Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 522/1776/15-ц
провадження № 61-6996св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Стрільчука В. А.,
суддів:Карпенко С. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_6,
відповідачі: ОСОБА_7, ОСОБА_8,
третя особа - ОСОБА_9,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_10 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року у складі судді Нікітіної С. Й. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2016 року у складі колегії суддів: Гайворонського С. П., Сегеди С. М., Кононенко Н. А.,
У січні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9, про визнання правочину недійсним, визнання права власності, витребування майна.
Позов обґрунтовано тим, що 22 квітня 2008 року позивачем ОСОБА_6 був придбаний легковий автомобіль «Suzuki Grand Vitara» на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 176/01, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «УрбанМоторс» (далі - ТОВ «УрбанМоторс»).
28 листопада 2012 року ОСОБА_11, зловживаючи довірою позивача, переоформив указаний автомобіль на свого друга - ОСОБА_7, без її участі та не маючи відповідних повноважень. Жодних грошових коштів від ОСОБА_7 за продаж автомобіля позивач не отримувала, договорів купівлі-продажу не підписувала.
Позивач вказувала, що довідка-рахунок від 28 листопада 2012 року серії ДПІ № 849266, на підставі якої було переоформлено її автомобіль, складена із порушенням вимог закону, а саме відсутній підпис керівника організації, що видала довідку, особи, що отримала транспортний засіб, а її підпис виконаний іншою особою.
Крім того, після фактичного заволодіння автомобілем 22 жовтня 2014 року він був двічі перереєстрований на інших осіб у м. Житомир, у результаті чого на автомобіль був виданий новий номерний знак НОМЕР_4.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_6, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсним правочин щодо відчуження автомобіля марки «Suzuki» модель «GrandVitara», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_3, на підставі довідки-рахунку від 28 листопада 2012 року серії ДПІ № 849266; визнати за собою право власності на автомобіль марки «Suzuki» модель «GrandVitara», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2, двигун НОМЕР_5, бежевого кольору; витребувати у ОСОБА_8 на свою користь автомобіль марки «Suzuki» модель «GrandVitara», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, кузов № НОМЕР_2, двигун НОМЕР_5, бежевого кольору.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним правочин щодо відчуження автомобіля марки «Suzuki» модель «Grand Vitara», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_3, на підставі довідки-рахунку від 28 листопада 2012 року серії ДПІ № 849266. Визнано за ОСОБА_6 право власності на автомобіль марки «Suzuki» модель «Grand Vitara», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2, двигун НОМЕР_5, бежевого кольору. Витребувано у ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 автомобіль марки «Suzuki» модель «Grand Vitara», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, кузов № НОМЕР_2, двигун НОМЕР_5, бежевого кольору. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис на заяві про відчуження транспортного засобу, договорі комісії та акті про технічний стан не належить ОСОБА_6, а видана довідка-рахунок не відповідає встановленим вимогам за відсутності на ній обов'язкових реквізитів (підписів осіб), то наявні підстави для висновку про невідповідність вимогам закону правочину щодо відчуження спірного автомобіля ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 не суттєві і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
У черні 2016 року представник ОСОБА_7 - ОСОБА_10 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2016 року, у якій заявник просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи; судами не витребувано заяву ОСОБА_6 про зняття з обліку спірного автомобіля та не встановлено, чи підписувала вона її; у судовому засіданні не були допитані свідки: ОСОБА_11, посадові особи ДАІ, посадові особи ПП «Лідер-К», свідчення яких мають суттєве значення для встановлення обставин придбання у позивача спірного транспортного засобу; апеляційний суд проігнорував заяву ОСОБА_7 про забезпечення доказів; висновок почеркознавчої експертизи від 21 жовтня 2015 року № 391-п , проведеної у кримінальному провадженні № 12014160480004650, не може бути визнаний судом як доказ при розгляді зазначеної справи, оскільки він отриманий в ході досудового розслідування кримінального провадження, предметом якого є інші обставини, порядок дослідження яких регулюється нормами Кримінального та Кримінального-процесуального кодексів України; суди не врахували, що позивач отримала від ОСОБА_7 кошти за спірний автомобіль, чим підтвердила дійсність договору купівлі-продажу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2016 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі, а ухвалою від 07 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року вищевказану цивільну справу передано до Верховного Суду.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_10
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; судові рішення відповідають вимогам статей 213, 214, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що 22 квітня 2008 року ОСОБА_6 придбала транспортний засіб - автомобіль «Suzuki Grand Vitara», колір бежевий, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, відповідно договору купівлі-продажу транспортного засобу від 22 квітня 2008 року № 176/01, укладеного з ТОВ «УрбанМоторс».
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 указаний автомобіль був зареєстрований на ім'я позивача та видані номерні знаки НОМЕР_3.
28 листопада 2012 року на підставі довідки-рахунку від 28 листопада 2012 року серії ДПІ № 849266 зазначений автомобіль зареєстровано на ім'я ОСОБА_7 та видані номері знаки НОМЕР_7.
24 жовтня 2014 року вказаний транспортний засіб «Suzuki Grand Vitara» був знятий з обліку довіреною особою ОСОБА_7 - ОСОБА_12 та 25 листопада 2014 року зареєстрований в центрі ДАІ з обслуговування м. Житомир на ім'я ОСОБА_9 На автомобіль були видані нові номері знаки НОМЕР_4.
Того ж дня, 25 листопада 2014 року, цей автомобіль було ще один раз перереєстровано в центрі ДАІ з обслуговування м. Житомир на ім'я ОСОБА_8
Зазначені обставини підтверджені наявною в матеріалах справи довідкою Управління Державтоінспекції ГУ МВС України в Одеській області від 27 грудня 2014 року № 42/1-3384.
Оспорюваний правочин у формі довідки-рахунку від 28 листопада 2012 року серії ДПІ № 849266, за яким ОСОБА_7 оформив на себе транспортний засіб, опосередковувався складанням наступних документів: договору комісії від 22 листопада 2012 року № 1212, акта технічного стану транспортного засобу або його складової частини від 28 листопада 2012 року, що має ідентифікаційний номер № 1212; заяви ОСОБА_6 директору ПП «Лідер-К» про відчуження транспортного засобу від 28 листопада 2012 року.
Відповідно до почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні № 12014160480004650 щодо незаконного заволодіння автомобілем ОСОБА_6 (висновок експерта від 21 жовтня 2015 року № 391-п), встановлено, що підписи у графі «ОСОБА_6» в акті від 28 листопада 2012 року № 1212 технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер, у графі «Продавец» у договорі комісії від 28 листопада 2012 року № 1212 та у графі «Продавец» у заяві від імені ОСОБА_6 директору ПП «ЛИДЕР-К» від 28 листопада 2012 року, виконані не ОСОБА_6, а іншою особою з частковим наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_6».
Безпосередньо у довідці-рахунку від 28 листопада 2012 року серії ДПІ № 849266 відсутній підпис керівника організації, що її видала, а також підпис особи, що отримала транспортний засіб.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.
На підставі статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Відчуження транспортного засобу може бути проведено одним із таких способів: відчуження за цивільно-правовими договорами, посвідченими нотаріально; продаж шляхом оформлення довідки-рахунку.
Згідно з пунктом 14 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, усі графи довідки-рахунку, акта приймання-передачі та біржової угоди заповнюються друкарським способом або від руки одним почерком, підписуються відповідальною особою суб'єкта господарювання та скріплюються круглою печаткою.
Пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є зокрема довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1 засвідчена суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, враховуючи, що почеркознавчою експертизою від 21 жовтня 2015 року № 391-п встановлено, що підпис на заяві про відчуження транспортного засобу, договорі комісії та акті про технічний стан не належить ОСОБА_6, а видана довідка-рахунок не відповідає встановленим вимогам через відсутність на ній обов'язкових реквізитів (підписів осіб), дійшов до обґрунтованого висновку про невідповідність вимогам закону правочину щодо відчуження спірного автомобіля ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги, постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач отримала від ОСОБА_7 кошти за спірний автомобіль, чим підтвердила дійсність договору купівлі-продажу, є необґрунтованими та спростовується встановленими у справі обставинами.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик