Справа: № 22-а-33081/08 Головуючий у 1-й інстанції: Сташків Р.Б.
Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.
Іменем України
"17" листопада 2009 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Бистрик Г.М.,
суддів: Собків Я.М., Бєлової Л.В.,
при секретарі: Григоренко Т.І.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 28 липня 2008 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення,
У лютому 2008 року Приватний підприємець ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 06.05.2004 року №326/17-04/2.
Постановою господарського суду міста Києва від 28 липня 2008 року вимоги позивача задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідача подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні вимог позивача відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковий орган дійшов помилкового висновку про порушення позивачем норми статті 13, підпункту «а» пункту 1 статті 19 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92, підпункт 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в частині неналежного ведення доходів та витрат, завищення витрат через включення до валових витрат пов'язаних із придбанням товарів (робіт, послуг) у постачальників, у яких за даними податкової інспекції, рішенням суду визнані недійсними установчі документи, включення витрат на будівництво, які підлягають амортизації, витрати на послуги зв'язку, що не підтверджені документально, витрат із сплати податку на землю, який не пов'язаний з веденням господарської діяльності.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 24.04.2003 року по 24.11.2003 року податковим органом проведено Інспекцією проводилась документальна перевірка дотримання вимог законодавства про оподаткування позивачем за період з 01.01.2001 по 31.03.2003 року, за результатами якої складено акт перевірки №475/17-04/2 від 24.11.2003 року. На підставі якого прийняте податкове повідомлення - рішення від 06.05.2004 року № 326/17-04/2 на суму 143 599, 66 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 143 599,66 грн..
Відповідно до акту перевірки №475/17-04/2 від 24.11.2003 року, встановлено порушення позивачем порушення статті 13 підпункту «а» пункту 1 статті 19 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92, підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до неналежного ведення обліку доходів та витрат, для яких встановлено обов'язкову форму та завищення витрат в 2001 році - на 274 894,62 грн., в 2002 році - на 56 990,97 грн., в І кварталі 2003 року - на 22 679,78 грн..
Відповідно до частини 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ПЛ №19-1387 від 27.08.1997 року , згідно з яким земельну ділянку площею 2,9 за адресою: Полтавська область, Полтавський район, село Супрунівка, вул. Промислова, 1-А, надано позивачу ОСОБА_2 у постійне користування для виробничих потреб. За зазначену земельну ділянку позивач в 2001 та 2002 роках сплатив податок на землю у розмірі 6 954,80 грн., що підвереджується платіжними дорученнями, а тому висновки суду в даній частині відповідають обставинам справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 на зазначеній земельній ділянці здійснював будівництво Комплексу будівель з обробки природного каменю.
Статтею 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведено перелік витрат, які не підлягають амортизації.
Згідно з пунктом 8.1.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.
Висновками комісії судово-економічної експертизи № 9179 від 18.12.2007 року та №2685 від 29.04.2008 року Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. заслуженого професора М.С. Бокаріуса, підтвердженого факт того, що Приватний підприємець ОСОБА_2 мав право віднести до складу валових витрат, витрати на сплату податку на землю та мав право віднести до складу витрат, витрати на будівництво Комплексу будівель з обробки природного каменю.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що витрати позивача ОСОБА_2 на будівництво комплексу з обробки природного каменю пов'язанні саме з його господарською діяльністю, а тому ним правомірно віднесено витрати пов'язання з будівництвом до складу валових витрат.
Щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних ним товарів для будівництва Комплексу будівель з обробки природного каменю у господарських підприємств, установчі документи в судовому порядку яких визнано недійсними, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріалами справи встановлено, що загальна сума валових витрат позивача, пов'язаних з будівництвом Комплексу будівель з обробки природного каменю складає 56 218,04 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.
Приватний підприємець ОСОБА_2 у 2001-2002 роках до складу валових витрат відносив вартість придбаних товарів у ПП «Глобус», ПП «Олмар», ПП «Бумар», ПП «Агропромснаб», «Транссервіс».
Доводи апелянта, що рішенням Кіровського районного суду міста Донецька від 19.07.2001 року установчі документи ПП «Глобус» визнані недійсними; рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05.09.2002 року у справі № 2-3002/2002 установчі документи ПП «Олмар» визнані недійсними; рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18.03.2002 року у справі № 2-1159/2002 р. установчі документи ПП «Бумар» визнані недійсними; рішенням Кіровського районного суду міста Донецька від 05.09.2002 року установчі документи ПП «Агропромснаб» визнані недійсними; рішенням Кіровського районного суду міста Донецька від 05.09.2002 року установчі документи ПП «Агропромснаб» визнані недійсними; рішенням Ленінського районного суду міста Донецька від 07.04.2003 року у справі № 2-948 установчі документи ПП «Транссервіс» визнані недійсними, не заслуговують на увагу
Згідно з пунктом 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
На час здійснення господарських операцій ПП «Глобус», ПП «Олмар», ПП «Бумар», ПП «Агропромснаб», «Транссервіс», були зареєстровані як платники податку на додану вартість і внесені до реєстру платників податку на додану вартість, підприємства вели фінансово - господарську діяльність, не було ліквідовані, що підтверджується самим Актом перевірки.
Суд першої інстанції дав належну правову оцінку, доказам наданими позивачем на підтвердження того, що у нього є належним чином оформлені платіжні документи, а отже ним правомірно віднесено витрати пов'язання з будівництвом до складу валових витрат в періоді, що перевірявся відповідачем, підстав вважати їх недійсними у відповідача не було.
З урахуванням вище викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що винесене відповідачем спірне податкове повідомлення-рішення від 06.05.2004 року № 326/17-04/2 є неправомірним та підлягає скасуванню.
Згідно з вимогами чинного законодавства, обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.
Господарським судом міста Києва вірно визначено, що висновки відповідача про те, що позивачем порушені вимоги статті 13, підпункту «а» пункту 1 статті 19 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92, підпункт 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є необґрунтованим, а тому до позивача не може бути застосована відповідальність за порушення положень даної статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, доводи апелянта не спростовують висновків суду.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.
Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - залишити без задоволення.
Постанову господарського суду м. Києва від 28 липня 2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали суду виготовлено 23.11.2009 року.
Головуючий суддя: (підпис)
Судді: (підпис)
Суддя: Бистрик Г.М.