Справа № 183/1521/18
№ 1-кп/183/712/18
іменем України
01 червня 2018 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42018040010000102відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Петро-Дмитрівка Близнюківського району Харківської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, розлученого, не працюючого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, -
за участю: прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3
Наказом №72 від 03 квітня 2014 року командира військової частини НОМЕР_1 військовослужбовця за призовом по мобілізації сержанта ОСОБА_3 було зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду кулеметника 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 . Сержант ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України був зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Однак, 28 лютого 2015 року сержант ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно та з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, самовільно, без поважних причин залишив військову частину НОМЕР_1 , свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи заходів для повернення до військової частини, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв. 13 березня 2018 року сержант ОСОБА_3 самостійно прибув до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та заявив про себе, внаслідок чого злочин було припинено.
Таким чином, 28 лютого 2015 року сержант ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 без поважних причин та незаконно перебував по за межами військової частини до 13 березня 2018 року.
Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні свою вину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав повністю, обставини, викладені в обвинувальному акті, не оспорює. Давати показання відмовився з огляду на те, що в обвинувальному акті все вірно зазначено, йому нічого доповнити. В скоєному щиро кається.
Оскільки учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, не оспорювали в судовому засіданні обставини, при яких скоєно злочин, суд, відповідно до ст. 349 КПК України, вважає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і учасники судового процесу проти цього не заперечували. Також в судовому засіданні суд роз'яснив учасникам судового процесу, що у даному випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Судом було з'ясовано, що учасники судового процесу правильно розуміють зміст вищенаведених обставин та наслідки такого порядку дослідження доказів, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.
Таким чином, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочину встановленою та доведеною, його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 407 КК України як самовільне залишення військовослужбовцем, крім строкової служби, військової частини без поважних причин тривалістю понад один місяць.
При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин у справі, дані про особу обвинуваченого. Так, обвинувачений ОСОБА_3 вчинив злочин середньої тяжкості, однак раніше не судимий, на обліку у лікарів не перебуває, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Суд визнає пом'якшуючими покарання обставинами щире каяття та з'явлення із зізнанням. Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено. Тому, покарання у виді позбавлення волі обвинуваченого на рівні мінімальної санкції ч. 3 ст. 407 КК України буде достатнім для його виправлення.
Однак, враховуючи наявність пом'якшуючих покарання обставин, особу обвинуваченого та його ставлення до вчиненого, а також усі обставини у справі, суд дійшов до переконання, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства у виді позбавлення волі, і згідно зі ст. 75 КК України він може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Таке покарання, на думку суду, відповідає обставинам справи, тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, буде необхідним і достатнім для його виправлення, і запобігання вчиненню ним нових злочинів.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов'язки повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення лише з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.
Копію вироку видати обвинуваченому та прокурору негайно після його проголошення.
Суддя ОСОБА_1