24 травня 2018 року
м. Харків
справа № 639/8114/15-ц
провадження № 22ц/790/709/18
Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого: Коваленко І.П.,
суддів: Овсяннікової А.І., Сащенко І.С.,
за участі секретаря: Дмитренко А.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу про визнання недійсним договору-купівлі продажу квартири та зобов'язання повернути майно за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року (в складі судді Іванової І.В.),
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та зобов'язання повернути майно, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 15 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Жовнір Я.В.; зобов'язати ОСОБА_2 повернути йому квартиру, куплену у ОСОБА_3, а отримані від неї гроші стягнути за спадкоємців ОСОБА_3
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 2001 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_3, під час якого 19.09.2002 року була придбана спірна квартира, яка за договором була оформлена на його дружину. В 2013 році ОСОБА_3 померла. Він постійно проживав в спірній квартирі і проживає до теперішнього часу, але спадщину не оформив після смерті дружини. Про існування оспорюваного договору йому стало відомо в серпні 2015 року , коли дізнався про рішення суду про його виселення, так як його дружина ОСОБА_5 відчужила квартиру. Без його згоди, дружина не мала права на її відчуження, оскільки він має право на 1/2 частку майна подружжя, при цьому він не мав першочергове право на купівлю її частки. Також просив зобов'язати відповідача повернути йому квартиру, а отримані гроші від квартири стягнути зі спадкоємців ОСОБА_3
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 грудня 2015 року у задоволені вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 грудня 2015 року було залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2016 року провадження у справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору-купівлі продажу квартири та зобов'язання повернути майно було зупинено до набрання законної сили рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист права власності та визнання майна особистою приватною власністю.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, заочне рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2009 року залишено без змін.
15 листопада 2016 року ОСОБА_1 надав уточнення до позовних вимог. В обґрунтування позову посилався на те, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, яка померла 17.05.2013 року. В спірній квартирі вони з дружиною мешкали весь час, з моменту її придбання під час шлюбу. Наміру на продаж квартири у них з покійною ОСОБА_3 ніколи не було, як і не було наміру на розірвання шлюбу. Він мав гроші від продажу своєї квартири АДРЕСА_2 , які і віддав дружині ОСОБА_3 на купівлю спірної квартири для їх родини. Дружина ніде не працювала, доходів не мала. У серпні 2015 року йому стало відомо, що його зняли з реєстраційного обліку у спірній квартирі, а наприкінці 2015 року йому стало відомо, що спірна квартира продана відповідачу, особисто дружиною, чим були порушені його права. Також, йому стало відомо, що у 2007 році його дружина подала позов про розірвання шлюбу, однак позивачем у справі зазначила його. У 2008 році ОСОБА_3 отримала свідоцтво про розірвання шлюбу та у 2009 році за рішенням суду спірна квартира була визнана її особистим майном. На підставі цих документів ОСОБА_3 оформила договір купівлі-продажу з відповідачем у справі. При цьому, покупець квартиру перед оформленням договору купівлі - продажу квартиру не оглядав, технік не приходив. Крім того, він та його дружина до смерті, а він до 2015 року мешкали та були зареєстровані у спірній квартирі. За таких обставин відповідач, оформлювала документи від імені його покійної дружини, та давала на підпис їх дружині. 15.09.2009 року ОСОБА_3 начебто підписала договір купівлі-продажу спірної квартири, який став підставою для зняття його з реєстрації зі спірної квартири. Договір купівлі-продажу від 15.09.2009 року був посвідчений без його згоди, як чоловіка та як співвласника. З 20.10.2001 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_3 і до 2015 року не знав про рішення суду про розірвання шлюбу. Після смерті дружини, він продовжував мешкати один у спірній квартирі. На думку позивача спірний договір купівлі-продажу є нікчемним з початку його підписання. ОСОБА_3 навмисно ввела в оману іншу сторону відносно прав та обов'язків сторін. ОСОБА_3 продала квартиру, яка належала їй не в повному обсязі. Позивач вважає, що договір купівлі-продажу від 15.09.2009 року необхідно визнати фіктивним, так як його зміст не відповідає закону, тому що його дружина продала те, що їй не належало особисто.
Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 15 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 листопада 2016 року відновлено провадження у вказаній справі.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 підтримала позовні вимоги ОСОБА_1, вважала, що договір купівлі-продажу від 15.08.2009 року вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.
Відповідач ОСОБА_2 (прізвище змінено на підставі свідоцтва про укладання шлюбу від 18.12.2015 року, актовий запис № 855) в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на його безпідставність.
Приватний нотаріус ХМНО Жовнір Я.В. у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1звернувся з апеляційною скаргою, в якій з посиланнями на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить, з урахуванням додаткових пояснень до апеляційної скарги, вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що спірну квартиру він с дружиною придбав у шлюбі, тому без його згоди дружина не могла її продати.
22 лютого 2018 року до Апеляційного суду Харківської області надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1, в якому ОСОБА_2 вказала, що спірна квартира була особистою приватною власністю ОСОБА_3, відповідно до рішення суду у справі за № 2-1197/09 та ОСОБА_3 мала право на відчуження спірної квартири. Крім того, зазначила, що від дня вчинення договору купівлі-продажу і до пред'явлення ОСОБА_1 позову до суду минуло більше 3 років. Просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з безпідставності позовних вимог ОСОБА_1
З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 20 січня 2001 року по 13 серпня 2008 року.
19 вересня 2002 року ОСОБА_3 була придбана квартира АДРЕСА_1 та підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Зубарєвим І.Ю. 19.09.2002 року, за реєстровим № 8213.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 січня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зареєстрований 20.10.201 року у відділі РАЦС Жовтневого районного управління юстиції м. Харкова, актовий запис за № 152.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 січня 2007 року залишено без змін.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2009 року квартиру АДРЕСА_1 визнано особистою приватною власністю ОСОБА_3
Зазначене рішення, на момент посвідчення договору купівлі-продажу від 15.08.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, набрало законної сили.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, заочне рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2009 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, ухвала Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2016 року скасована, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, заочне рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2009 року залишено без змін.
Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до вимог частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2009 року квартиру АДРЕСА_1 визнано особистою приватною власністю ОСОБА_3
15 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 передає у власність, а ОСОБА_2 приймає у власність квартиру АДРЕСА_1, та зобов'язується сплатити за неї оговорену суму грошей. Договір було посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Жовнір Я.В., зареєстровано в реєстрі за № 2532.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до частини 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями статті 203 ЦК України, передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільними відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до вимог статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 234 ЦК України встановлені правові наслідки фіктивного правочину. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно роз'яснень, які містяться у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
Таким чином, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалась досягти правового результату, такий правочин не можна визнавати фіктивним.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
У відповідності до п. 7 вказаної постанови, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_3 була неналежним продавцем спірної квартири та те, що нотаріус, який засвідчував спірний договір купівлі-продажу не сповістив його, спростовуються тим, що квартиру АДРЕСА_1 визнано особистою приватною власністю ОСОБА_3 за рішенням суду, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року.
Даних про скасування ухвали Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року матеріали справи не містять.
Посилання апелянта на той факт, що спірний правочин виконано під впливом омани чи помилки та вказаний правочин вчинений з умислом позбавити його житла, колегією суддів не приймаються, оскільки апелянтом не надано належних та допустимих доказів з цього приводу.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 365, 366, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 30 травня 2018 року.
Головуючий - І.П. Коваленко
Судді - А.І. Овсяннікова
І.С. Сащенко