Постанова
Іменем України
22 травня 2018 року
м. Київ
Справа №750/6290/16-к
Провадження №51-279км18
Верховний Суд колегією Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015270010004562, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця м. Чернігова, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь в розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2017 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 по 60 000 грн кожному у рахунок відшкодування моральної шкоди та по 1 666 грн - витрат на правову допомогу.
Ухвалою Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 24 травня 2017 року вирок щодо ОСОБА_6 змінив. Засудженого звільнено на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 24 червня 2015 року близько 18:00, керуючи мотоциклом «JIANSHE JS150-3», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по просп. Миру в м. Чернігові, на порушення вимог пунктів 2.3.б та 12.3 Правил дорожнього руху проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не зменшив швидкості руху для безпечного об'їзду велосипеда марки «Ardis Либідь» під керуванням ОСОБА_10 , який рухався в попутному напрямку мотоцикла, та скоїв наїзд на нього. Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_6 внаслідок м'якості, просить скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, щосуд апеляційної інстанції:
- не врахував тяжких наслідків вчиненого злочину у виді смерті потерпілого, відсутності у ОСОБА_6 щирого каяття, часткового відшкодування шкоди лише перед судовим засіданням апеляційного суду, думки потерпілих під час розгляду провадження у суді першої інстанції про суворе покарання обвинуваченого, намагання останнього уникнути відповідальності, про що свідчать його показання під час слідчого експерименту, визнані експертом неспроможними;
- неправильно застосував ст. 76 КК України, оскільки поклав лише один обов'язок, визначений у ч. 1 цієї статті як обов'язковий, - періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, хоча відповідно до вимог вказаної статті, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд зобов'язаний покласти на засудженого ще й обов'язок повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні:
- прокурор підтримав касаційну скаргу частково;
- засуджений заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, (далі - КК) за обставин, установлених судом, прокурор у касаційній скарзі не оскаржує.
Згідно зі ст. 75 КК якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 врахував:
- вчинення обвинуваченим з необережності тяжкого злочину,
- відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання;
- дані про особу ОСОБА_6 , який раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, працює, має молодий вік.
З урахуванням наведеного, а також думки потерпілих, які в судовому засіданні суду першої інстанції просили призначити ОСОБА_6 суворе покарання, суд першої інстанції обрав останньому покарання у виді позбавлення волі в розмірі, наближеному до мінімального, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК.
Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу засудженого, в якій останній порушував питання про звільнення його на підставі ст. 75 КК від відбування основного покарання з випробуванням, встановив нову обставину, яка пом'якшує покарання, передбачену ст. 66 КК, - добровільне часткове відшкодування обвинуваченим шкоди у сумі 80 000 грн.
Так, в апеляційному суді обвинувачений ОСОБА_6 визнав свою провину та щиро каявся. Пояснював, що сім'я його перебуває у важкому матеріальному становищі, з раннього дитинства він жив без батька, з вітчимом склалися непрості відносини, із самого дитинства працював і зараз працює, проте коштів вистачає лише на задоволення найнеобхідніших потреб.
Потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в суді апеляційної інстанції прийняли вибачення ОСОБА_6 , підтримали його апеляційну скаргу та просили застосувати до обвинуваченого ст. 75 КК, зазначивши при цьому, що він просив у них вибачення за скоєне та частково відшкодував шкоду.
Тому суд, проаналізувавши всі вищевикладені обставини, узявши до уваги враховані судом першої інстанції обставини, змінену думку потерпілих, установлену апеляційним судом обставину, яка пом'якшує покарання, - добровільне часткове відшкодування шкоди, дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства і надав іспитовий строк, щоб він своєю законослухняністю, ставленням до виконання покладених на нього обов'язків довів своє виправлення без реального відбування покарання, дисциплінуючи себе до проходження цього випробування та більш швидкого погашення заборгованості перед потерпілими.
Доводи у касаційній скарзі прокурора про те, що ОСОБА_6 під час досудового розслідування та у суді першої інстанції вину не визнавав, перекладав її на загиблого, шкоду не відшкодував, а тому апеляційний суд безпідставно врахував його щире каяття, не заслуговують на увагу Суду, оскільки апеляційний суд не міг проігнорувати показання ОСОБА_6 , при цьому не визнав щире каяття обставиною, яка пом'якшує покарання.
Наведені у касаційній скарзі прокурора доводи, у тому числі щодо його показань у ході досудового розслідування, в цілому не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо призначеного покарання.
Отже, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання із звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, з урахуванням позиції потерпілих, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування апеляційним судом ст. 76 КК є безпідставними з огляду на те, що він посилається на ст. 76 КК України в редакції Закону України від 7 вересня 2016 року№1492-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених».
Разом із тим, з матеріалів справи видно, що ОСОБА_6 вчинив злочин 24 червня 2015 року, тому апеляційний суд застосував до нього норми ст. 76 КК України в попередній редакції, згідно з положеннями якої суд у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням може покласти на засудженого певні обов'язки, у тому числі й застосовані до ОСОБА_6 : періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Даних, які би свідчили, що апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність або допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не виявлено.
Апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Таким чином, підстав для задоволення скарги та скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 не вбачається.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, п. 15 Перехідних положень КПК України, пунктами 4, 6 параграфа 3 розділу 4 Закону України №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд
ухвалив:
Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3