Постанова
Іменем України
23 травня 2018 року
м. Київ
справа № 643/2362/14-ц
провадження № 61-1661св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач - повне товариство «Ломбард «Капітал» Лапоног та ОСОБА_1»; ОСОБА_2, ОСОБА_3
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3; повне товариство «Ломбард «Капітал» Лапоног та ОСОБА_1»,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 січня 2015 року у складі судді Довготько Т. М. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2015 року у складі колегії суддів: Бездітка В. М., Сащенка І. С., Овсяннікової А. І.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2014 року повне товариство «Ломбард «Капітал» Лапоног та ОСОБА_1» (далі - ПТ «Ломбард») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивовано тим, що 21 липня 2010 року між товариством та ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 був укладений договір про надання фінансового кредиту № 280, за умовами якого позивач передав відповідачам 63 тис. грн зі сплатою товариству за користування кредитом 4 % щомісячно, а саме 48 відсотків річних, не пізніше 21 числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а останні зобов'язались повернути грошові кошти до 21 січня 2011 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язання та відшкодування можливих збитків, відповідно до вказаного договору фінансового кредиту між позивачем та відповідачами 21 липня 2010 року був укладений договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавці ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали, а іпотекодержатель ПТ «Ломбард» прийняв в іпотеку (заставу) нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3, яка належить іпотекодавцям на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 1999 року.
Зазначена квартира належить відповідачам по 1/3 частині кожному. Узгоджена вартість переданого в іпотеку майна складає - 63 тис. грн. Пунктом 11 Договору іпотеки обумовлено, що в разі невиконання іпотекодавцями будь-якого із взятих на себе зобов'язань за договором про надання фінансового кредиту право власності на предмет іпотеки в повному обсязі по цьому договору переходить до іпотекодержателя. Іпотекодержатель (позивач) вправі на свій розсуд задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки іншим способом, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку».
Позивач в повному обсязі виконав усі умови укладеного договору, натомість відповідачі з часу отримання кредиту не виконали умови укладеного договору по поверненню суми позики. 27 листопада 2013 року на адресу місця проживання ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були направлені письмові вимоги про усунення порушення, які останні отримали 29 листопада 2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідачі на звернення не реагують та продовжують порушувати договірні зобов'язання.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість по договору про надання фінансового кредиту № 280 від 21 липня 2010 року на загальну суму 207 207 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - реалізації квартири АДРЕСА_1, яка належить відповідачам по 1/3 частині кожному на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 1999 року, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, що дорівнює 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеною суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України, яка буде встановлена на підставі відповідної оцінки на час проведення продажу.
У червні 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПТ «Ломбард», третя особа - ОСОБА_4, про захист прав споживачів та визнання кредитного договору про надання фінансового кредиту та договору іпотеки недійсним.
Зустрічний позов мотивовано тим, що під час укладення між сторонами договору фінансового кредиту та договору іпотеки від 21 липня 2010 року було допущено порушення положення ч.ч. 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України, ч. 2 ст. 1, ст.ст. 11, 15, ч. 6 ст. 19, ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», внаслідок чого, позивачі за зустрічним позовом вважають, що договори фінансового кредиту та іпотеки повинні бути визнані недійсними.
Вказували, що ні перед укладенням договору, ні протягом його дії відповідач не повідомив позивачів у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування, перелік всіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням і поверненням, як того вимагає Закон.
ОСОБА_2 після здійснення підготовки документів для укладення договору фінансового кредиту (далі - договір) повідомила представникам товариства про те, що передумала та не бажає укладати та підписувати договір. Однак працівники товариства почали погрожувати тим, що паспорта та усі документи на квартиру, співвласником якої є ОСОБА_2, знаходяться у них і якщо договір не буде підписано, то квартиру все одно продадуть, оскільки за юридичні, нотаріальні та інші послуги ОСОБА_2 вже винна товариству 13 тис. грн. В результаті фінансові кошти ОСОБА_2 були надані не у сумі 63 тис. грн, як вказано у договорі, а у сумі 49 400 грн. Інша частина коштів була утримана на юридичні та нотаріальні послуги. А сам договір укладено під примусом. ОСОБА_3 не отримував коштів взагалі. Йому не роз'яснювались умови кредитування. Він не мав наміру укладати договір фінансового кредиту, оскільки у нього відсутні були потреби на отримання таких значних для нього коштів. Він не усвідомлював наслідків як підписання договору фінансового кредиту так і договору іпотеки.
Перед укладенням договору відповідачем не було повідомлено позивачів ні у письмовій, ні в усній формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживачів, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції; правовий аналіз договору свідчить про порушення принципу рівності сторін договору на шкоду споживачу; товариством обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит, так як ним не повідомлено про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У оскаржуваному договорі відсутній розпис загальної вартості кредиту, а таким чином відсутня така умова договору як ціна.
Крім того зазначили, що в момент підписання договору їх поставлено в невигідне та таке, що порушує їх права становище.
Спірний договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність товариства ні за невиконання, ні за неналежне виконання умов Договору, це є суттєвою умовою, через що договір в цілому, суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Просили визнати договір про надання фінансового кредиту № 280 від 21.07.2010 року та договір іпотеки від 21.07.2010 року недійсними.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 січня 2015 року позов ПТ «Ломбард «Капітал» Лапоног та ОСОБА_1» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ПТ «Ломбард «Капітал» Лапоног та ОСОБА_1» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 280 від 21 липня 2010 року, що складається з 63 тис. грн основного боргу, 96 390 грн відсотків за користування кредитом, 47 817 грн штрафних санкцій, а всього на загальну суму 207 207 грн.
В рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки -квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 64,4 кв.м, житловою площею 43,5кв.м, яка належить відповідачам по 1/3 частині кожному на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 1999 року на користь ПТ «Ломбард «Капітал» Лапоног та ОСОБА_1», шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, що дорівнює 90 % від вартості предмета іпотеки, для його подальшої реалізації, яка буде встановлена на підставі відповідної оцінки на час проведення продажу.
Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ПТ «Ломбард «Капітал» Лапоног та ОСОБА_1» судовий збір в сумі 2 072 грн 07 коп. в рівних долях, тобто з кожного по 690 грн 69 коп.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ПТ «Ломбард» мотивовано тим, що позивачем надано докази виникнення між сторонами правовідносин у зв'язку з укладенням кредитного договору та договору іпотеки. У зв'язку із тим, що товариство виконало обов'язки передбачені укладеними між сторонами договорами, а відповідачі зобов'язання за кредитним договором не виконували, в результаті чого утворилась спірна сума кредитної заборгованості у розмірі 207 207 грн, яка складається з основного боргу - 63 тис. грн, відсотків за користування кредитом - 96 390 грн, штрафних санкцій - 47 817 грн, суд вважав за можливе стягнути указану суму заборгованості солідарно з боржників. За умовами іпотечного договору у разі порушення боржниками основного зобов'язання кредитор має право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку із чим суд задовольнив відповідну вимогу ПТ «Ломбард», встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, що дорівнює 90 % від вартості предмета іпотеки, для його подальшої реалізації, яка буде встановлена на підставі відповідної оцінки на час проведення продажу.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 мотивовано тим, що договір про надання фінансового кредиту № 280 від 21 липня 2010 року та договір іпотеки від 21 липня 2010 року не суперечать вимогам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особи, які їх вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення були вільним і відповідали їхній внутрішній волі, вказані правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
У касаційній скарзі, поданій улипні 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 просять скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2015 року й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ПТ «Ломбард» та задоволення їх зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили всі необхідні обставини справи, а саме не звернули уваги на те, що відповідно до вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, зокрема, зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Також зазначає, що вирішуючи спір в частині звернення стягнення на предмет іпотеки суди не застосували співмірності вартості іпотечного майна до суми боргу. Крім того, одночасне задоволення судами вимоги про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки не можливе, оскільки це призведе до подвійного стягнення заборгованості з боржників. Зазначено також про те, що судами не враховано пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом.
Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених судових рішень в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 у зв'язку із чим в силу вимог ст. 400 ЦПК України рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 січня 2015 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2015 року у цій частині не переглядаються.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що 21 липня 2010 року між ПТ «Ломбард» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 був укладений договір про надання фінансового кредиту, за умовами якого ПТ «Ломбард» передало відповідачам 63 тис. грн по 21 тис. грн кожному, які вони отримали в касі позивача, що підтверджується записом в реєстрі видачі щоденних фінансових кредитів по договорам та зобов'язались повернути кошти до 21 січня 2011 року згідно пункту 1.2 договору фінансового кредиту.
Відповідно до пункту 2.3 договору фінансового кредиту позичальники зобов'язались здійснювати оплату товариству за користування кредитом в розмірі 4 % щомісячно, що загалом складає 48 % річних, не пізніше 21 числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом.
Пунктом 3.1 договору фінансового кредиту передбачено, що в разі порушення строків оплати відсотків за кредитом, або строку погашення основного боргу, позичальники сплачують товариству штраф в розмірі 30 відсотків від суми боргу.
З метою забезпечення виконання зобов'язання та відшкодування можливих збитків, відповідно до вказаного договору фінансового кредиту, 21 липня 2010 року між товариством та відповідачами укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавці: ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали, а іпотекодержатель - ПТ «Ломбард» прийняв в іпотеку (заставу) нерухоме майно, яке належить іпотекодавцям на підставі договору купівлі-продажу 07 грудня 1999 року, посвідченого Грузковою Ю. В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим номером № 3104, зареєстрованого у КП «Харківське міське БТІ» та записаного у реєстрову книгу за реєстровим № П-5-45149 від 08 грудня 1999 року, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4
У зв'язку із невиконанням відповідачами зобов'язань за кредитним договором утворилась сума кредитної заборгованості у розмірі 207 207 грн, яка складається з основного боргу - 63 тис. грн, відсотків за користування кредитом - 96 390 грн, штрафних санкцій - 47 817 грн.
Узгоджена сторонами договору вартість переданого в іпотеку майна складає 63 тис. грн (пункт 8 договору іпотеки від 21 липня 2010 року).
Пунктом 11 договору іпотеки обумовлено, що в разі невиконання іпотекодавцями будь-якого із взятих на себе зобов'язань за договором про надання фінансового кредиту від 21 липня 2010 року право власності на предмет іпотеки в повному обсязі по цьому договору переходить до іпотекодержателя. Іпотекодержатель вправі на свій розсуд задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки іншим способом, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку».
ПТ «Ломбард» на адресу відповідачів були направлені письмові вимоги від 25 листопада 2013 року про усунення порушення умов кредитного зобов'язання, в якому зазначено зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Згідно зі статею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
При зверненні ПТ «Ломбард» до суду із даним позовом, останнім обраний спосіб реалізації заставного майна шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації, яка буде встановлена на підставі відповідної оцінки на час проведення продажу предмета іпотеки, а не за ціною, узгодженою пунктом 8 договору іпотеки від 21 липня 2010 року.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині позову ПТ «Ломбард» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши порушення боржниками умов кредитного договору, який забезпечено іпотекою, що призвело до утворення спірної суми заборгованості, яка згідно положень іпотечного договору від 21 липня 2010 року та вимог Закону України «Про іпотеку» підлягає погашенню за рахунок предмета іпотеки, суди дійшли обґрунтованого висновку про можливість задоволення позову ПТ «Ломбард» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, який визначено судами, а саме продажу на прилюдних торгах з початковою ціною, що дорівнює 90 % від вартості предмета іпотеки, для його подальшої реалізації, яка буде встановлена на підставі відповідної оцінки на час проведення продажу.
Доводи касаційної скарги про помилковість одночасного задоволення судами попередніх інстанцій вимог позивача про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки таке вирішення спору призведе до подвійного стягнення заборгованості з боржників, є безпідставними, оскільки право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині за рахунок предмета іпотеки передбачено вимогами чинного законодавства (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).
При цьому, задовольняючи позов ПТ «Ломбард» в указаний спосіб судами попередніх інстанцій зазначено, що звернення стягнення здійснюється в рахунок погашення заборгованості, що відповідає положенням закону та спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції в цій частині.
Так, відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно частин 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як установлено судами, в договорі про надання фінансового кредиту від 21 липня 2010 року визначено, що кредитне зобов'язання боржників має бути виконано до 21 січня 2011 року, після чого для кредитора почав спливати строк позовної давності.
У 2011 року ПТ «Ломбард» зверталось з позовом до відповідачів з підстав невиконання останніми договору про надання фінансового кредиту від 21 липня 2010 року.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2011 року у справі 2-2323/11, яке вірно враховано судами попередніх інстанцій у даній справі, залишено без задоволення позовні вимоги ПТ «Ломбард» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про припинення права власності на предмет іпотеки - спірну квартиру та визнання права власності на указану квартиру за ПТ «Ломбард» в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.
З огляду на те, що положеннями частини другої статті 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, а після переривання перебіг позовної давності починається заново, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що звертаючись до суду із даним позовом у лютому 2014 року, ПТ «Ломбард» не пропустило строк звернення до суду із відповідними вимогами до відповідачів.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що, вирішуючи спір в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суди не застосували співмірності вартості іпотечного майна до суми основного боргу.
Відповідно до частини третьої статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.
Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов'язання іпотекодержателю не завдано збитків.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України у справі 6-340цс15 від 04 листопада 2015 року, з яким узгоджуються рішення судів попередніх інстанцій, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
Також не можна погодитись із доводами касаційної скарги про те, що у порушення статті 39 Закону України «Про іпотеку» початкова ціна предмета іпотеки помилково не встановлена судами попередніх інстанцій у грошовому вираженні, що, на думку скаржника, є підставою для скасування оскарженого судового рішення.
Так, статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, порушення обов'язків іпотекодавцем, прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», встановивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на нерухоме майно, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на час реалізації майна.
При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.
У спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
Саме таке тлумачення норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18).
З прийняттям указаної постанови внесена визначеність при застосуванні статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» у спорах даної категорії.
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18), колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованості відповідних доводів касаційної скарги.
Інші доводи скаржника висновків судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі також не спростовують, оскільки зводяться до переоцінки доказів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в частині позову ПТ «Ломбард» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення в указаній частині - без змін.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2015 року в частині вирішення позову ПТ «Ломбард» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: С. Ю. Мартєв
В. В. Пророк
І. М. Фаловська
С. П. Штелик