Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 2-1101/12
провадження № 61-5588св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2
представник позивача - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
представники відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль», Житомирська міська рада, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
представник публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» - Мельник ОлександрВікторович,
представник Житомирської міської ради - Кузнєцова Марина Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м. Житомира у складі судді Полонця С. М. від 03 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І. від 22 березня 2016 року,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_12 третя особа - публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль», про усунення перешкод у користуванні власністю.
Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_4, ОСОБА_12 є власниками та землекористувачами суміжних земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1-а та АДРЕСА_1 відповідно. Вона розпочала будівництво житлового будинку на власній земельній ділянці, а ОСОБА_4 і ОСОБА_12 встановили цегляний паркан, самовільно зайнявши частину її земельної ділянки, чим порушили її права як власника землі.
Під час розгляду справи було залишено без розгляду позов ОСОБА_2 в частині вимог до ОСОБА_12
Враховуючи викладене та заяву про уточнення позову, ОСОБА_2 просила зобов'язати ОСОБА_4 демонтувати встановлений цегляний паркан на земельній ділянці за адресою: м. Житомир, АДРЕСА_2, що належить їй на праві власності та привести земельну ділянку в придатний для використання стан; зобов'язати ОСОБА_4 повернути їй самовільно зайняту частину земельної ділянки за вказаною адресою площею 11 кв. м, яка належить їй на праві власності.
У грудні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, уточнивши його, до ОСОБА_2, треті особи - Житомирська міська рада, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про усунення перешкод і зобов'язання вчинити дії.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 без погодження з нею та без будь-яких дозвільних документів самовільно зайняла та збудувала підвальний (цокольний) поверх будинку на частині земельної ділянки, яка знаходиться в її користуванні.
У зв'язку з наведеним ОСОБА_4 просила суд усунути порушення її прав шляхом знесення підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку на земельній ділянці на АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_2, по межі із земельною ділянкою на АДРЕСА_1 та із земельною ділянкою на АДРЕСА_3 у м. Житомирі на площі шириною 1 метр від межі вказаного суміжного землекористування та довжиною усієї стіни житлового будинку відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року, проведеної експертом ОСОБА_13, за рахунок ОСОБА_2 або за рахунок ОСОБА_4 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_2; відновити стан орендованої ОСОБА_4 земельної ділянки на вул. Котляревського, АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно збудованого на ній підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку площею 2,00 кв. м та земельної ділянки ОСОБА_4, належній їй на праві вланості, на АДРЕСА_3 у м. Житомирі шляхом знесення самочинно збудованого на ній підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку площею 1,2 кв. м, по межі із земельною ділянкою на АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_2, відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року, проведеної експертом ОСОБА_13, за рахунок ОСОБА_2 або за рахунок ОСОБА_4 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_2
13 грудня 2011 року в судовому засіданні Богунського районного суду м. Житомира постановлено об'єднати в одне провадження позов ОСОБА_2 і зустрічний позов ОСОБА_4
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 й зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні зустірчного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що хоча будівництво здійснене ОСОБА_2 є самочинним, але такий позов може бути пред'явлено до суду лише в разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені в приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та (або), якщо перебудова об'єкта є неможливою, а ОСОБА_4 доказів цього суду не надала.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 22 березня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відхилено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 грудня 2015 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що хоча підвальний (цокольний) поверх будинку, який будується ОСОБА_2, є самочинним,але Житомирська міська рада, яка передала в оренду ОСОБА_4 земельну ділянку, на якій здійснюється таке будівництво, не заявляла будь-яких вимог до ОСОБА_2 Крім того, у матеріалах справи відсутні докази про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за самочинне будівництво, складення стосовно неї відповідних приписів про усунення порушень вимог законодавства та їх невиконання.
У касаційнійскарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ, ОСОБА_4 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови в задоволенні її зустрічного позову та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що справа розглядалась судами першої та апеляційної інстанцій без повідомлення третьої особи ПАТ «Райффайзен банк Аваль», у судових рішеннях наявні взаємовиключні висновки та припущення. Суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвали про залишення рішення суду першої інстанції без змін, дійшов протилежного з ним висновку про те, що хоча будівництво є самочинним, але не порушує прав ОСОБА_4 Вона же захищає своє порушене право власності.
Отже, судові рішення в частині позову ОСОБА_2 не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
02 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суди встановили, що в грудні 2005 року між співвласниками жилих будинків на АДРЕСА_3, АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 була укладена угода про порядок коритсування і розпорядження земельними ділянками.
Межі земельної ділянки на АДРЕСА_2 погоджені із суміжними землекористувачами відповідно до протоколу погодження меж земельної ділянки від 17 серпня 2005 року.
04 травня 2007 року ОСОБА_2 за договорм купівлі-продажу набула право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_2 в м. Житомирі площею 0,0759 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку від 22 червня 2007 року.
Земельні ділянки площею 0,0500 га та 0,0647 га на АДРЕСА_3 і АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд знаходяться у власності ОСОБА_4 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку від 21 серпня і 01 жовтня 2007 року відповідно.
Згідно з договором оренди землі від 20 серпня 2009 року земельна ділянка загальною площею 0,0064 га на вул. Котляревського, АДРЕСА_1 перебуває в користуванні ОСОБА_4 строком на 25 років.
Рішенням Житомирської міської ради від 22 листопада 2007 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проектно-кошторисної документації на будівництво одноквартирного житлового будинку та гаража на власній земельній ділянці на АДРЕСА_2.
30 липня 2008 року управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського серодовища Житомирської міської ради видано архітектурно-планувальне завдання на проектування будівництва одноквартирного житлового будинку та гаража на власній земельній ділянці заявника на АДРЕСА_2. Відповідно до пункту 6 розділу «Примітки» архітектурно-планувальне завдання не дає права розпочинати виконання будівельних робіт та освоєння земельної ділянки.
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 05 листопада 2009 року, складеного Держземінспекцією у Житомирській області, ОСОБА_2 самочинно зайняла земельну ділянку площею 70 кв. см під розміщення частини фундаменту за адресою: АДРЕСА_1, яка перебуває у користуванні ОСОБА_4 відповідно до договору оренди землі.
Управління містобудування, архітектури та дизайну міського серодовища Житомирської міської ради в листі від 01 березня 2016 року повідомило, що звернень від ОСОБА_2 щодо отримання дозвільних документів на виконання підготовчих та будівельних робіт до управління станом на 01 березня 2016 року не надходило.
Проектна документації на об'єкт будівництва на АДРЕСА_2 в управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського серодовища Житомирської міської ради відсутня, що підтверджується листом управління від 22 березня 2016 року.
Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року підвальний (цокольний) поверх незакінченого будівництвом житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 частково розміщений на земельній ділянці, яка перебуває в користуванні ОСОБА_4, та на ділянці, яка перебуває у спільній власності ОСОБА_4, ОСОБА_9 Площа, яку займає підвальний (цокольний) поверх житлового будинку, на ділянці за адресою: АДРЕСА_1, становить 2,0 кв. м; за адресою: АДРЕСА_3 становить 1,2 кв. м. Мінімальна відстань від зовнішнього контуру підвального (цокольного) поверху житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 до земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, становить 2,3 м.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
Згідно із частиною третьою цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Одночасно за положеннями частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Крім того, відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.
Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.
Відповідно до вимог статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.
У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).
Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди, встановивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, повинні з'ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту; чи не відмовляється особа від такої перебудови.
Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення в справі, не врахував указані норми права і правовий висновок Верховного Суду України, та помилково позбавив ОСОБА_4 права на звернення до суду за захистом у порядку статті 376 ЦК України.
Крім того, апеляційний суд, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, не з'ясував чи заперечує власник земельної ділянки, на якій здійснено будівництво, проти такої забудови; яким чином дії ОСОБА_2 порушують права ОСОБА_4 як користувача та співвласника суміжних земельних ділянок; чи мало місце порушення прав ОСОБА_4 і санітарних норм та норм інсоляції приміщень; чи можливий захист прав позивачів іншим зазначеним у законодавстві способом; чи відмовляється ОСОБА_2 від відновлення прав позивачів шляхом перебудови, як то передбачено наведеними положеннями законодавства.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права. Тому судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.
Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин судове рішення суду апеляційної інстанції в частині відхилення зустрічного позову ОСОБА_4 не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 22 березня 2016 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю.В. Черняк