провадження в апеляційній інстанції №22-ц/796/1624/2018
10 травня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:
судді - доповідача: Білич І.М.
суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.
при секретарі: Довгопола А.В.
за участю:представника відповідача (ПАТ «УкрСиббанк») - Стусова Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Шевченківського районного суду міста Києва Юзькової О.Л.
у справі № 761/25327/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору факторингу частково недійсним.
У липні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору факторингу частково недійсним. Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що між ним та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» 26.12.2007 року було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11279306000. Одночасно з ним було укладено договір поруки між банком та ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. 20.04.2015 року між банком та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу №17, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» право грошової вимоги за кредитними договорами, зокрема і за договором, укладеним з ним. Вважав, що зазначений договір факторингу було укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р. «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», в редакції, що діяла на момент укладення правочину. Крім того, зазначений спірний договір було укладено вже після звернення первісного кредитора - ПАТ «УкрСиббанк» до суду за захистом права щодо примусового стягнення заборгованості за кредитним договором і винесення судом рішення, тобто передано недійсну грошову вимогу. Також зазначав, що банком було протиправно передано третій особі його персональні дані та не повідомлено боржника про здійснення передачі права вимоги.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.12.2017 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішенням суду позивачем було подано апеляційну скаргу де ставилося питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та визнати частково недійсним договір факторингу в частині відступлення права грошової вимоги за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, що був укладений між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк». З посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 -У111, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць) , та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Представником ПАТ «УкрСиббанк» подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, де вказувалось що рішення суду першої інстанції прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Оскільки позивач вперше почав посилатись на відповідні підстави позову лише в апеляційній скарзі, що видно як зі змісту позовної заяви, так і зі змісту судового рішення. Передача права вимоги від відповідача 1 до відповідача 2 підтверджується актом приймання - передачі права вимоги від 20.04.2015 року, що наявний в матеріалах справи. Відповідач 1 зареєстрований, як фінансова установа з 19.11.2013 року що підтверджується інформацією з Державного реєстру фінансових установ, розміщеного на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Представник позивача будучи належним чином повідомленою про розгляд справи в судове засідання не з'явилася, до початку розгляду справи подала клопотання про відкладення розгляду справи з урахуванням того, що 10.05.2018 року вона буде перебувати на невідкладних слідчих діях, які проводяться в рамках кримінального провадження участь у яких є відповідно норм КПК обов'язковою, а відтак позбавлена можливості бути присутньою при розгляді справи № 761/25327 -16. ( т. 2 а.с. 71 -72)
Беручи до уваги, що подане до суду клопотання не містить у собі будь-яких посилань відносно зазначення особи щодо якої проводяться невідкладні слідчі дії за участю адвоката ОСОБА_4, дії та місце і час їх проведення, колегія суддів, вважала, що зазначену представником позивача причину неявки в судове засідання не можна вважати поважною.
Представник ПАТ «УкрСиббанк» не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.
ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та третя особа: ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленими про розгляд справи в судове засідання не з'явилися, поважність причин своєї неявки суду не повідомили ( т. 2 а.с. 66).
Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб,що не з'явилися в силу вимог ст. 372 ЦПК України враховуючи, що відповідно до ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи не було встановлено обставин, які вказували що під час укладання відповідачами договору факторингу були порушені вимоги чинного законодавства України.
Розглядаючи спір колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.
Звертаючись до суду як з позовом так і апеляційною скаргою, позивач вказував на порушення вимог чинного законодавства при укладенні договору факторингу, зокрема Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» в редакції що діяла на момент укладення правочину. А також те, що договір факторингу був укладений вже після звернення первісного кредитора - ПАТ «УкрСиббанк» до суду за захистом права щодо примусового стягнення заборгованості за кредитним договором і винесення судом рішення, тобто було передано недійсну грошову вимогу.
Колегія суддів вважає, що зазначені доводи не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.
Так, судом при розгляді справи було встановлено, що 26.12.2007року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту і заставу транспортного засобу № 11279306000.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальником між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 26.12.2007року було укладено договір поруки № 11279306000/П.
20.04.2015року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу №17, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив, в ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» прийняв право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. За умовами оспорюваного договору до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейшло і право грошової вимоги за договором про надання споживчого кредиту і заставу транспортного засобу № 11279306000 від 26.12.2007року, укладеного між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк».
Суд першої інстанції правомірно зазначав, що положеннями Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг України, Цивільний кодекс України не місять в собі положень обмеження укладання договорів відступлення права грошової вимоги за кредитними договорами укладеними з фізичними особами.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з даними твердженнями, оскільки відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Водночас щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Пунктом 4.3 договору факторингу встановлено, що клієнт доручає фактору повідомляти кожного боржника , а також поручителів і заставодавців за наявності, за однією із адрес, вказаними в Реєстрі боржників, від імені клієнта про відступлення права вимоги протягом 20 календарних днів з дати підписання Реєстру боржників та виконання фактором зобов'язань, передбачених п.3.1.1. договору. Текст такого повідомлення, узгоджений сторонами та викладений у формі згідно з додатком № 4 до цього договору. Фактор здійснює повідомлення за власний рахунок.
Положеннями ст. 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Представником відповідача у ході судового розгляду було надано список згрупованих відправлень № 12457 -58 -32 від 06.05.2015 року ( який не був спростований позивачем) за яким позивачу було направлено повідомлення про заміну кредитора як від імені банку так і від імені ТОВ «ФК « Довіра та Гарантія» та вимогу про сплату заборгованості.
При цьому слід також зазначити, що на момент укладення договору факторингу ( 20.04.2015 року ) Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг розпорядженням від 06.02.2014 року №352 було виключено п.1 розпорядження № 231 на який посилався позивач, як на одну з підстав недійсності договору факторингу.
У ході судового розгляду також було встановлено, що заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09.04.2015 року у справі № 201/2252/14 - ц за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користування кредитом та пені з відповідачів стягнуто у солідарному порядку на користь банку за договором заборгованість.
Після скасування заочного рішення за заявою позивача про перегляд заочного рішення, у ході подальшого розгляду справи, ухвалами Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10.09.2015 року було замінено позивача - ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника ТОВ «Фінансова компанія « Довіра та Гарантія» та зупинено провадження у справі до розгляду по суті спору щодо визнання договору поруки припиненим.
Відтак, відсутні підстави вважати, що на день розгляду справи існує наявне судове рішення, що набрало законної сили за яким стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість на користь первісного кредитора - ПАТ «УкрСиббанк».
Не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду і доводи апеляційної скарги щодо протиправності дій банку в частині передачі третій особі персональних даних позивача. Так як під час укладання договору про надання споживчого кредиту № 11279306000 26.12.2007року ОСОБА_2 погодився з правом банку (п. 9.5 договору) збирати, зберігати, використовувати, надавати і отримувати інформацію щодо особи позичальника (персональні дані позичальника, відомі банку та/або третім особам у зв'язку із укладанням та виконанням даного договору зокрема, банківську та комерційну таємницю, яка - необхідна при укладанні договорів щодо відступлення права вимоги за договором та/або «Кредитним договором» - до відповідних фізичних та юридичних осіб. При цьому сторони погодились, що позичальник не має до банку жодних претензій в разі вчинення останнім будь - якої дії, зазначеної у цьому пункті договору.
За таких обставин, колегія суддів вважає правомірними висновки суду щодо недоведеності вимог позивача - визнання недійсним договору факторингу в частині передачі права вимоги за кредитним договором, укладеним 26.12.2017 року між ним та банком, з підстав визначених в позові в силу ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або) відзиві до неї.
Доводами апеляційної скарги є також підстави, які не були заявлені позивачем при подачі позову до суду першої інстанції та не були предметом судового розгляду. А саме: визнання частково недійсним договору факторингу з підстав відсутності в матеріалах справи доказів підтвердження того, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» здійснила оплату коштів ПАТ «УкрСиббанк» за умовами договору факторингу;
А також того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ТОВ «Фінансова компанія» «Довіра та Гарантія» є фінансовою установою, яка правомочна надавати такі фінансові послуги, як факторинг.
Враховуючи, що відповідно до положень ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що зазначені вище в апеляційній скарзі підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції не можуть бути прийняті та розглянуті апеляційним судом.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування нема.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, 374,375, 383, 384, 387 ЦПК України, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України в редакції Закону № 2147-VII від 03 жовтня 2017 року, п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29 травня 2018 року.
Суддя - доповідач:
Судді: