Провадження: 33/790/489/18 Головуючий І інстанції -
Справа № 642/1528/18 ОСОБА_1
Категорія: ст. 183-1 КУпАП Доповідач - Бездітко В.М.
23 травня 2018 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області - ОСОБА_2,
за участю секретаря - Михайлюка А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3на постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2018 року про притягнення ОСОБА_3до адміністративної відповідальності за ст. 183-1 КУпАП,-
Головним державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобоварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області - ОСОБА_4 22.03.2018 року складений протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3 за ст. 183-1 КУпАП.
Згідно протоколу № 40, при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-2872/09 від 09.07.2012 року виданого Ленінськими районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліментів у розмірі 500 грн. встановлено адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183-1 КУпАП, а саме: несплата аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Своїми діями ОСОБА_3 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183-1 КУпАП.
Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2018 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення за ст. 183-1 КУпАП, призначено покарання у вигляді суспільно корисних робіт на строк 120 (сто двадцять) годин, стягнуто витрати на оплату судового збору на користь держави у розмірі 352, 40 грн.
Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в обґрунтування якої зазначив наступне.
Постанова районного суду винесена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справа, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, що потягло за собою необґрунтоване застосування адміністративного стягнення.
Притягаючи його до адміністративної відповідальності суд не врахував, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» № 2234-VІІІ від 07.12.2017 року, набув чинності 06.02.2018 року, не врахував положення ч. 2 ст. 8 КУпАП безпідставно притягнув до адміністративної відповідальності.
Просить постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2018 року скасувати, провадження по справі закрити, на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
ОСОБА_3 в призначене судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином. 23.05.2018 року подав клопотання в якому просив залучити копію постанови головного державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобоварському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області від 21.05.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу. Просив задовольнити його апеляційну скаргу, розглядати справу за його відсутності (а.с. 41-44).
В ч. 4 ст. 294 КУпАП встановлені строки перегляду постанови суду першої інстанції відповідно до яких, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Виходячи з положень ст. 294 КУпАП, щодо строків перегляду постанови, апеляційний суд приходить до висновку про розгляд справи про адміністративне правопорушення за наявними матеріалами справи за відсутністю належним чином повідомленої особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за наявності від нього клопотання про розгляд справи без його участі.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Відповідно до ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.
Положення ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Ст. 8 КУпАП розкриває поняття чинності закону про відповідальність за адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Частина 2 ст. 251 КУпАП встановлює, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до п. 21 ч. 2 ст. 255 КУпАП державні виконавці складають протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 183-1, 188-13 КУпАП.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Притягаючи ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 183-1 КУпАП, районний суд виходив з того, що 09.07.2012 року видано виконавчий лист за рішенням суду, яке набрало законної сили про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з 12.08.2008 року до досягнення дитиною повноліття.
01.12.2013 відкрито виконавче провадження державним виконавцем Макаровою І.І. органу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.
Відповідно до розрахунку заборгованості від 01.03.2018, сума заборгованості станом на 01.03.2018 становить 39 322, 58 грн., про що повідомлено ОСОБА_3 та яким було отримано під підпис зазначений розрахунок.
Отже, районний суд вважав, що дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за статтею 183-1 КпАП України, як, несплата аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
На підставі викладених обставин та документів районний суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183-1 КУпАП.
Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалів справи видно, що на час складання головним державним виконавцем протоколу про адміністративне правопорушення № 40 станом на 01.03.2018 року заборгованість по несплаті аліментів становить 39 322, 58 грн. (а.с. 11-12).
Відповідно до розрахунку заборгованості від 25.04.2018 р. № 21131 станом на 24.04.2018 року заборгованість по несплаті аліментів становить 7, 42 грн., оскільки 31.03.2018 року та 25.04.2018 року сплачено боржником 1330 грн., та 39000 грн. (а.с. 32-34).
Постановою головного державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобоварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області - ОСОБА_4 від 21.05.2018 року повернуто № 2-2872/09 від 09.07.2012 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з заявою стягувача від 14.05.2018 року про повернення виконавчого документ(а.с. 44).
Ст. 183-1 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за несплату аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Адміністративна відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 183-1 КУпАП запроваджена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» та доповнення статтею 183-1 глави КУпАП, Закон України № 2234-VІІІ від 07.12.2017 року набрав чинності 06.02.2018 року.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
За загальним положенням, встановленим цією статтею, закони та інші нормативно-правові акти, не мають зворотної сили в часі, тобто не поширюються на поведінку, що мала місце в той період, коли відповідний акт ще не був прийнятий або ще не набрав чинності.
Не має зворотної сили як закон, що вперше встановлює юридичну відповідальність за певну поведінку, так і акт, який обтяжує відповідальність за вчинення будь-якого діяння порівняно з діючим законом.
Виняток з цього правила становлять закони або інші нормативно-правом акти, що пом'якшують або скасовують відповідальність і саме тому мають зворотну силу.
Наведене узгоджується з висновками Конституційного Суду України так в рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999 року у страві про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів. Конституційний суд зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
В рішенні Конституційного Суду України від 19.04.2000 року № 6-рп/2000 у справі про зворотну дію кримінального закону в часі зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
Також в рішенні від 02.07.2002 року № 13-рп/2002 Конституційний Суд України вказав, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності.
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (ст. 7).
Заборона зворотної дії в часі, в інтерпретації ЄСПЛ, положень, що погіршують становище особи, яка підлягає (чи може підлягати) кримінальній відповідальності. Це стосується як визначення діянь, які є кримінально караними, так і покарання (рішення у справі M v. Germany від 17.12.2009).
Європейський суд з прав людини у справах «Енгель та інші проти Нідерландів» («Engel and Others v. the. Netherlands», 08.06.1976 року, №№ 5100/71, 5101/71, 5102/71, 5354/72, 5370/72), «Озтюрк проти Німеччини» («Ozturk v. Germany», 21.02.1984 року, № 8544/79), «Лутц проти Німеччини» («Lutz v. Germany», 25.08.1987 року, № 9912/82), тлумачить поняття «кримінальний» автономно, тобто незалежно від національної термінології, включаючи сюди адміністративні, дисциплінарні, митні проступки тощо.
У рішенні по справі «Vyerentsov v. Ukraine» від 11.04.2013 року кримінальними правопорушеннями були визнані діяння, відповідальність за які передбачені ст. ст. 185 та 185-1 КУпАП, та відповідно застосований за їх вчинення адміністративний арешт - покаранням.
У рішенні в справі «Veeber v. Estonia» від 21.01.2003 року ОСОБА_7 ЄСПЛ констатувала порушення гарантій, передбачених ст. 7 Конвенції, у вигляді ретроспективного застосування кримінального закону, який погіршував становище особи.
Враховуючи вищевикладене, оскільки ст. 183-1 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за несплату аліментів та передбачає суспільно корисні роботи, як вид адміністративного стягнення (п. 6-1, ч. 1 ст. 24, ст. 31-1 КУпАП) то дана норма не має зворотної дії в часі.
Тому період часу несплати аліментів особою до вступу в дію ст. 183-1 КУпАП не має братися до уваги при обрахунку сукупного розміру аліментної заборгованості, як умови притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 183-1 КУпАП.
Притягаючи ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 183-1 КУпАП районний суд в супереч ст. ст. 8, 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, належним чином, не встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, розглянув справу однобічно, без об'єктивного з'ясування фактичних обставин, не звернув уваги, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, дійшов передчасного висновку про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову.
Враховуючи, що дії ОСОБА_3, які мали місце у даному випадку не могли кваліфікуватися за ст. 183-1 КУпАП відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183-1 КУпАП.
Відповідно, постанова районного суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню.
Керуючись ст. ст. 245, 247, 278, 280, 283, 294, 295, 296 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3задовольнити.
Постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за ст. 183-1 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя
Апеляційного суду
Харківської області ОСОБА_2