ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 травня 2018 року м. Київ №826/6413/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:
головуючого судді - Костенка Д.А., суддів: Вєкуа Н.Г., Шрамко Ю.Т.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Військова частина НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_2 ), про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2016р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо вирішення питання припи-нення (розірвання) контракту про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України згідно з контрактом, укладеним 16.07.2014 з Міноборони в особі командира ВЧ НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 ;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 припинити (розірвати) контракт про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України, укладеним 16.07.2014 з Міноборони в особі командира ВЧ НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову зазначив, що укладення контракту про проходження військо-вої служби на строк дії особливого періоду, але не менше одного місяця, можливе виключно з моменту оголошення рішення про проведення повної чи часткової мобілізації та/або вве-дення правового режиму воєнного стану. Позивач стверджує про те, що вказані обставини не настали на час укладання з ним контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - 16.07.2014, а тому контракт укладено на один місяць. Позивач 28.03.2016 звернувся до Міноборони з рапортом про звільнення у зв'язку із закін-ченням дії контракту, в задоволенні якого відмовлено листом від 04.04.2016 №122 з огляду на продовження особливого періоду, з чим позивач не погоджується.
ВЧ НОМЕР_1 подала заперечення, в яких просить відмовити у позові з тих підстав, що з моменту видання першого Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" розпо-чався особливий період. Згідно з п. 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України військовослужбовці Збройних Сил України звільненню не підлягають та продовжують проходити військову службу понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", які не поширюються на позивача. За таких обставин рапорт позивача від 28.03.2016 до командира ВЧ НОМЕР_1 не був задоволений з огляду на відсутність необхідних підстав.
Міноборони подало заперечення, в яких просить відмовити в позові з підстав відсут-ності до нього позовних вимог, що свідчить про відсутність порушеного ним права, свободи та/або інтересу позивача, яке б підлягало судовому захисту. Крім того, Міноборони зазначе-но, що для військовослужбовців, прийнятих на військову службу у разі оголошення рішення про проведення мобілізації (часткової) та (або) введення правового режиму воєнного стану, строк контракту припиняється закінченням особливого періоду, а під час дії особливого періоду чинним законодавством України не передбачено звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Ухвалою суду від 14.06.2017 залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ВЧ НОМЕР_2 .
Третьою особою подано письмові пояснення, в яких вона просить відмовити в позові з підстав дії особливого періоду з моменту оголошення мобілізації. При цьому закінчення певного періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Крім цього, зазначено, що 31.05.2017 позивача звільнено з військової служби наказом коман-дира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) від 31.05.2017 №23-РС відповідно до п. а) ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням вимог пп. і) п. 1 ч. 8 ст. 26 цього Закону у запас у зв'язку із закінченням контракту на підставі рапорту пози-вача від 14.04.2017 про звільнення у зв'язку із небажанням продовжувати військову службу.
Під час судового засідання представники ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_3 і ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_4 не визнали позов, просили відмовити в його задоволенні з вищенаведених підстав.
До судового засідання позивач не прибув. У позовній заяві наявне клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник Міноборони, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до суду не прибув.
Зважаючи на неприбуття до судового засідання усіх осіб, які беруть участь у розгляді справи, керуючись ч. 6 ст. 128 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд продов-жив розгляд справи у письмовому провадженні.
Заслухавши пояснення представників, які прибули до судового засідання, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм право-відносини.
16 липня 2014р. між позивачем та Міноборони, в особі командира ВЧ НОМЕР_1 , підписа-но контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України (Контракт), копія якого наявна у справі, згідно з п. 3 якого встановлено, що він є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за пого-дженням сторін на термін дії особливого періоду (але не менше одного місяця) - до оголо-шення демобілізації.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 16.07.2014 №142, витяг з якого наявний у справі, відповідно до п. 1 ст. 20 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та п. 26 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, позивач, військовослужбовець строкової служби старший солдат, вважається таким, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 16.07.2014 №20-пм прийнятий у добровільному порядку на військову службу за контрактом та призначений на посаду стрільця відділення охорони.
28 березня 2016р. позивач звернувся з рапортом про звільнення у зв'язку із закін-ченням дії контракту.
Листом ТВО командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.04.2016 №122, копія якого наявна у справі, позивачу повідомлено про те, що Указ Президента України від 25.03.2016 №115/2016 "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року №607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15" розповсюджує свою дію виключно на зазначену катего-рію військовослужбовців, а саме на військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Тому, як зазначено у цьому листі, у зв'язку з продов-женням дії особливого періоду та відсутності відповідного Указу Президента України щодо загальної демобілізації та рішення щодо звільнення в запас решти категорій військовослуж-бовців, військова служба продовжується на термін дії особливого періоду - до оголошення демобілізації.
Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.04.2016 №113, витяг з якого наявний справі, позивач прибув з ВЧ НОМЕР_1 до ВЧ НОМЕР_2 , зарахований на всі види забезпечення, прийнятий на посаду і приступив до виконання обов'язків.
Позивач звернувся з рапортом від 14.04.2017, копія якого міститься у справі, про зві-льнення на підставі п. "ї" ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з і закінченням строку контракту та небажанням продовжувати військову службу.
Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.05.2017 №157, витяг з якого наявний у справі, позивача, звільненого наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по осо-бовому складу) від 31.05.2017 №23-РС відповідно до п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням вимог пп. "ї" п. 1 ч. 8 ст. 26 цього Закону у запас (у зв'язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Спірні правовідносини виникли у сфері проходження військової служби та стосуються правомірності відмови військовослужбовцю у звільненні з військової служби у Збройних Силах України за контрактом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровіль-ному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону №2232 громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених ч. 1 ст. 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із ст. 23 Закону №2232 для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні, зокрема, для осіб рядового складу - 3 роки.
Як визначено у ст. 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію":
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення націо-нальної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких прий-має Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналогічне визначення особливого періоду міститься у ст. 1 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII "Про оборону України" (в редакції, чинній на час розгляду рапорту позивача).
З аналізу вищенаведених положень вбачається, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, цей період закінчується з виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу.
Указами Виконуючого обов'язки Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 №303/2014 і від 06.05.2014 №454/2014, затверджені Законами України від 17.03.2014 №1126-VII і від 06.05.2014 №1240-VII, відповідно, передбачено проведення мобілізації.
Указами Президента України "Про часткову мобілізацію" від 21.07.2014 №607/2014 і від 14.01.2015 №15/2015, затверджені Законами України від 22.07.2014 №1595-VII і від 15.01.2015 №113-VIII, відповідно, передбачено проведення мобілізації.
Таким чином, з моменту оголошення першого рішення про мобілізацію в Україні розпочався особливий період.
Пунктом 18 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення), було передбачено, що перший контракт про проходження військової служби укладається: з військовослужбовцями, які приймаються на військову слу- жбу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнно- го стану, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Згідно з п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону №2232 у разі настання особливого періоду для військо-вослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.
Підпунктом 2 п. 252 Положення передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду військовослужбовці Збройних Сил України звільненню не під-лягають та продовжують проходити військову службу понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених ч. 8 ст. 26 Закону №2232.
Частиною 8 ст. 26 Закону №2232 (у редакції, чинній на час розгляду рапорту позивача від 28.03.2016) було визначено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці:
1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини:
а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;
г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, ди- тини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;
е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків;
є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;
ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передба- чених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону;
з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
<…>
3) після прийняття рішення про демобілізацію:
а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України;
б) у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.
Указом Президента України від 25.03.2016 №115/2016 "Про звільнення в запас війсь-ковослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року №607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15" відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 106 Конституції України, керуючись пп. "є" п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону №2232, передбачено проведення у березні-квітні 2016р. звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період:
- призваних відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 №607 "Про част- кову мобілізацію" і не звільнених з військової служби згідно з Указом Президента України від 12.06.2015 №328 "Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року №607 "Про часткову мобілізацію";
- призваних під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президен- та України від 14.01.2015 №15 "Про часткову мобілізацію".
Даний Указ Президента України стосується військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, до яких позивач не відноситься, оскільки, як встановлено судом, прийнятий на військову службу за контрактом осіб рядового складу, що згідно з ч. 6 ст. 2 Закону №2232 є окремим видом військової служби.
Таким чином, посилання позивача на цей Указ Президента України є безпідставним.
Враховуючи, що з моменту оголошення першого рішення про мобілізацію в Україні розпочався особливий період, який діяв на час укладення Контракту, і на час подання позивачем рапорту від 28.03.2016 Президентом України рішення про демобілізацію прийня-то не було, суд дійшов висновку про обґрунтованість посилань відповідачів і третьої особи на положення п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону №2232 та продовження дії контракту позивача понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації.
Приходячи до таких висновків, суд враховує позицію Вищого адміністративного суду України в ухвалах від 12.01.2017 К/800/36758/16 (http//reyestr.court.gov.ua/Review/64232081), від 22.03.2017 К/800/8100/17 (http//reyestr.court.gov.ua/Review/65503014), від 15.05.2017 К/800/16426/17 (http//reyestr.court.gov.ua/Review/66601304), від 27.06.2017 №/800/31216/16 (http//reyestr.court.gov.ua/Review/67553316).
З огляду на відсутність на час розгляду рапорту позивача від 28.03.2016 визначених ч. 8 ст. 26 Закону №2232 підстав для звільнення його з військової служби під час дії особливого періоду, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про допущення відпові-дачем - ВЧ НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо вирішення питання про припинення (розірвання) Контракту і не вбачає порушень прав позивача, а тому вимога про визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні основної вимоги, не підлягає задоволенню й похідна вимога про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 припинити (розірвати) Контракт. Крім того, дана вимога не підлягає задоволенню ще й з тих підстав, що, на час вирішення справи судом, Контракт припинено, а позивача звільнено з військової служби наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) від 31.05.2017 №23-РС.
Щодо зазначення у позовній заяві в якості відповідачам Міноборони, то суд, погоджу-ючись із його запереченнями, зазначає, що уповноваженою особою на вирішення питання про звільнення позивача з військової служби за його рапортом від 28.03.2016 згідно з пп. 1 п. 225 Положення був ТВО командира ВЧ НОМЕР_1 . Натомість вимог до Міноборони заявлено не було, що свідчить про відсутність з його боку порушення прав і інтересів позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 90, 241-246, пп. 10 п. 1 Перехідних положень КАС України, суд
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293, 295-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Д.А. Костенко
Судді: Ю.Т. Шрамко
Н.Г. Вєкуа