v. the United Kingdom» від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі «Guerin v. France» від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі «Krombach v. France» від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у
справі «Скорик проти України»); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах «Osman v. The United Kingdom» від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та «Kreuz v. Poland» від 19 червня 2001 року № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року № 21920/93 та рішення у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року № 26737/95).
При цьому Європейський суд з прав людини виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51, 52 рішення у справі «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року № 52854/99, пункти 46, 47 рішення у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року № 32053/13).
Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина «с» статті 7 Рекомендацій).
Враховуючи, що оскаржувані рішення прийняті у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові обставини скаржником не наведені, у відкритті касаційного провадження в даній справі слід відмовити.
Аналогічна позиція висловлена в ухвалах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 543/951/17 та від 26 березня 2018 року у справі № 820/4391/17.
Керуючись статтями 328, 333 КАС України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за участю третьої особи - Служби безпеки України про визнання протиправною та скасування постанови від 04 лютого 2016 року № 140.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
4. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко
Л.Л. Мороз