17 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва кримінальне провадження № 12017100000000094 відносно -
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК Україниза апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року, -
Цим вироком ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
По справі вирішено питання щодо судових витрат.
Згідно вироку суду, ОСОБА_6 15.02.2017 року приблизно о 16 годині 15 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «Пежо-307», д.н.з НОМЕР_1 , в салоні якого також знаходилась пасажир ОСОБА_8 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом, рухався по проїзній частині вул. Богатирської зі сторони міста Києва в напрямку населеного пункту місто Вишгород адміністративної території м. Києва зі швидкістю понад 100 км/год., яка перевищувала максимально допустиму швидкість на даній ділянці 90 км/год.
Під час руху ОСОБА_6 , в порушення вимог п.п. 1.5, 2.1, 2.3 підпункти «а», «б», 10.1, 12.1 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, керуючи технічно справним автомобілем «Пежо-307», д.н.з НОМЕР_1 , в салоні якого також знаходилась пасажир ОСОБА_8 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом, рухався по проїзній частині вул. Богатирської зі сторони міста Києва в напрямку населеного пункту місто Вишгород з перевищенням максимально допустимої швидкості на даній ділянці, проявивнеуважність до дорожньої обстановки та її зміни, під час руху не вибрав безпечну швидкість керованого ним автомобіля з урахуванням дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним та, не переконавшись, що це буде безпечним, почав маневр повороту праворуч з вул. Богатирської на з'їзд другорядної дороги до вул. Дніпроводська в м. Києві, внаслідок чого не впорався з керуванням автомобіля та на вказаному з'їзді виїхав за межі проїзної частини з подальшим наїздом на дерева та перекиданням автомобіля.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_8 від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці пригоди.
Порушення зазначених вимог Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_6 знаходиться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками, а саме заподіяння ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень від яких остання померла на місці пригоди.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення і кваліфікацію дій обвинуваченого, посилається на невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості та просить змінити вирок Оболонського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року та пом'якшити призначене ОСОБА_6 покарання, застосувавши положення ст. 75 КК України.
При цьому зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який позитивно характеризується , має тісні соціальні зв'язки, його поведінку після вчинення злочину, дії якого були спрямованні на зменшення негативних наслідків, який після дорожньо - транспортної пригоди активно допомагав матері загиблої як фінансово, так і в побуті, тим самим відшкодував завданні збитки саме матері загиблої, оскільки з ОСОБА_9 він ніколи не спілкувався.
Також звертає увагу, що суд не повній мірі встановив коло потерпілих у даному кримінальному провадженні. Так, матір'ю загиблої є гр. ОСОБА_10 і саме з нею загибла ОСОБА_8 проживала однією сім'єю, а тому мала право висловити думку з приводу покарання, повідомити суд про відносини що склались між загиблою і обвинуваченим та поведінку ОСОБА_6 після вчинення злочину. Проте, сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування не роз'яснила матері загиблої право бути потерпілою у цьому кримінальному провадженні, не допитала останню з приводу взаємовідносин між обвинуваченим і загиблою, та не встановила відношення найближчої людини загиблої до вчиненого.
Таким чином, захисник вважає, що з урахуванням особи обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, частково відшкодував завдану шкоду, щиро розкаявся, має міцні соціальні зв'язки та багаточисельну сім'ю, виправлення обвинуваченого ОСОБА_11 можливе без його ізоляції від суспільства.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку доводів поданої апеляційної скарги; думку прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження № 12017100000000094та апеляційні доводи; провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст. 349 КПК України після допиту обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Враховуючи, що фактичні обставини справи та кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_6 учасниками кримінального провадження не оспорювалися і докази щодо них, на підставі ч.3 ст. 349 КПК України не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин, у відповідності з вимогами ч.1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах доводів викладених в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого щодо зміни вироку в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до ст. cт. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті ( санкції частини статті) КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Так, при вирішенні питання, яка саме міра покарання повинна бути призначена обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання та врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, дані про його особу, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, не одружений, утриманців не має, а також з урахуванням його щирого каяття, що суд обгрунтовано визнав обставиною, що пом'якшує покарання, призначив останньому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
З висновками суду першої інстанції щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_6 покарання колегія суддів повністю погоджується та з урахуванням скоєного, конкретних обставин, за яких відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті грубого порушення обвинуваченим Правил дорожнього руху України, який керуючи технічно справним автомобілем, не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом, перевищив максимально допустиму швидкість, не впорався з керуванням автомобіля, виїхав за межі проїзної частини з подальшим наїздом на дерева та перекиданням автомобіля, в результаті чого пасажир автомобіля ОСОБА_8 отримала відкриту черепно-мозкову травму, від якої померла на місці, вважає безпідставними доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням шляхом застосування вимог ст. 75 КК України.
Також безпідставними колегія суддів вважає і апеляційні твердження захисника ОСОБА_7 про те, що при призначенні ОСОБА_6 покарання судом не була врахована та обставина, що після дорожньо-транспортної пригоди останній активно допомагав матері загиблої як фінансово, так і в побуті, тим самим відшкодував збитки саме матері загиблої, а не батькові ОСОБА_9 , який з сім'єю не проживав, однак був визнаний потерпілим у кримінальному провадженні, оскільки ці обставини, з урахуванням тих наслідків, які настали в результаті вчинення ним кримінального правопорушення, не є безумовною підставою для застосування вимог ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, а його посилання на ту обставину, що суд першої інстанції не встановив коло потерпілих у даному кримінальному провадженні і не залучив матір загиблої до участі у справі, не є тією обставиною, що впливає на правильність прийнятого судом рішення.
За наведеного, колегія суддів вважає вирок суду законним та обґрунтованим, покарання необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_6 обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою у той самий строк з дня отримання судового рішення.
Судді: __________________ _________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3