Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 756/15797/14-ц
провадження № 61-11307св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - відповідач - ОСОБА_4,
відповідач - позивач - ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_8, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 червня 2016 року у складі судді Маринченко М. М., рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року у складі суддів: Котули Л. Г., Волошиної В. М., Слюсар Т. А., та касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року у складі суддів: Котули Л. Г., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,
У листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 15 липня 2004 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб, у якому народилися дві доньки: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2.
У період шлюбу ними було набуте таке майно :
- квартира АДРЕСА_1, загальною площею 122,10 кв. м, зареєстрована на ім'я відповідача, придбана на підставі договору купівлі-продажу квартири від 31 січня 2008 року, вартістю 1 717 909,00 грн, що за погодженням сторін дорівнює еквіваленту за курсом НБУ 340 180,00 дол. США.
- ? частина нежилого будинку, зареєстрована на його ім'я на підставі договору купівлі-продажу частини нежилого будинку від 19 грудня 2007 року, що розташований на АДРЕСА_2, загальною площею 213, 60 кв. м, вартістю 757 500,00 грн;
- громадська вбиральня, зареєстрована на його ім'я на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 2010 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 44, 6 кв. м, вартістю 20 000,00 грн та земельна ділянка, надана для обслуговування господарських будівель і споруд, що набута на його ім'я на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 грудня 2010 року, розташованої за цією ж адресою, площею 0, 0750 га, кадастровий номер НОМЕР_3, вартістю 30 000,00 грн;
- земельна ділянка, зареєстрована на його ім'я, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2010 року, площею 4, 9512 га, кадастровий номер НОМЕР_4, що розташована за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, Димерська селищна рада, за межами населеного пункту, вартістю 600 600,00 грн;
- житловий будинок, придбаний на ім'я матері відповідача, ОСОБА_13, та подарований ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 06 грудня 2008 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, вартістю 71 589, 00 грн;
- земельна ділянка, що набута на ім'я відповідача, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_5, виданого на підставі рішення 15 сесії 5 скликання Ясногородської сільської ради від 30 травня 2008 року № 180, площею 0,0990 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5, вартістю 40 000,00 грн;
- земельна ділянка, придбана на ім'я відповідача, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_6, виданого на підставі рішення Ясногородської сільської ради 6 сесії 6 скликання від 28 січня 2011 року № 26, площею 0, 0250 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, вартістю 10 000,00 грн;
- земельна ділянка, придбана відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_7, виданого на підставі рішення Ясногородської сільської ради 6 сесії 6 скликання від 28 січня 2011 року № 26, площею 0, 0087 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, вартістю 4 000,00 грн;
- земельна ділянка, набута на ім'я позивача, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_8, виданого на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 11 листопада 2009 року № 2073, площею 0, 1200 га, що розташована за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, Димерська селищна рада за межами населеного пункту , вартістю 48 000,00 грн;
- земельна ділянка, набута на ім'я позивача, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_9, виданого на підставі рішення Димерської селищної ради 2 сесії 6 скликання від 21 грудня 2010 року № 25, площею 0,3000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_6, вартістю 120 000,00 грн.
Як на факт підтвердження фінансової можливості придбання квартири АДРЕСА_1, позивач посилався на виписки з його банківських рахунків. Також зазначав, що для придбання цієї квартири 21 липня 2007 року ним було отримано від ОСОБА_7 у позику 1 500 000,00 грн, що на момент отримання позики становило 300 000,00 дол. США, з яких: 23 липня 2007 року 1 010 000,00 грн були сплачені продавцю квартири на підставі попереднього договору купівлі-продажу від 23 липня 2007 року, а решта 23 липня 2007 була покладена на банківський рахунок та знята декількома операціями по видачі готівки перед укладенням основного договору. Також зазначав, що за час шлюбу у цій квартирі був проведений ремонт, що значно збільшило її вартість, що підтверджується відповідними фотографіями на момент придбання квартири та на сьогоднішній день.
Крім того, зазначав, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4, був придбаний за кошти сторін із сімейного бюджету. Будинок реконструйовано, про що свідчить сертифікат відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам від 28 липня 2010 року. Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 31 серпня 2010 року опис об'єкта складається з житлового будинку вартістю 19 031,00 грн, госпблоку вартістю 124 436,00 грн, огорожі вартістю 38 919,00 грн, колонки питної вартістю 4 715,00 грн, площадки вартістю 1 865,00 грн, убиральні - літнього душу вартістю 5 549,00 грн, літньої кухні вартістю 28 605,00 грн, альтанки вартістю 23 555,00 грн, гаража вартістю 58 598,00 грн, погреба вартістю 53 290,00 грн, господарської будівлі вартістю 2 460,00 грн, бані вартістю 49 706,00 грн. Після реконструкції будинку його вартість значно зросла, оскільки будинок було придбано за 71 589,00 грн, а зараз вартість будинку та прилеглих до нього споруд становить 510 729,00 грн.
Під час розгляду справи позивач за первісним позовом уточнив позовні вимоги та зазначив, що в період шлюбу сторонами також було придбано рухоме майно, а саме:
- транспортний засіб Mitsubishi Grandis, 2.4, 2008 року випуску, зареєстрований на ім'я відповідача на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10, виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 24 січня 2008 року, державний номер ТЗ НОМЕР_11, вартістю 124 000,00 грн;
- транспортний засіб Toyota Camry, 3,5, 2008 року випуску, зареєстрований на його ім'я, технічний паспорт НОМЕР_12, державний номер НОМЕР_1, вартістю 61 728,00 грн.
Ураховуючи, що реальний поділ транспортних засобів здійснити неможливо, просив стягнути з відповідача на його користь ? частину різниці їх вартості.
Оскільки він та відповідач не можуть дійти згоди щодо поділу майна, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив у порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на:
- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1;
- 1/8 частину нежитлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2;
- 1/2 частину громадської вбиральні за адресою: АДРЕСА_3;
- 1/2 частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3;
- 1/2 земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, Димерська селищна рада, за межами населеного пункту, площею 4, 9512 га;
- 1/2 житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_4;
- 1/2 частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4;
- виділити йому транспортний засіб Toyota Camry, 3,5, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та стягнути з ОСОБА_5 1/2 різниці вартості виділених транспортних засобів у розмірі 31 136,00 грн.
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_5 право власності на:
- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1;
- 1/8 частину нежитлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2;
- 1/2 частину громадської вбиральні, що розташована за адресою: АДРЕСА_3;
- 1/2 земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3;
- 1/2 земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, Димерська селищна рада, за межами населеного пункту, площею 4, 9512 га;
- 1/2 житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_4;
- 1/2 частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4;
- виділити відповідачу транспортний засіб Mitsubishi Grandis, 2.4, 2008 року випуску, державний номер ТЗ НОМЕР_11.
У грудні 2012 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якій посилалася на те, що під час спільного проживання у шлюбі з ОСОБА_4 ними було набуто майно, яке є спільною сумісною власністю та підлягає поділу, а саме: квартира, ? частина нежилого будинку; громадська вбиральня та земельна ділянка, надана для обслуговування господарських будівель та споруд, шість земельних ділянок, житловий будинок та земельна ділянка, яка прилягає до нього. При цьому зазначала, що відповідачем навмисно приховано, що під час шлюбу у 2008 році ними було придбано автомобіль марки Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1 в автосолоні "Тойота", вартістю 216 000,00 грн. Крім того, на лікування відповідача у Київській міській клінічній лікарні з 01 січня 2012 року від перенесеної ним черепно-мозкової травми їй довелося брати позику у знайомих та родичів, що підтверджується розписками на загальну суму 280 000,00 грн.
В уточненій позовній заяві вказувала, що під час перебування у шлюбі з відповідачем, 27 грудня 2007 року її матір'ю, ОСОБА_13, подаровано їй житловий будинок загальною площею 40,8 кв. м, житловою площею 19,8 кв. м з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, відповідно до договору дарування від 26 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Голуб Л. А., зареєстрованого в реєстрі за № 10012, та прилеглу до нього земельну ділянку АДРЕСА_7 для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0, 2500 га, кадастровий номер НОМЕР_13, що розташована за цією ж адресою відповідно до договору дарування земельної ділянки від 26 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Голуб Л. А., зареєстрованого в реєстрі за № 10016. Вказаний будинок та земельна ділянка 06 липня 2007 року були придбані її матір'ю ОСОБА_13 у громадянки ОСОБА_15 Договір купівлі-продажу будинку і земельної ділянки було вчинено за 555 500,00 грн, що на момент укладення договору по курсу НБУ становило 110 000,00 дол. США. Для придбання будинку та земельної ділянки її мати достроково розірвала ощадний депозит і отримала в ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» готівку у сумі 202 237,00 дол. США, що підтверджується випискою за вкладом (депозитний) рахунку НОМЕР_19.
Також позивач за зустрічним позовом посилалася на те, що в період володіння земельною ділянкою її матір'ю, з 06 липня 2007 року до 26 грудня 2007 року було зведено: убиральню, літній душ, літню кухню, альтанку, гараж, погріб, господарську будівлю, баню, про що свідчать матеріали технічного паспорта КМ Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації» на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_4 При цьому факт проведення реконструкції в 2007 році підтверджує довідка про погодження прийняття об'єкта в експлуатацію, видана виконкомом Ясногородської сільської ради Вишгородського р-ну Київської обл., від 25 червня 2010 року, якою погоджено прийняття в експлуатацію реконструйованого двоповерхового житлового будинку з улаштуванням другого поверху загальною площею 43,7 кв. м, житловою площею 22,7 кв. м та надвірними спорудами "Г" - прибудова, "Е" - убиральня-літній душ, "Є" - літня кухня, " Ж" - альтанка , "З" - гараж, під "З" - погріб, "І" - сауна, за адресою: АДРЕСА_4
ОСОБА_5 вказувала, що реконструкція будинку та зведення господарських будівель були зроблені без отримання відповідного дозволу на виконання будівельних робіт.
На підставі зазначеної довідки про погодження прийняття приватної будівлі в експлуатацію, виданої Ясногородською сільрадою, та технічного паспорта на будівлю від 29 квітня 2010 року, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 28 липня 2010 року, було видано сертифікат, реєстраційний номер НОМЕР_14, відповідно до державних будівельних норм, стандартів та правил закінченого будівництвом об'єкта: реконструкції одноповерхового житлового будинку, загальною площею 43,70 кв. м, житловою площею будинку 22,70 кв. м з господарськими будівлями у АДРЕСА_4 відповідно до технічного паспорта комунального підприємства Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" від 29 квітня 2010 року, інвентарний номер 5100085.
Після отримання нею як власником будинку зазначеного сертифіката, Ясногородською сільською радою було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 серпня 2010 року серія НОМЕР_15 (підстава: рішення виконавчого комітету Ясногородської сільської ради 09 серпня 2010 року № 27).
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_5 на праві приватної власності належить: житловий будинок «А», загальна площа 43,7 кв. м, житлова площа 22,7 кв. м; госпблок «Г»; огорожа 8-10; колонка питна «І»; площадка «ІІ»; убиральня-літній душ «Е»; літня кухня «Є»; альтанка «Ж»; гараж «З»; погріб під «З»; господарська будівля «И»; баня «І».
Ринкова вартість домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 27 грудня 2013 року № 89, виконаної ПП "Науково-дослідна лабораторія судових експертиз» на виконання ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2013 року складає 514 000,00 грн, в тому числі: вартість житлового будинку (госп. блоку «Г», площею 88,6 кв. м з господарськими будівлями та спорудами), складає 143 000,00 грн; вартість земельної ділянки площею 0,25 га складає 371 000,00 грн.
За таких підстав, ОСОБА_5 вважає, що в 2010 році нею було узаконене право власності на майно, отримане в дар від її матері ОСОБА_13
Ураховуючи наведене, позивач за зустрічним позовом з посиланням на положення статті 57 СК України зазначала, що житловий будинок та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4, які подаровані їй ОСОБА_13, належать їй на праві особистої приватної власності і не можуть бути предметом поділу спільного майна подружжя.
При цьому ОСОБА_5 зазначала, що посилання ОСОБА_4 на його особисту та фінансову участь у реконструкції цього будинку не відповідають дійсним обставинам та офіційним документам, а надані ним документи - договір про виконання будівельно-ремонтних робіт від 19 квітня 2010 року та додані квитанції до нього - не можуть розглядатись як доказ, оскільки є сфальсифікованими і нікчемними, що стало підставою для порушення кримінального провадження № 12013100150000236 за частиною першою статті 358 КК України.
Також позивач за зустрічним позовом вказувала на те, що за час спільного проживання з відповідачем на її ім'я на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2008 року була придбана квартира загальною площею 122,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та вартість цієї квартири на день укладення договору купівлі-продажу складала 1 717 909,00 грн, що становило 340 180, 00 дол. США.
При цьому посилалася на те, що квартира набута частково за рахунок її особистих коштів, оскільки 23 серпня 2006 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляпуновою Я. Л. за № 5055, нею була відчужена квартира, що знаходилась за адресою: АДРЕСА_8, яка належала їй на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 грудня 2000 року (тобто була придбана до укладення шлюбу з відповідачем). Продаж квартири було здійснено за 757 000,00 грн, що відповідно до офіційного курсу гривні за даними НБУ станом на 23 серпня 2006 року становило 150 000,00 дол. США.
За договором купівлі-продажу від 02 квітня 2009 року нею продано ще одну належну на праві власності квартиру, що була отримана нею в дар, продаж було здійснено за суму, що відповідала 116 000,00 дол. США.
Таким чином, нею було отримано від продажу її власних квартир 266 000,00 дол. США, які було витрачено на спірну квартиру.
23 липня 2007 року нею був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за яким продавець отримав суму завдатку в розмірі 1 010 000,00 грн, що еквівалентно 200 000,00 дол. США.
У подальшому ОСОБА_5 зазначала, що в день підписання попереднього договору купівлі-продажу квартири, 23 липня 2007 року, її матір'ю ОСОБА_13 на виконання їх усної домовленості з ощадного депозитного рахунку НОМЕР_16 (вклад «Заощадження» (річний)) в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» були зняті кошти в розмірі 303 263,78 дол. США, що підтверджується копією виписки по вкладному рахунку. Частина цих коштів в розмірі 200 000,00 дол. США, були передані позивачу за зустрічним позовом для сплати за попереднім договором купівлі-продажу. Факт передачі їй коштів в розмірі 200 000,00 дол. США для укладення попереднього договору купівлі-продажу квартири можуть підтвердити її мати та батько.
З цих підстав вважає, що зазначена квартира набута нею під час перебування у шлюбі з відповідачем, але частково за кошти, які належали їй особисто, отже на момент придбання квартири її частка у цьому майні складала:
266 000,00 дол. США х 100 %/340 180,00 дол. США = 78,19 %.
З урахуванням наданого розрахунку та висновку експерта позивач за зустрічним позовом просила визнати за нею право особистої приватної власності на частку у квартирі, придбаній під час перебування у шлюбі з відповідачем, в розмірі 78,19 % від загальної вартості квартири.
Відповідно частка квартири, що належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності складає: 100 % - 78,19 % = 21,81 %.
Згідно з висновком експерта від 27 грудня 2013 року № 89 вартість квартири становить 2 543 000,00 грн. Відповідно до спільної сумісної власності з урахуванням попередніх розрахунків часток їй належить майно на суму: 2 543 000,00 х 21,81 % = 554 628,30 грн.
Таким чином, вартість частки ОСОБА_4 у квартирі складає: 554 628,30 грн/2 = 277 314,15 грн.
Враховуючи наведене, вважає, що частка ОСОБА_4 у квартирі є незначною, сам він у квартирі не проживає, тому ця частка може бути залишена у її власності.
З огляду на те, що згоди про поділ майна вона та відповідач дійти не можуть, у порядку поділу спільного майна колишнього подружжя, з урахуванням змін та доповнень до зустрічного позову, ОСОБА_5 просила визнати за нею право приватної власності на таке майно:
- квартиру загальною площею 122,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
- 1/4 частину нежилого будинку АДРЕСА_2, загальною площею 122,10 кв. м;
- стягнути на її користь з ОСОБА_4 компенсацію різниці у вартості присудженого майна в сумі 547 435,85 грн;
- стягнути з відповідача на її користь збитки за оплату послуг експерта в сумі 11 113,60 грн;
- стягнути на її користь з ОСОБА_4 140 000,00 грн;
- визнати житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_4 та земельну ділянку АДРЕСА_7 для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,2500 га кадастровий номер НОМЕР_13, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 її особистою приватною власністю.
Визнати недійсними такі правочини:
- договір на проведення ремонтно-будівельних робіт від 19 квітня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_6 на проведення ремонтних робіт за адресою: с. Ясногородка, Вишгородський р-н, Київська обл., АДРЕСА_4, загальною вартістю робіт 1 071 730 ,00 грн;
- договір позики від 23 липня 2007 року , на підставі якого ОСОБА_4 було отримано від ОСОБА_7 позику в розмірі 1 500 000,00 грн, що на момент позики дорівнювало в еквіваленті 300 000,00 дол. США;
- договір позики від 28 листопада 2007 року, на підставі якого ОСОБА_4 було отримано від ОСОБА_7 позику в розмірі 1 500 000,00 грн, що на момент позики дорівнювало в еквіваленті 300 000,00 дол. США.
У порядку поділу спільного майна подружжя просила визнати за ОСОБА_4 право приватної власності на таке майно:
- громадську вбиральню, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3;
- земельну ділянку, надану для ведення комерційної діяльності, площею 0,0750 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3;
- земельну ділянку, надану для ведення садівництва, площею 4,9512 га, кадастровий номер НОМЕР_4, розташовану за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, Димерська селищна рада, за межами населеного пункту;
- стягнути з ОСОБА_4 на її користь судові витрати (що включають всі судові збори, що здійснені нею за час розгляду справи, та витрати на проведення експертизи), а також витрати на правову допомогу в сумі 4 000,00 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 29 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 про поділ: земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_5, площею 0,0990 га; земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, площею 0,0087 га; земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, Димерська селищна рада, за межами населеного пункту, площею 0, 0120 га; земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_9, площею 0, 3000 га залишено без розгляду ( а. с. 3, т. 2).
Цією ухвалою Оболонського районного суду міста Києва позовні вимоги ОСОБА_4 про поділ земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, площею 0, 0250 га, залишено без розгляду (а. с. 57, т. 2).
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 про поділ: транспортних засобів Toyota Camry, 3.5, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рама) НОМЕР_17 та Мітсубісі Грандіс 2.4, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_18 залишено без розгляду (а. с. 267, т. 2 ).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 червня 2016 року первісний позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_5 житловий будинок загальною площею 43,70 кв. м, житловою площею 22,70 кв. м з господарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_4, та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_13, яка розташована за цією ж адресою.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на:
- квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа 122,10 кв. м, жила площа 60,20 кв. м);
- 1/8 частину нежилого будинку АДРЕСА_2 (загальна площа нежилого будинку 213, 60 кв. м):
- 1/2 частину громадської вбиральні, розташованої в АДРЕСА_3 (загальна площа громадської вбиральні 44,6 кв. м);
- 1/2 частину земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_3, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площа земельної ділянки 0,0750 га, кадастровий номер НОМЕР_3;
- 1/2 частину земельної ділянки площею 4,9512 га, кадастровий номер НОМЕР_4, розташованої в Київській обл., Вишгородський р-н, Димерська селищна рада, за межами населеного пункту, цільове призначення земельної ділянки для ведення садівництва.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на:
- 1/8 частину нежилого будинку АДРЕСА_2 (загальна площа нежилого будинку 213,60 кв. м):
- 1/2 частину громадської вбиральні, розташованої в АДРЕСА_3 (загальна площа громадської вбиральні 44,6 кв. м);
- 1/2 частину земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_3, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площа земельної ділянки 0,0750 га, кадастровий номер НОМЕР_3;
- 1/2 частину земельної ділянки площею 4,9512 га, кадастровий номер НОМЕР_4, розташованої в Київській обл., Вишгородський р-н, Димерська селищна рада, за межами населеного пункту, цільове призначення земельної ділянки для ведення садівництва.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 105 750,00 грн.
Визнано недійсним договір на проведення ремонтно-будівельних робіт від 19 квітня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_6
Визнано недійсним договір позики від 23 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7
Визнано недійсним договір позики від 28 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 11 113,90 грн витрат на проведення судової експертизи, 730,80 грн витрат на сплату судового збору та 4 000,00 грн витрат на правову допомогу.
У задоволенні інших вимог первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_5 за час шлюбу, але частково за кошти, які належали їй особисто, а саме: були надані її матір'ю ОСОБА_13 У зв'язку з цим частка у квартирі, відповідно до розміру її внеску, є особистою приватною власністю ОСОБА_5 і складає 76,43 % Відповідно частка квартири, що належить ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності складає 23,57 %. З урахуванням положень частини третьої статті 70 СК України частку ОСОБА_5 збільшено та визнано за нею право власності на квартиру № 37 у зв'язку з тим, що з нею у цій квартирі постійно проживають малолітні діти, які знаходяться на її утриманні, а розмір аліментів, які ОСОБА_4 повинен сплачувати за рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 червня 2014 року (на даний час 765,50 грн на одну дитину) не достатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Також суд вважав доведеними позовні вимоги, що сторонам у рівних частках належить таке майно:
-1/8 частина нежилого будинку АДРЕСА_2 (загальна площа нежилого будинку 213, 60 кв. м);
- 1/2 частина громадської вбиральні, розташованої в АДРЕСА_3 (загальна площа громадської вбиральні 44,6 кв. м);
- 1/2 частина земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_3, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площа земельної ділянки 0,0750 га, кадастровий номер НОМЕР_3;
- 1/2 частина земельної ділянки площею 4,9512 га, кадастровий номер НОМЕР_4, розташованої в Київській обл., Вишгородський р-н, Димерська селищна рада, за межами населеного пункту, цільове призначення земельної ділянки для ведення садівництва.
12 липня 2008 року, тобто під час шлюбу, сторонами було придбано автомобіль Тойота Камрі, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_17, державний номер НОМЕР_1, який було відчужено ОСОБА_4 після відкриття провадження у справі без погодження з ОСОБА_5, тому на її користь підлягає стягненню половина вартості цього автомобіля, а саме 105 750,00 грн.
Оскільки житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, набуті ОСОБА_5 хоч і за час шлюбу, але на підставі договорів дарування, вони є особистою приватною власністю ОСОБА_5 Вказане майно збільшилося у своїй вартості за рахунок реконструкції житлового будинку та будівництва нових господарських будівель, які згідно з технічним паспортом, виготовленим Вишгородським бюро технічної інвентаризації станом на 29 квітня 2010 року, та довідки виконкому Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області про погодження прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію від 25 червня 2010 року, проведені у 2007 році, тобто до дарування їх 26 грудня 2007 року ОСОБА_13 ОСОБА_5 Посилання ОСОБА_4 на те, що реконструкція житлового будинку та будівництво нових господарських будівель було здійснено після дарування будинку та земельної ділянки протягом 2008-2010 років за рахунок його трудових та грошових затрат не підтверджено належними доказами.
Оскільки договір проведення ремонтно-будівельних робіт від 19 квітня 2010 року укладений між ОСОБА_4 (замовник) та СПД ОСОБА_6 (виконавець) без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені (тобто будівництво передбачених договором об'єктів в обумовлені договором строки не здійснювалося), суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання цього правочину недійсним. Крім того, цей договір виходить за межі дрібного побутового та укладений ОСОБА_4 без згоди дружини, тому його слід визнати недійсним.
Договір позики від 23 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, за яким ОСОБА_7 надав у позику ОСОБА_4 1 500 000,00 грн, що дорівнює 300 000,00 дол. США, на купівлю квартири за адресою: АДРЕСА_1, та договір позики від 28 листопада 2007 року, за яким ОСОБА_7 надав ОСОБА_4 1 500 000,00 грн., що дорівнює 300 000,00 дол. США, на купівлю частини нежилого будинку за адресою: АДРЕСА_2, та на ремонт квартири за адресою: АДРЕСА_1, слід визнати недійсними на підставі положень частини другої статті 65 СК України, як такі, що виходять за межі дрібного побутового та укладені без згоди ОСОБА_5
ОСОБА_5 не надано доказів, що грошові кошти, отримані нею за договорами позики від 05 та 12 січня 2012 року, використані саме на лікування ОСОБА_4, тому підстави для задоволення цих позовних вимог відсутні.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 червня 2016 року в частині поділу квартири скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (загальна площа 122,10 кв. м, жила площа 60.20 кв. м). Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (загальна площа 122,10 кв. м, жила площа 60.20 кв. м).
В іншій оскаржуваній частині рішення залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 набута на ім'я ОСОБА_5 за час перебування її у шлюбі з ОСОБА_19 У договорі купівлі-продажу цієї квартири позивач вказувала, що квартира є спільною сумісною власністю. З огляду на те, що відсутні дані про те, що між сторонами була домовленість про частки кожного із подружжя в квартирі, необхідно вважати, що їх частки є рівними. Посилання ОСОБА_5 на те, що на час придбання цієї квартири їй надавала грошові кошти мати, ОСОБА_13, не заслуговують на увагу, оскільки договору дарування чи договору позики на підтвердження зазначених обставин суду надано не було. Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції сторони уклали мирову угоду, за умовами якої вони визнавали, що спірна квартира є спільною сумісною власністю і підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
Інші висновки суду першої інстанції є законними та ґрунтуються на матеріалах справи.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що надані ОСОБА_4 виписки з його банківських рахунків, на які він посилається як на підставу визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, свідчать про відсутність достатньої кількості коштів для її придбання. Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не врахували того факту, що за час шлюбу ОСОБА_5 змушена була продати дві належні їй на праві особистої приватної власності двокімнатні квартири, і загальна сума отриманих від продажу коштів складала 266 000,00 дол. США, які нею були передані ОСОБА_13 Крім того, суд апеляційної інстанції, визнаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю сторін, послався на мирову угоду сторін, затверджену ухвалою суду першої інстанції, згідно з якою сторони погодили, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, проте суд не врахував, що зазначена ухвала скасована судом апеляційної інстанції. З урахуванням матеріалів справи та інтересів двох дітей, суд першої інстанції справедливо та в межах наданих йому законодавством повноважень відступив від правила рівності часток подружжя, і присудив квартиру на її користь, оскільки вона на сьогодні не має іншого житла, а спільне проживання і користування майном з ОСОБА_4 є неможливими через неприязні стосунки.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року та з урахуванням уточнень від 27 лютого 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4, ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_5 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4, та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за цією ж адресою; визнати недійсним договір на проведення ремонтно-будівельних робіт від 19 квітня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_6, договір позики від 23 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, та договір позики від 28 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 105 750,00 грн, а також судові витрати, до яких входить проведення експертизи, судовий збір та правова допомога,та в цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що у 2007 році ОСОБА_4 було придбано будинок та земельну ділянку у с. Ясногородка Вишгородського р-ну Київської області. Майно було оформлено першочергово на матір відповідачки, ОСОБА_13, яка в подальшому, за домовленістю, мала подарувати його ОСОБА_5 Фінансова можливість позивача на придбання спірного майна підтверджується виписками з банківського рахунку в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», договорами позики від 23 липня 2007 року та від 28 листопада 2007 року, які безпідставно визнано недійсними. Також він мав готівкові кошти, отримані від своєї підприємницької діяльності. Крім того, матеріали справи містять фотокартки зазначеної земельної ділянки, з яких вбачається, що на момент укладення договору дарування, 26 грудня 2007 року, більшості надвірних будівель не існувало, земельна ділянка була незабудована. На аркушах справи 66-70 (т. 2) містяться фотокартки вже після реконструкції земельної ділянки, з яких вбачається, що на земельній ділянці наявні об'єкти нерухомого майна, вказані у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно від 31 серпня 2010 року. Витрати ОСОБА_4 за роботу майстрів та на будівельні матеріали підтверджуються копіями накладних, товарних чеків, фіскальних чеків. Також зазначав, що договори позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладені з дотриманням усіх істотних умов договору, а отже відсутні підстави для визнання договорів недійсними. Крім того, ОСОБА_5 не надано доказів, що вона не знала про укладення договору позики для придбання квартири, а також остання не заперечувала проти купівлі квартири за гроші, які були отримані у позику. Судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, проте рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 червня 2016 року вимога про компенсацію понесених ОСОБА_5 судових витрат була задоволена в повному обсязі, що не відповідає вимогам законодавства.
Крім того, представник ОСОБА_4, ОСОБА_8, додав до касаційної скарги додаткові пояснення, у яких зазначав, що рішенням Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області від 18 березня 2009 року № 14 «Про надання дозволу на будівництво» дозволено гр. ОСОБА_5 будівництво житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: с. Ясногородка, АДРЕСА_4 на земельній ділянці площею 0,25 га. Також вказано, що це рішення не дає права на проведення будь-яких будівельних робіт без отримання дозволу на забудову в Вишгородській інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю. Зазначене рішення підтверджує той факт, що будь-яка реконструкція споруд на земельній ділянці в с. Ясногородка на АДРЕСА_4, можлива була лише після отримання зазначених дозволів.
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_5 представник ОСОБА_4, ОСОБА_8, зазначав, що у відповіді на адвокатський запит АТ ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» від 21 січня 2016 року щодо підтвердження інформації про зняття коштів ОСОБА_20 та ОСОБА_13 зазначено, що така інформація відсутня та не може бути надана. Таким чином, АТ «Райффайзен Банк Аваль» не підтвердив інформацію щодо участі ОСОБА_13 у придбанні спірної квартири. Також у заяві, засвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_21, зазначається, що набуте майно є спільною сумісною власністю подружжя та правочин укладається в інтересах сім'ї. Тим самим приватний нотаріус засвідчив той факт, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя. Твердження ОСОБА_5, що ОСОБА_4 не бере участі в утриманні дітей не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_4 перераховує аліменти на утримання своїх дітей на рахунок ВДВС Оболонського районного управління юстиції, що підтверджується матеріалами справи, зокрема на аркушах справи 109 - 116 (т. 6). Крім того, ОСОБА_4 з власної ініціативи додатково купує дітям іграшки, продукти харчування, канцелярські приладдя, одяг та взуття тощо, також здійснює оплату навчання своїх дітей в Київській дитячій академії мистецтв (а. с. 165-180, 186-189, т. 4). Вважає касаційну скаргу ОСОБА_5 безпідставною та необґрунтованою.
У запереченні на касаційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5 посилалася на те, що її мати, ОСОБА_13, достроково розірвала свій депозитний договір з банком та отримала 202 327,38 дол. США (а. с. 100, т. 4). За рахунок наявних у її матері коштів у 2007 році було придбано та проведено реконструкцію будівель у с. Ясногородка, що підтверджено показами свідків та технічним паспортом на садибний житловий будинок АДРЕСА_4. Докази того, що у липні 2007 року ОСОБА_4 надав кошти на придбання будинку та земельної ділянки у с. Ясногородка у матеріалах справи відсутні. Жоден із чеків, квитанцій чи накладних не підтверджує, що ці будівельні матеріали було витрачено на домоволодіння у с. Ясногородці. Крім того, матеріали справи містять беззаперечні докази відсутності такого суб'єкта підприємницької діяльності (або фізичної особи - підприємця), як ОСОБА_6 у відповідних реєстрах, відсутність його у зазначеному в договорі місці, невірність (відсутність) особи з таким ідентифікаційним номером, відсутність у нього будівельних дозволів та ліцензій. Також у матеріалах справи відсутні акти приймання-здачі робіт за договором ремонтно-будівельних робіт від 19 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_6 Вважає безпідставними доводи касаційної скарги про видачу дозволів на проведення будівництва будинку та господарський будівель у 2008 році, оскільки сторони мали намір побудувати на земельній ділянці будинок, однак будівництво нового будинку проведено не було, про що свідчить, зокрема і висновок експерта (а. с. 50-57, т. 3).Вважає касаційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_8, необґрунтованою.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
20 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, оскільки зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами установлено, що з 15 липня 2004 року до 15 березня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі ( а. с. 8, т. 1, а. с. 101, т. 4).
У цьому шлюбі народилися дві дочки: ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, які проживають разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 106, 107, т. 1).
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 31 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є., за реєстровим номером 197, ОСОБА_5 (під час перебування у шлюбі) придбала у ОСОБА_22 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 122,10 кв. м, жилою 60,20 кв. м, вартістю 1 717 909,00 грн, що дорівнює еквіваленту 340 180,00 дол. США за курсом НБУ 1 дол. США=5,05 грн (а. с. 13-14, т. 1).
Зі змісту договору вбачається, що продавець ОСОБА_22 за попереднім договором від 23 липня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є, за реєстровим номером 1563, отримав 1 010 000,00 грн, які виключаються із суми повної вартості спірної квартири.
У пункті 6 цього договору зазначено, що покупець заявляє і свідчить, що на момент укладання цього договору вона перебуває у шлюбі з гр. ОСОБА_4, ІН НОМЕР_2, який окремою заявою повідомив про свою згоду на укладання цього договору, квартира набувається ними як спільна сумісна власність (а. с. 210, т. 4).
Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з пунктом 3 частини першої, частини сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_5 за час шлюбу, але частково за кошти, які належали їй особисто, а саме були надані їй її матір'ю ОСОБА_13 При поділі частки у квартирі у розмірі 23,57 %, що є спільною сумісною власністю подружжя, на кожного з подружжя припадає 11,785 %. З урахуванням положень частини третьої статті 70 СК України суд збільшив частку ОСОБА_5 на частку ОСОБА_4 у розмірі 11,785 % та визнав за ОСОБА_5 право власності на спірну квартиру у зв'язку з тим, що з нею у спірній квартирі постійно проживають малолітні діти, які знаходяться на її утриманні, а розмір аліментів, які ОСОБА_4 повинен сплачувати за рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 червня 2014 року, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Також суд врахував ту обставину, що між сторонами склалися неприязні стосунки, ОСОБА_4 в квартирі не проживає, за житлово-комунальні послуги не сплачує, спільне проживання у квартирі сторін є неможливим.
Суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився та виходив з того, що відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Посилання ОСОБА_5 на те, що на придбання цієї квартири їй надавала грошові кошти мати, ОСОБА_13, не заслуговують на увагу, оскільки договору дарування чи договору позики на підтвердження зазначених обстави суду надано не було. Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції сторони уклали мирову угоду, за умовами якої вони визнавали, що квартира, яка знаходиться за адресною: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю і підлягає поділу між сторонами в рівних частках. Висновок суду першої інстанції про необхідність відійти від рівності часток, оскільки з ОСОБА_5 залишилися проживати неповнолітні діти і розмір аліментів є недостатнім для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, є необґрунтованим, оскільки позивач за зустрічним позовом не позбавлена можливості пред'явити вимоги до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей.
Відповідно до частин першої, третьої статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як на одну з підстав, що підтверджувала б спільну сумісну власність та рівність часток у спірній квартирі, ОСОБА_4 посилався на договори позики від 23 липня та 28 листопада 2007 року, укладені між ним та ОСОБА_7, відповідно до яких ОСОБА_4 отримав у позику 1 500 000, 00 грн, що еквівалентно 300 000,00 дол. США на придбання квартири АДРЕСА_1 та 1 500 000, 00 грн, що еквівалентно 300 000, 00 дол. США на купівлю частини нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та на ремонт квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 80, 81, т. 2).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення частини першої статті 215 ЦК України, визнав зазначені договори позики недійсними, оскільки вони були укладені ОСОБА_4 без згоди ОСОБА_5, що суперечить вимогам статті 65 СК України.
Разом з цим положення статті 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання позики, оскільки позика є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку про те, що укладання ОСОБА_4 договорів позики від 23 липня та 28 листопада 2007 року не вимагає згоди ОСОБА_5, оскільки укладання договору позики одним із подружжя є набуття ним у власність коштів, що саме по собі не створює обов'язків для другого з подружжя, а тому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним через відсутність згоди другого з подружжя на його укладення.
Відповідно до статті 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на потреби сім'ї.
Факт використання одержаного за договором на потреби сім'ї підлягає доказуванню, однак сама по собі відсутність письмової згоди другого з подружжя на укладення договору позики і використання цих коштів в інтересах сім'ї не є підставою для визнання такого договору недійсним.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, цих норм матеріального права не врахував та дійшов помилкового висновку про недійсність договорів позики з підстав відсутності письмової згоди ОСОБА_5 на їх укладення.
Разом із цим помилковість висновків судів про недійсність договорів позики не впливає на висновок апеляційного суду про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю колишнього подружжя, оскільки таких висновків суд дійшов на підставі оцінки інших наявних у справі доказів.
Зокрема, апеляційний суд послався на пункт 6 договору купівлі-продажу спірної квартири від 31 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_22, в якому зазначено, що покупець заявляє і свідчить, що на момент укладання цього договору вона перебуває у шлюбі з гр. ОСОБА_4, який окремою заявою повідомив про свою згоду на укладання цього договору, квартира набувається ними як спільна сумісна власність.
Враховуючи наведені обставини, відповідно до статті 60 СК України та частини першої статті 70 СК України суд вважав, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності сторін, матеріали справи не містять даних, що між сторонами існувала домовленість про їх частки у квартирі, тому слід вважати їх частки рівними.
Апеляційний суд обґрунтовано вважав висновок суду першої інстанції про необхідність відійти від рівності часток з тих підстав, що з ОСОБА_5 залишилися проживати неповнолітні діти і розмір аліментів є недостатнім для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування помилковим, оскільки позивач за зустрічним позовом не позбавлена можливості пред'явити вимоги до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витратах на утримання дітей.
Також суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позовних вимог ОСОБА_5, що квартира АДРЕСА_1 придбана за кошти, які їй надала мати, ОСОБА_13
Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах та обставинах справи та є правильними.
Щодо доводів касаційної скарги представника ОСОБА_4, ОСОБА_8, про те, що за час шлюбу житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, істотно збільшилися у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя слід зазначити таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
У частині першій статті 62 СК України зазначено якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як убачається з матеріалів справи, 06 липня 2007 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_13 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_4. У пункті 1 договору зазначено, що житловий будинок з пластин, збудований в 1945 році, житловою площею 19,8 кв. м, загальною площею 40,8 кв. м, має 55 % зносу, до нього прилягають надвірні будівлі: сарай "Б", погріб "В", госпблок "Г", убиральня "Д", огорожа "№ 1-5", колонка "І" (а. с. 74, т. 6).
26 грудня 2007 року на підставі договору дарування ОСОБА_5 отримала у дар від ОСОБА_13 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , який належить їй на праві приватної власності, та земельну ділянку, що також розташована за цією адресою (а. с. 83, т. 6).
Відповідно до відомостей у технічному паспорті, який є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа, цей житловий будинок з пластини, збудований в 1945 році, загальною площею 40,8 кв. м, житловою площею 19 8 кв. м, має 55% зносу, до нього прилягають надвірні будівлі: госпблок "Г"; огорожа "№ 6, 7"; колонка "І"; вимощення "ІІ". Вартість будинку становила 71 589, 00 грн.
Відповідно до плану присадибної ділянки з будівлями на АДРЕСА_4 власник ОСОБА_5, станом на 29 квітня 2010 року на земельній ділянці знаходяться житловий будинок літера "А", літня кухня літера "Г", убиральня (літній душ) літера "Е", літня кухня літера "Є", альтанка літера "Ж", гараж літера "З", вольєр літера "И", огорожа № 8-10 (а. с. 88, т. 6).
09 серпня 2010 року виконкомом Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області прийнято рішення № 27 про оформлення за ОСОБА_5 права власності на житловий будинок АДРЕСА_4 з господарськими будівлями: "А" - житловий будинок, "Г" - госпблок, "Е" - убиральня-літній душ, "Є" - літня кухня, "Ж" - альтанка, "З" - гараж, під "З" - погріб, "И" - господарська будівля, "І" - баня, "І" - колонка, "ІІ" - площадка, "8-10" - огорожа (а. с. 92, т. 6).
На підставі зазначеного рішення 25 серпня 2010 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 43,7 кв. м, житлова площа 22,7 кв. м, з госпблоком «Г», огорожею «8-10», колонкою питною «І», площадкою «ІІ», убиральнею-літнім душем «Е», літньою кухнею «Є», альтанкою «Ж», гаражем «З», погребом під «З», господарською будівлею «И», банею «І».
Згідно з технічним паспортом, виготовленим Вишгородським бюро технічної інвентаризації станом на 29 квітня 2010 року, та довідкою виконкому Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області про погодження прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію від 25 червня 2010 року зазначене нерухоме майно збільшилося у своїй вартості за рахунок реконструкції житлового будинку та будівництва нових господарських будівель, які проведені у 2007 році (а. с. 106-110, т. 4).
Разом з цим ОСОБА_4, посилаючись на договір проведення ремонтно-будівельних робіт від 19 квітня 2010 року, укладений між ним (замовник) та СПД ОСОБА_6 (виконавець), стверджував, що реконструкцію житлового будинку та будівництво нових господарських будівель було здійснено після дарування будинку та земельної ділянки протягом 2008-2010 років за рахунок його трудових та грошових затрат (а. с. 136-139, т. 1).
Договір проведення ремонтно-будівельних робіт був укладений сторонами 19 квітня 2010 року, у пункті 3.2 якого визначено строк виконання робіт у термін 90 днів (три місяці) з моменту початку робіт, а у пункті 5. 2 зазначено, що сторони приймають роботу та підписують акт прийому-передачі виконаних робіт протягом трьох календарних днів після закінчення строку, встановленого у пункті 3.2.
При цьому у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_4, виготовлений КП Київської обласної ради «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» 29 квітня 2010 року (на час укладення цього спірного договору), зазначено, що його інвентиразаційна вартість становить 510 729, 00 грн, та з нього убачається факт побудови та реконструкції споруд у 2007 році (а. с. 106-109, т. 4).
Акт прийому-передачі виконаних робіт у матеріалах справи відсутній. Будь-яких належних та допустимих доказів виконання зазначених у договорі робіт СПД ОСОБА_6 за замовленням ОСОБА_4 та за його кошти суду не надано.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Оскільки договір проведення ремонтно-будівельних робіт від 19 квітня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_6 без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені (тобто будівництво передбачених договором об'єктів в обумовлені договором строки не здійснювалося), суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання цього правочину недійсним.
За таких обставин висновки судів першої і апеляційної інстанцій у частині визнання житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, особистою приватною власністю ОСОБА_5 є правильними та ґрунтуються на матеріалах справи.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені повно і правильно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів позики, рішення апеляційного суду у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів позики від 23 липня та 28 листопада 2007 року, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, підлягає скасуванню.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому не підлягають перегляду Верховним Судом.
Керуючись статтями 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скаргипредставника ОСОБА_4, ОСОБА_8, та ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів позики від 23 липня та 28 листопада 2007 року, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики від 23 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, відмовити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики від 28 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, відмовити.
В іншій частині рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик