Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 750/1976/17-ц
провадження № 61-20510 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
представник відповідача - ОСОБА_7,
треті особи: комунальне підприємство «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради, Гуменська Олена Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2017 року у складі судді Супруна О. П. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Губар В. С., Кузюри Л. В.,
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, треті особи: комунальне підприємство «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради, Гуменська О. О., про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі ордера на жиле приміщення від 28 жовтня 2005 року № 74 згідно рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 30 вересня 2005 року № 204 йому надано службове приміщення, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
28 листопада 2009 року сторони розірвали шлюб.
У вересні 2015 року ОСОБА_6 залишила квартиру АДРЕСА_1, він їй не чинив перешкоду у користуванні квартирою, а тому просив визнати її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
У березні 2017 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зустрічним позовом, який обґрунтовано тим, що її часткове непроживання у вказаній квартирі було вимушеним, оскільки ОСОБА_4 зловживав спиртними напоями, міг робити непристойні речі. Зазначала, що вона не втрачала інтересу до спірної квартири, оскільки це її єдиним житлом. Крім того, у вказаній квартирі знаходяться її речі.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_6 просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування жилим приміщенням відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано беззаперечних доказів відсутності ОСОБА_6 у спірній квартирі протягом останніх 1,5 років. Також зазначено, що ОСОБА_6 не втратила інтересу до жилого приміщення, оскільки спірна квартира є її єдиним житлом, прав на інше житло вона не має.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 про встановлення порядку користування квартирою, суд виходив із того, що Гуменська О. О. не бере участь у справі в якості сторони спору, а тому позбавлений можливості вирішувати питання щодо прав та обов'язків останньої, пов'язаних із користуванням спірним житловим приміщенням.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2017 року залишено без змін.
Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Також зазначив, що сам по собі факт припинення сімейних відносин з наймачем квартири не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користування займаним приміщенням.
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 й ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не повно з'ясували обставини щодо того, в який період відповідач проживала у спірній квартирі з вересня 2015 року по день звернення до суду. Також зазначає, що довідка комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» від 27 березня 2017 року № 29-078629 про перебування його на лікуванні отримана з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не може слугувати доказом у справі.
Учасники справи відзив на касаційну скаргу не подали.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
24 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої інстанції та апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до абзацу четвертого статті 9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно зі статтею 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Положеннями статті 71 Житлового кодексу Української РСР визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Пунктом 28 Положення про порядок надання службових жилих приміщень, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року № 37, визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані в статті 71 Житлового кодексу УРСР.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, оскільки позивач не надав належних доказів відсутності її останні 1,5 роки у спірній квартирі.
Крім того, як зазначав сам позивач у судовому засіданні, що з літа 2016 року він мешкав з іншою жінкою, що саме по собі унеможливлює проживання ОСОБА_6 у спірній квартирі та вказує на поважність її періодичної відсутності.
Також судами обґрунтовано враховано ту обставину, що ОСОБА_4 перебував вісім разів на лікуванні у комунальному лікувально-профілактичному закладі «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» у період з липня 2015 року по січень 2017 року, пов'язаного зі зловживанням спиртними напоями, що свідчить про його періодичну відсутність у спірній квартирі.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що довідка комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» від 27 березня 2017 року про перебування ОСОБА_4 на лікуванні у період з липня 2015 року по січень 2017 року, отримана без його згоди та з порушенням чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 59 ЦПК України (2004 року) суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Положенням частини першої статті 137 ЦПК України (2004 року) визначено, що у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті із дорученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.
Як вбачається із матеріалів справи, під час судового засідання 21 березня 2017 року представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7 заявлено клопотання про витребування з Чернігівської обласної психо-неврологічної лікарні історії хвороби ОСОБА_4
Протокольною ухвалою суд задовольнив клопотання про витребування доказів.
Отже, довідка комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» від 27 березня 2017 року про перебування ОСОБА_4 на лікуванні, отримана судом у передбачений законом спосіб.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І.Гулько
Ю. В.Черняк