КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 22-а-33678/08 Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н.Є. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
Іменем України
"19" листопада 2009 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С.,
суддів: Горбань Т.І., Василенка Я.М.,
при секретарі: Іващенко О.Р.,
розглянувши апеляційну скаргу позивача -ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Міністерства культури та туризму України про зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Міністерства культури та туризму України про зобов'язання вчинити дії.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2008 року у задоволенні позову - відмовлено.
На вказану постанову позивач -ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.
Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, виходячи з уточнених позовних вимог, позивачі просили суд прийняти рішення, яким заборонити демонстрацію фільму «Код да Вінчі»та «Омен»телекомпаніями на всій території України та прийняти рішення, яким заборонити друк та продаж на території України книги «Код да Вінчі».
Так, колегія суддів зважає на наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про телебачення і радіомовлення", Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення", Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".
Врегулювання відносин, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначення правових, економічних, соціальних, організаційних умов їх функціонування здійснюється у відповідності до Закону України "Про телебачення і радіомовлення".
У відповідності до статті 1 вказаного Закону мовленням (телерадіомовленням) визнається створення (комплектування та/або пакетування) і розповсюдження програм, пакетів програм, передач з використанням технічних засобів телекомунікацій для публічного приймання за допомогою побутових теле- та радіоприймачів у відкритий спосіб чи за абонентну плату на договірних засадах; телерадіоорганізація визнається зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Частиною 4 вказаної статті визначено, що правові засади формування та діяльності, статус, компетенція, повноваження, функції Національної ради та порядок їх здійснення визначаються Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення".
Згідно із статтею 1 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.
Як підтверджується наявною в матеріалах справи копією Державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (Прокатне посвідчення) (державний реєстраційний номер 15.7188.2006К від 16.05.2006 року), термін дії прав на фільм був визначений до 18 травня 2007 року. Тобто, на даний час Прокатне посвідчення № 15.7188.2006К від 16 травня 2006 року вже втратило свою чинність ( оскільки було видано на період з 16.05.2006 р. по 18.05.2007 р.).
Отже, спеціальним підзаконним актом чітко встановлений перелік осіб, які входять до складу даної комісії. Дане положення є імперативним, і суб'єкт владних повноважень не може виходити за межі його приписів.
Крім того, колегія суддів погоджується, що світогляд не є предметом права, а відтак протести проти демонстрування фільму „Код да Вінчі" мають характер радше морального припису і не можуть розглядатися державними установами в будь-якій іншій площині.
Відповідно до частини 1 статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Частина 3 статті 35 Конституції України встановлює, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Це -один з основних принципів забезпечення свободи совісті (свободи релігії) в поліконфесійній державі, якою і є Україна, гармонічних державноцерковних відносин. Цей принцип постає своєрідним гарантом невтручання держави, її органів і службових осіб у внутрішні справи церкви (релігійних організацій), у здійснювану ними в межах закону діяльність. Держава в питаннях віри є нейтральною. Вона не фінансує діяльність релігійних організацій. Суть цього принципу і в тому, що релігійні організації, їх інститути не виконують державних функцій, не втручаються у справи держави, не є суб'єктом політичного життя. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність структурних підрозділів інших віросповідань, проповідувати ворожнечу, проявляти нетерпимість до прихильників інших релігій, невіруючих, атеїстів.
Відповідно до статті 3 Закону України „Про свободу совісті та релігійних переконань" кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Релігійні організації не виконують державних функцій. Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань. Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
Відповідно до статті 15 Конституції України цензура заборонена.
Згідно вимог статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Крім того, колегія суддів погоджується, що усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов позивачів є необґрунтованим та безпідставним, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд
Апеляційну скаргу позивача -ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий -суддя: Я.С. Мамчур
Судді: Т.І. Горбань
Я.М. Василенко
Ухвалу складено у повному обсязі 23.11.2009.