22 травня 2018 року м. Чернівці
Справа № 713/1909/17-ц
Провадження № 794/415/18
Апеляційний суд Чернівецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів : Лисака І.Н., Височанської Н.К.,
секретар Конецька Д.Г.
за участю : представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 06 лютого 2018 року (головуючий у суді першої інстанції - суддя Кибич І.А.),
встановив :
В листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Посилався на те, що на підставі договору дарування від 13 липня 2016 року є власником житлового будинку, який знаходиться по вул. Губарівській, 64 в с. Карапчів, Вижницького району Чернівецької області. Крім нього, в житловому будинку зареєстровані його мати - ОСОБА_5 та батько - ОСОБА_2, який за місцем реєстрації не проживає з 2007 року.
Просив суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком, який знаходиться по вул. Губарівській, 64 в с. Карапчів, Вижницького району Чернівецької області та вирішити питання про судові витрати по справі.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 06 лютого 2018 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, житловим будинком, який знаходиться по вул. Губарівська, 64 в с. Карапчів, Вижницького району Чернівецької області.
Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН-3116423134), зареєстрованого та жителя ІНФОРМАЦІЯ_4, судові витрати, а саме, судовий збір в сумі 640 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 гривень, а всього в розмірі 1 640 (одна тисяча шістсот сорок) гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 560 гривень.
Вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу є необгрунтованим.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10 560 гривень.
Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подав ОСОБА_2 Посилається на те, що суд першої інстанції порушив статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки він є членом сімї власника, в будинку знаходяться його речі та документи, що свідчить про те, що ним не втрачено зв'язок із спірним житловим будинком.
Апеляційний суд перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За правилами ч.1 ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
При цьому право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, а з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 набув право власності на спірний житловий будинок на підставі договору дарування від 13 липня 2016 року, відповідач ОСОБА_2 не є членом його сімї, не проживає разом з ним і не веде з ним спільне господарство.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми закону є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у
користуванні власником своєю власністю.
При цьому власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_3
Необгрунтованими є доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що спірний житловий будинок є його єдиним житлом і позбавлення його житла призведе до порушення його конституційних прав з наступних підстав.
У справі встановлено, що відповідач тривалий час не користується з власної волі житловим будинком для проживання, втратив до неї інтерес, фактично має місце проживання за місцем проживання його нової сім'ї, в м. Вашківці, Вижницького району Чернівецької області, що підтверджується довідкою Карапчівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, а також показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які були допитані в суді першої інстанції і підтвердили факт не проживання відповідача в спірному житловому будинку на протязі 6 років.
Отже, визнання особи такою, що втратила право користування житлом на підставі закону - ст. 405 ЦК України не є протиправним позбавленням такої особи права на житло у розумінні ст. 47 Конституції України.
Посилання в апеляційній скарзі на рішення ЄСПЛ ухвалене 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» спростовується наступним.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача ОСОБА_3 про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.
Разом з тим, суд першої інстанції належним чином не мотивував зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а обмежився лише формальними висновками, а тому його слід у вказаній частині змінити та стягнути з відповідача на користь позивача 5 120 гривень судових витрат на професійну правничу з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною 2 ст. 15 ЦПК України визначено, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
У пункті 4 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантоване Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009). Звернення до суду для захисту конституційного права кожного на правову допомогу безпосередньо на підставі частини третьої статті 8 Конституції України гарантується.
З договору про надання юридичної (правової) допомоги №205/17 від 13 жовтня 2017 року, звіту про надані юридичні послуги згідно договору №205/17 від 25 грудня 2017 року, квитанції до прибуткового касового ордеру № 25/12 від 25 грудня 2017 року вбачається, що розмір витрат ОСОБА_3 за надану йому правову допомогу складає 10 560 гривень за 16 годин 30 хв. (а.с. 48).
Однак, матеріали справи не містять доказів про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за участь адвоката у судовому засіданні під час розгляду справи Вижницьким районним судом Чернівецької області у кількості 9 годин.
Як вбачається із протоколів судових засідань Вижницького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2017 року та 18 грудня 2017 року представник позивача брав участь у судовому розгляді справи 17 хвилин та відповідно 13 хвилин (а. с. 31-34, 40-41).
Отже, з врахуванням зазначених вище вимог процесуального закону з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 120 гривень (1600 * 40%*8 год.).
В решті рішення суду підлягає залишенню без змін.
Підлягає здійсненню розподіл судових витрат понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З договору про надання правової допомоги №205/17 від 13 жовтня 2017 року вбачається, що позивачу адвокатське об'єднання «ПОЛЯК, КИРИЛЮК І ПАРТНЕРИ» в особі ОСОБА_9,ОСОБА_1 здійснювало надання правової допомоги (а.с.73).
Із акту виконаних робіт від 26 квітня 2018 року та квитанції до прибуткового касового ордеру від 10 травня 2018 року вбачається, що розмір витрат ОСОБА_3 за надану йому правову допомогу становив 2 624 гривні за 4 години 10 хвилин витраченого часу адвокатом на виконання відповідних робіт (а.с. 150 ) .
Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу понесені, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 2 624 гривні (1600 * 40%*4 год. 10 хв).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 06 лютого 2018 року в частині визначення витрат на професійну правничу допомогу змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 120 гривень.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 624 гривні за апеляційний розгляд справи.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 30 травня 2018 року.
Головуючий : (підпис) ОСОБА_10
Судді : (підпис) ОСОБА_11
(підпис) ОСОБА_12
З оригіналом згідно: