Справа: № 22-а-37831/08 Головуючий у 1-й інстанції: Цвыркун Ю.І.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
Іменем України
"10" листопада 2009 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Малиніна В.В., Горбань Т.І.,
при секретарі Коваленко О.І.,
розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2008 у справі за його позовом до Української військово-медичної академії про стягнення грошових коштів по грошовому забезпеченню, -
27.11.2007 ОСОБА_2 звернувся із позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва, в якому із урахуванням подальших змін просив стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 11082,86 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2008 відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що винесена із порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувшись до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по грошовому забезпеченню, зазначив, що строк його безперервної військової служби в Збройних Силах України давав право на виплату надбавки, встановленої Указом Президента України від 05.05.2003 № 389/2003 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» з 01.05.2003 - 70 %, а з серпня 2004 - 90 % грошового забезпечення.
Відмова у задоволенні позову, судом першої інстанції мотивована пропуском позивачем річного строку звернення до суду із даним позовом, встановленого ст. 99 КАС України, що згідно ст. 100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні позову, якщо на цьому наполягає відповідач, а також з урахуванням відсутності поважних причин пропуску цього строку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки, як вбачається із письмових заперечень на позов (а. с. 23), відповідач дійсно наполягав на відмові у задоволенні позову з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду.
При цьому, позовні вимоги не підлягають задоволенню, ще й виходячи з наступного.
Як зазначено у позовній заяві та підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою, виданою відповідачем полковнику запасу ОСОБА_2, останній проходив службу в Українській військово-медичній академії з листопада 1998 року по 15.12.2006 (а. с. 6).
Посилаючись на те, що за період служби з 01.05.2003 по 15.12.2006 надбавка виплачувалась у розмірах менших ніж встановлено Указом Президента України від 05.05.2003 № 389/2003 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу», просив стягнути з відповідача не нараховану й несплачену у зазначений період частину грошового забезпечення у розмірі 11082,86 грн. Крім того, позивач стверджує, що у Міністра оборони України відсутні повноваження визначати конкретні розміри надбавки за безперервну службу.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача та вважає, що його вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Як зазачено у позовній заяві та не спростовується відповідачем, ОСОБА_2 виплачено надбавку за безперервну військову службу в таких відсотках від грошового забезпечення: з травня по жовтень 2003 року - в розмірі 15 %; з листопада по грудень 2003 року - 70 %; з січня по липень 2004 року - 15 %; у серпні - 20 %; з вересня по грудень 2004 року - 70 %; з січна по лютий 2005 - 20 %; з березня по листопад 2005 - 85 % грошового забезпечення, а з грудня 2005 року - в максимально можливих розмірах, передбачених Указом Президента України від 05.05.2003 № 389/2003.
Доводи відповідача полягають у тому, що ОСОБА_2 нарахування та виплата надбавки за безперервну військову службу проводились правильно, в межах фонду грошового забезпечення та на підставі телеграм Міністра оборони України.
Колегія приймає такі доводи відповідача, оскільки, з метою підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців Міністерства оборони України згаданим Указом Президента України Міністрові оборони України (пункт 1 Указу) надано право (а не встановлено обов'язок) встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу роботи в таких розмірах: понад 5 років - до 10; понад 10 років - до 30; понад 15 років - до 50; понад 20 років - до 70; понад 25 років - до 90 відсотків.
Там же зазначено, що порядок і умови виплати надбавок військовослужбовцям Збройних Сил України визначаються Міністром оборони України, а пунктом 2 Указу встановлено, що така виплата здійснюється з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.
На реалізацію положень Указу, Міністр оборони України 26 травня 2003 року видав наказ 149, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 травня 2003 року за № 411/7732, «Про затвердження Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України».
Відтворивши положення Указу щодо розмірів надбавки за безперервну службу (підпункт 1.2 пункту 1), в Інструкції зазначено, що розмір надбавки визначається у відсотках до місячного грошового забезпечення, до складу якого включаються суми окладу грошового утримання (оклад за військове звання, посадовий оклад за основною або тимчасово виконуваною посадою), щомісячні надбавки, доплати, премія (підпункт 2.1 пункту 2), а її виплата здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ (підпункт 2.4 пункту 2).
Це означає, що виплата військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячної надбавки за безперервну військову службу пов'язана з наявністю коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, а конструкція пункту 1 Указу, у зв'язку з цим, надає право Міністрові оборони України встановлювати надбавки нижній розмір яких не обмежений, а верхній зумовлений вислугою років військовослужбовця.
Оскільки ОСОБА_2 надбавки за безперервну службу виплачувались відповідачем у розмірах визначених Міністром оборони України, то правові підстави для задоволення позову відсутні.
Доводи позовної заяви цих висновків не спростовують оскільки ґрунтуються на помилковому трактуванні норм чинного матеріального права.
Так, твердження про відсутність у Міністра оборони України повноважень визначати конкретні розміри надбавки за безперервну службу не узгоджується зі змістом пункту 1 Указу щодо надання права саме Міністрові оборони України встановлювати розміри у визначених цим Указом межах.
Доводи апелянта про те, що річний строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки до моменту звільнення - 15.12.2006 він не цікавився надбавкою, не беруться судом до уваги за своєю безпідставністю та спростовуються наступним.
Так, відповідно до ст. 4 Указу Президента України від 10.06.1997 № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
При цьому, Указ Президента України від 05.05.2003 № 389/2003 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» було офіційно опубліковано вперше у «Урядовому кур'єрі» від 16.05.2003 № 88. Отже, саме з 16.05.2003 позивач мав знати про свої права, встановлені Указом Президента України від 05.05.2003 № 389/2003. Враховуючи, що спірні надбавки виплачувались позивачу щомісячно, то річний строк звернення із позовом відраховується для кожної із них окремо. Отже, останню надбавку, яка на думку позивача виплачена у меншому, ніж встановлено Указом Президента України від 05.05.2003 № 389/2003 розмірі, він отримав у листопаді 2005 року, то згідно до вимог ст. 99 КАС України річний строк звернення до суду із цим позовом сплив ще у грудні 2006 року, тоді як позов подано лише 27.11.2007.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, апелянт не довів правомірності позовних вимог, а тому вони не підлягають задоволенню.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2008 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 13.11.2009.