Ухвала
Іменем України
04 травня 2018 року
м. Київ
справа № 751/6198/17
провадження № 61-20613ск18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова, у складі головуючого судді Янцовської Т. М., від 03 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області, у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В., від 13 лютого 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Територіального управління юстиції у Чернігівській області Прилепського Сергія Ігоровича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження,
У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Територіального управління юстиції у Чернігівській області Прилепського С. І. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.
Подана скарга мотивована тим, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 квітня 2009 року у цивільній справі № 2-1111/09 було стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 лютого 2009 року. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 травня 2016 року задоволено заяву державного виконавця про визнання судом відмови стягувача ОСОБА_4 від примусового виконання вищезазначеного рішення. На початку листопада 2016 року заявником повторно подано виконавчий лист від 10 квітня 2009 року у цивільній справі №2-1111/09 до Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції для примусового виконання. 08 листопада 2016 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження ВП № 52835234, однак 29 серпня 2017 року державним виконавцем на підставі пункту 1 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження. Заявник зазначила, що не відмовлялась від примусового виконання виконавчого листа від 10 квітня 2009 року у ВП № 52835234 та наполягала на вжитті державним виконавцем відповідних заходів для реалізації захисту цивільних прав своєї неповнолітньої доньки. Вважає, що відсутні законні підстави для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження, а тому просила її скасувати, а дії державного виконавця визнати неправомірними.
03 січня 2018 року ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні поданої скарги.
13 лютого 2018 постановою Апеляційного суду Чернігівської області ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 січня 2018 року залишено без змін.
15 березня 2018 року ОСОБА_4 було подано до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 13 лютого 2018 року.
23 квітня 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
24 квітня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 13 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити подану скаргу на дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Територіального управління юстиції у Чернігівській області Прилепського С. І., а також скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 52835234.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що районний та апеляційний суди повно і всебічно не з'ясували обставини справи та дійшли безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданої скарги. Судами попередніх інстанцій не враховано, що відмова від примусового виконання судового рішення була визнана судом у виконавчому провадженні № 19421115, а тому підстав для закінчення виконавчого провадження № 52835234 не було.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегії суддів дійшла наступного висновку.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення у справі, посилались на те, що судом прийнято відмову стягувача від примусового виконання виконавчого листа від 10 квітня 2009 року, виданого на підставі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 квітня 2009 року у цивільній справі № 2-1111/09, яким стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 лютого 2009 року. Дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Чернігів Територіального управління юстиції у Чернігівській області Прилепського С. І. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 29 серпня 2017 року визнані правомірними.
Стаття 383 ЦПК України, 2004 року, передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
За положеннями статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення.
За правилами частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, підставою для закінчення виконавчого провадження є заява стягувача про відмову від примусового виконання рішення суду, яка має бути визнана судом. Наявність заяви стягувача про відмову від виконання визначеного судового рішення і ухвала суду, якою така заява задоволена, виключають можливість повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання, оскільки за приписами статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» завершене виконавче провадження з наведених підстав не може бути розпочате знову.
Отже, положення Закону України «Про виконавче провадження» не надають можливості стягувачеві повторно звернутись з заявою про виконання цього самого виконавчого листа у випадку відмови від примусового виконання рішення суду. Такий виконавчий документ може бути виконаний боржником добровільно.
ОСОБА_4 добровільно і остаточно відмовилась від примусового виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 квітня 2009 року у цивільній справі № 2-1111/09 і мала усвідомлювати наслідки своїх дій для себе і своєї дитини.
Даючи оцінку діям старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Територіального управління юстиції у Чернігівській області ПрилепськогоС. І. щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій вірно застосували положення Закону України «Про виконавче провадження» та обґрунтовано вказали про те, що державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений Закон України «Про виконавче провадження», а тому у задоволені скарги було відмовлено.
Разом цим, ОСОБА_4 не позбавлена права на судовий захист прав своєї дитини у порядку позовного провадження.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень не вбачається неправильного застосування судами апеляційної та першої інстанцій норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права, при цьому доводи касаційної скарги не викликають розумних сумнівів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій вищевказаних норм права та їх тлумачення судами.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 13 лютого 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Територіального управління юстиції у Чернігівській області Прилепського СергіяІгоровича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
С. Ф. Хопта