Справа: № 2-а-107/09/1012 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Усенко В.Г.
Іменем України
"18" листопада 2009 р. м. Київ
суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Усенка В.Г.,
суддів: Зайцева М.П., Малиніна В.В.,
при секретарі: Літоміній Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2, Управління праці та соціального захисту населення Іванківської райдержадміністрації на постанову Іванківського районного суду Київської області від 20.07.2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації, Головного управління соціального захисту населення Київської області про визнання дій неправомірними, стягнення компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку, зобов'язання зробити перерахунок та виплату грошової допомоги та допомоги на оздоровлення, -
ОСОБА_2 звернувся до Іванківського районного суду Київської області з адміністративним позовом до УПСЗН Іванівської РДА, ГУСЗН Київської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Іванківського районного суду Київської області від 20.07.2009 року позовні вимоги задоволено частково: визнано дії УПСЗН Іванківської РДА Київської області щодо виплати ОСОБА_2 сум, передбачених ст. 37, 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірах менших, ніж передбачено цим Законом, неправомірними; зобов'язано УПСЗН Іванківської РДА Київської області зробити перерахунок та сплатити ОСОБА_2 недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення, передбачену ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2008 рік у розмірі 2525,00 грн.; зобов'язано УПСЗН Іванківської РДА зробити ОСОБА_2 перерахунок та виплату грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особового підсобного господарства, передбачених ст.. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 30% від мінімальної заробітної плати (з відрахуванням проведених виплат) за період з 01.07.2008 року по 20.07.2009 року. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити позов в повному обсязі.
В свою чергу, УПСЗН Іванівської РДА також подали апеляційну скаргу в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення Іванівським районним судом Київської області норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 являється інвалідом 2 групи у зв'язку з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (категорія 1), що підтверджується відповідним посвідченням та довідкою МСЕК. Позивач проживає в с. Кухарці Іванківського району Київської області, яке відповідно до постанови КМ України № 106 від 23.07.2008 року відноситься до 4 зони радіоактивного забруднення (зони посиленого радіологічного контролю).
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом»означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановле них на цей випадок законом.
У ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановлено істини у конкретній адміністративній справі.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
За частиною 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністра тивного судочинства України, певних процесуальних дій.
Згідно ч. 2 ст. 100 КАС України, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що позовні вимоги за період з 01.01.2008 року по 01.07.2008 року не підлягають задоволенню, оскільки пред'явлені за межами встановленого законодавством строку позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 2 групи або учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Як вбачається з довідки, виданої відповідачем, позивачу була виплачена допомога на оздоровлення за 2008 рік в сумі 100,00 грн. Розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати (липень 2008 року) становив 525,00 грн., у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку що сума невиплаченої допомоги становить 2 525,00 грн.
Виходячи з положень ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення -30 % від мінімальної заробітної плати.
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем виплачувалась згадана вище допомога відповідно до вимог постанови КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ОСОБА_2 вважає, що він отримував допомогу значно нищу, ніж це передбачено ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).
При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що постанова КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить вимогам ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з огляду на наступне:
Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного кодексу України перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України є вичерпним, а тому цей Закон не може скасувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими Законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими Законами України правове регулювання суспільних відносин.
За таких підстав, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку, апеляційна інстанція погоджується з висновком суд першої інстанції та знаходить за необхідним зазначити наступне:
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»особи, віднесені до категорії 1 мають право на позачергове щорічне безоплатне надання санітарно0курортних путівок або одержання за їх бажанням грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні. Порядок надання путівок та розмір їх вартості визначається КМ України.
Згідно з Постановою КМ України «про розмір та порядок виплати компенсації вартості санаторно-курортного лікування особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2005-2007 роки»компенсація вартості санаторно-курортного лікування особам, які належать до 1 і 2 категорій становить 250,00 грн. відповідно до п. 2 виплата компенсації здійснюється за умови подання зазначеною особою відповідної заяви, довідки (форма 070-0) та фінансового документа, що підтверджує оплату санаторно-курортного лікування за власні кошти.
Проте, ОСОБА_2 із заявою та відповідними документами до відповідача не звертався, фінансовий документ, що підтверджує вартість лікування за власні кошти не пред'являв, на обліку щодо отримання путівки не перебував, у зв'язку з чим не має підстав для отримання такої компенсації.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких підстав, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -
В задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_2, Управління праці та соціального захисту населення Іванківської райдержадміністрації -відмовити.
Постанову Іванківського районного суду Київської області від 20.07.2009 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали складено в повному обсязі 20.11.2009 року.