Постанова
Іменем України
23 травня 2018 року
м. Київ
справа № 373/1017/15-ц
провадження № 61-13827св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Єрковецька сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2015 року у складі судді Опанасюка І. О. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О.,
Олійника В. І.,
У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її тітка ОСОБА_7 За життя остання склала заповіт, яким заповідала позивачу належне їй майно. 12 листопада 2014 року позивач звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки пропустила встановлений законом шестимісячний термін. У зв'язку з тим, що строк для звернення до нотаріуса був пропущений нею з поважних причин, просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року, позов задоволено.
Визначено ОСОБА_4 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, протягом двох місяців з дня набрання рішенням суду законної сили.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2015 року, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач, будучи спадкоємцем за заповітом після смерті спадкодавця,в установлений законом строк шість місяців, починаючи з часу відкриття спадщини, не звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Причиною несвоєчасного звернення до нотаріальної контори стало те, що ОСОБА_4 потребувала амбулаторного лікування.
20 квітня 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована, тим що суд першої інстанції, відкриваючи провадження по справі, не встановив, чи були інші спадкоємці, які прийняли спадщину та не залучив до розгляду справи дочку спадкодавця,
ОСОБА_8 Також зазначав, що судом не було витребувано спадкову справу, в якій він та ОСОБА_7 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_9 у ІНФОРМАЦІЯ_2. Всупереч вимогам статті 1221 ЦК України суд залучив до участі у справі неналежного відповідача, Єрковецьку сільську раду Переяслав-Хмельницького району Київської області.
01 червня 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначила, що ОСОБА_5 в касаційній скарзі не вказав, яким саме чином оскаржуваними судовими рішеннями порушені його права. Посилання ОСОБА_5 на те, що суди не витребували спадкову справу
№ 296 за 2010 рік, де спадкоємцями є він і ОСОБА_7 не є предметом доказування у даній справі. Також додала, що зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_5 не погоджується з фактом успадкування ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_9 ? частини будинку, який спадкодавець їй заповіла. Просила касаційну скаргу відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
15 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом установлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_7
(а. с. 5).
За життя, 28 жовтня 2011 року, ОСОБА_7 склала заповіт, яким заповіла позивачці все належне їй майно, а саме: ? частину житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1
? частину земельної ділянки площею 3,5268 га, яка розташована на території Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, ділянка НОМЕР_1; ? частину земельної ділянки площею 3,5268 га, яка розташована на території Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, ділянка 65 (а. с. 6).
12 листопада 2014 року позивач звернулась до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
14 листопада 2014 року державний нотаріус Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Пономаренко О. О. відмовив ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з пропуском нею шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини (а. с. 7).
З довідки, виданої лікарем комунального закладу Переяслав-Хмельницької районної ради «Переяслав-Хмельницький центр первинної медико-санітарної допомоги» Рубацькою Н. О., вбачається що позивач неодноразово перебувала на амбулаторному обстеженні та лікуванні з відповідними діагнозами
(а. с. 9, 57)
З копії спадкової справи № 1237/2014, яка була витребувана судом першої інстанції, вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 із заявами про прийняття спадщини ніхто не звертався, крім ОСОБА_4 Також спадкова справа не містить заяви ОСОБА_5 про прийняття ним спадщини після померлої (а. с. 21-31).
У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно зі статею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини
(статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 1320цс17.
11 вересня 2014 року закінчився строк для подання заяви про прийняття спадщини, однак з довідки, виданої лікарем Рубацькою Н. О., вбачається, що позивач 03, 15 та 25 вересня 2014 року зверталася до лікарні за допомогою та їй проводилось амбулаторне обстеження і лікування.
З викладеного вбачається, що причиною несвоєчасного звернення до нотаріальної контори було те, що позивач перебувала на лікуванні.
Стосовно того, що суди не перевірили, чи є інші спадкоємці померлої ОСОБА_7, то це спростовується матеріалами спадкової справи, відповідно до яких ніхто крім позивача, на користь якої складено заповіт, до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не звертався.
Щодо спадкової справи № 296 за 2010 рік, то вона стосується спадкування майна померлого ОСОБА_9, де спадкоємцями були ОСОБА_5 та ОСОБА_7, яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_3
З огляду на викладене спадкова справа № 296 за 2010 рік не може бути предметом дослідження при розгляді цієї цивільної справи, оскільки в ній інший предмет розгляду.
Відповідно до статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Оскільки померла ОСОБА_7 проживала в місті Києві, а позивачка в селі Єрковці, Переяслав-Хмельницького району Київської області, то звернення було подане до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори, де й була заведена спадкова справа.
Посилання ОСОБА_5 стосовного того, що позов подано до неналежного відповідача, не відповідає положенням Закону.
Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Інших спадкоємців, крім позивача немає і ніхто крім неї не звертався до нотаріальної контори стосовно спадкового майна, вона звернулася до суду з позовом до Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, у зв'язку з тим, що відповідно до статті 1277 ЦК України у випадку відсутності спадкоємців чи неприйняття ними спадщини, майно переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна.
Отже, в даному випадку позов подано до належного відповідача - Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, оскільки нерухоме майно, яке заповідала спадкодавець, знаходиться на території села Єрковці Переяслав-Хмельницького району Київської області.
У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовано правильно.
Доводи касаційної скарги є безпідставними та висновків судів не спростовують, на законність рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій, впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України»,
№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, і про це свідчать матеріали справи, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від
10 березня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська
С. П. Штелик