Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Іменем України
22 травня 2018 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6
та обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12017100020009871 за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва ОСОБА_8 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2018 року, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
Згідно з вироком Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2018 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України суд звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки, та поклавши на нього обов'язки, передбачені законом.
Цим же вироком по справі вирішено питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_7 11.09.2017 року приблизно о 19 год. 15 хв., перебуваючи у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_3 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 , діючи протиправно, умисно, на ґрунті особистих, тривалих, неприязних відносин, які з'явились в результаті періодичних словесних конфліктів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, з використанням ножа господарсько-побутового призначення, який мав із собою, тримаючи його в правій руці, підійшов до потерпілого ОСОБА_9 та наніс останньому один цілеспрямований удар лезом ножа в область грудної клітки справа, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного торакоабдомінального поранення: рани розмірами 1,5х0,5 см з рівними краями, гострими кутами на передній поверхні грудної клітки справа по середнє-ключичній лінії на рівні 9 міжребер'я, від якої відходить рановий канал, направлений ззовні до середини, спереду назад, дещо донизу та до середини, по ходу якого ушкоджуються м'які тканини грудної стінки, з пошкодженням хрящової частини 8 ребра з пораненням правого купола діаграми (поза плеврального), з послідуючим проникненням в черевну пробнику та пораненням правої долі печінки (рана 4х1 см, глибиною до 6 см) з явищами внутрішньо очеревинної кровотечі (наявність в черевній порожнині до 3200 мл. крові).
Довівши свій злочинний умисел, направлений на спричинення потерпілому ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень до кінця, ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення втік, намагаючись приховати знаряддя вчиненого злочину, свою причетність до нього, закинувши ніж господарсько-побутового призначення, до балкону квартири АДРЕСА_4 та направився до свого місця проживання.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, заступник прокурора міста Києва ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Дарницького районного суду м. Києва від 18.01.2018 стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді 5 років позбавлення волі. У решті вирок суду залишити без змін.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги заступник прокурора м. Києва, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, які суд визнав доведеними та правову кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню внаслідок невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Як зазначає апелянт у своїй скарзі, суд першої інстанції застосував до обвинуваченого ст. 75 КК України, яка не підлягала застосуванню, що потягло за собою призначення невиправдано м'якого покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
На думку прокурора, за межами уваги суду, без належної оцінки залишились дані про підвищену суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим діяння, оскільки обвинувачений вчинив інкримінований злочин, що згідно приписів ст. 12 КК України відноситься до тяжких.
Разом з тим, всупереч ст. 65 КК України суд, призначаючи обвинуваченому покарання із застосуванням іспитового строку, зовсім не врахував підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим злочину.
При цьому, апелянт звертає увагу на те, що обвинуваченим в результаті словесного конфлікту цілком усвідомлено та цілеспрямовано нанесено потерпілому удар лезом ножа в область розташування життєво-важливих органів (в область грудної клітки справа, що призвело до внутрішньо очеревинної кровотечі, пошкодження хрящової частини 8 ребра з пораненням правого купола діафрагми (позаплеврально) та поранення правої долі печінки), що відноситься до ушкоджень, які є небезпечними для життя.
Крім того, як вказує апелянт, спосіб та мотив нанесення тілесних ушкоджень потерпілому свідчить про невиправдану жорстокість та неконтрольовану агресію ОСОБА_7 , який є небезпечним для оточуючих та який, будучи значний час в неприязних відносинах із ОСОБА_9 , цілком усвідомлено бажав настання тяжких наслідків для потерпілого, із вказаною метою завчасно підготував ніж для нанесення тілесних ушкоджень, і довівши свій злочинний умисел, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, знаряддя злочину намагався приховати з метою уникнення кримінальної відповідальності, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку ОСОБА_7 і вчиненого ним діяння.
На думку заступника прокурора м. Києва, посилання суду, як на підставу для застосування ст. 75 КК України, на відсутність судимості та прохання потерпілого призначити покарання із застосуванням іспитового строку, не дають підстав обґрунтовано вважати можливим виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, оскільки лише сукупність обставин вчинення кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, його посткримінальної поведінки, пом'якшуючих та обтяжуючих обставин повинні враховуватись судом при призначенні остаточного покарання. Разом з тим, таких підстав для застосування ст. 75 КК України до обвинуваченого не було і суд першої інстанції в оскаржуваному вироку не зміг навести переконливих доводів на користь помилкового висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, оскільки таких даних немає серед матеріалів провадження.
Окрім цього, як зазначається у скарзі, суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 - щире каяття, так як в даному випадку в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, що підтверджували б наявність такої обставини, як щире каяття, а визнання вини обвинуваченим, свідчить про те, що останній під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинене. Посткримінальна поведінка обвинуваченого явно свідчить, що останній усвідомлюючи можливість притягнення до кримінальної відповідальності, не виявив щирого каяття, адекватної критики власних протиправних дій та готовності понести справедливе покарання, натомість після вчинення кримінального правопорушення зник у невідомому напрямку, а знаряддя злочину намагався приховати.
Заслухавши доповідь судді - доповідача; пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва та просив її задовольнити; пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора м. Києва не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у спричиненні потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким не оспорювалися.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_7 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, переглядає вирок суду лише в межах поданої апеляційної скарги, а саме в частині неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 вид та міру покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного ним злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, думку потерпілого, який вказав, що не має до обвинуваченого будь-яких матеріальних і моральних претензій та просив призначити йому покарання з максимальним іспитовим строком.
При цьому, суд визнав обставиною, що, згідно ст. 66 КК України, пом'якшує покарання щире каяття та прийняв до уваги відсутність обставин, які, згідно ст. 67 КК України, обтяжують покарання.
Враховуючи зазначені вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_7 можливо обрати покарання, не пов'язане з позбавленням волі, із застосуванням ст. 75 КК України, зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку.
За таких обставин, приймаючи до уваги загальні засади призначення покарання, передбачені ст. 65 КК України, призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі строком на п'ять років, зі звільненням останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 цього Кодексу, не може бути визнане таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з огляду на таке.
По-перше, незважаючи на обставини, наведені в апеляційній скарзі, які, на думку заступника прокурора м. Києва, свідчать про підвищену ступінь суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим злочину, так і його особи, колегія суддів не вбачає підстав для такого висновку, оскільки відповідно до вимог ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Між тим, доводи, наведені в апеляційній скарзі заступника прокурора м. Києва, не містять в собі обставин, які б дозволили зробити висновок про те, що призначене ОСОБА_7 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі строком на п'ять років, за своїм видом чи розміром, є явно несправедливим через м'якість.
Більш того, звертаючи увагу на м'якість призначеного судом покарання, заступник прокурора м. Києва у своїй апеляційній скарзі не ставить питання про застосування до ОСОБА_7 більш суворого покарання, в порівнянні з тим, яке йому призначив суд першої інстанції.
По-друге, з доводами апеляційної скарги прокурора про неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, внаслідок неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, колегія суддів також не може погодитися, враховуючи наступне.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно вимог ст. 75 КК України, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, суд першої інстанції дотримався наведених вище вимог закону, оскільки встановлені під час судового розгляду дані про тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, в тому числі позицію потерпілого, який не мав до обвинуваченого будь-яких претензій, примирився з ним та просив звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком, дозволяли дійти висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, без відбування покарання.
При цьому, колегія суддів вважає таким, що не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та нормах матеріального права твердження заступника прокурора в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 - щире каяття, через те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б підтверджували наявність такої обставини, як щире каяття, а визнання обвинуваченим своєї вини, свідчить лише про те, що останній під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинене, оскільки під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою вину та щиро розкаявся, що підтверджується його показаннями в суді першої інстанції, а тому, відповідно до вимог ст. 66 КК України, суд обґрунтовано визнав зазначену обставину такою, що пом'якшує покарання, оскільки законом не передбачено будь-яких умов для підтвердження наявності такої обставини, як щире каяття, яке може мати місце на будь-якій стадії судового провадження.
За таких обставин, за наслідками розгляду апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2018 року щодо ОСОБА_7 , колегія суддів вважає необхідним залишити вирок суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва ОСОБА_8 залишити без задоволення, в вирок Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2018 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала Апеляційного суду м. Києва набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/796/895/2018
Категорія: ч. 1 ст. 121 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_10
Доповідач - суддя ОСОБА_1